Голос за кандидата у президенти Володимира Зеленського — це голос за можливість у майбутньому розчаруватися. Що менше визначеності в кандидата, то більше в нього шансів саме на такий голос. Про це на сторінках Тижня пише громадський діяч Богдан Логвиненко.
За його словами, це можливість делегувати свій голос за невідомо що без жодних очікувань, щоб цілковито усунутися від майбутньої участі в розбудові держави.
«Те, що багатьом із нас насправді набридло в політиці, називається формуванням політичної культури. Те, що ми хочемо встигнути «пожити в нормальній країні», — поступовий і важкий процес усвідомлення, самоусвідомлення, контролю влади, розбудови інституцій, громадського сектору та гілок влади, що стосується кожного. Цей процес не буває швидким і легким, війна не закінчується помахом чарівної палички, вимоги виборців за 24 години «повернути Крим і Донбас» до майбутнього ймовірного президента, що, схоже, любить висувати умови саме в такій ультимативній формі, ніколи не будуть втілені, навіть якщо знову зібратися на Майдан», — пише він.
Логвиненко пояснює, що люди втомилися й знову хочуть бути почутими. Хочуть бути почутими ті, хто не зміг достукатися до системи правосуддя, що так і не була реформованою за, здавалося б, довгі п’ять років. Системи, до якої було найбільше запитань і з якої, ймовірно, варто було б починати. Системи, яка змушує тисячі людей більше вірити казкам і шоу, аніж Феміді й букві закону. Українці втомилися від усіх складнощів, які їм підготував світ, вони готові до того, щоб ризикнути, а раптом там щось «інакше». Раптом хтось утілить нашу мрію й перетвориться з кишенькового коміка на політика світового масштабу. Раптом нам пощастить і цього разу рулетка буде на нашому боці.
«Нам усім треба психотерапія, а не вибори. Терапія і вміння натиснути кнопку save», – наголосив він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»