Осуд німецького футболіста турецького Месута Езіла, який сфотографувався з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, й мовчання стосовно Лотара Маттеуса, який під час ЧС-2018 знайшов улесливі слова для очільника РФ Владміра Путіна і сфотографувався з ним, показують приклад подвійного стандарту, який часто застосовується в Німеччині щодо авторитарного розвитку подій у Туреччині й Росії.
Про це у своїй колонці для Тижня пише Ріхард Герцінґер, кореспондент розділу «Політика та суспільство» німецьких видань Die Welt та Welt am Sonntag.
За його словами, критика Ердогана в НДР популярна в усіх політичних таборах — від крайніх лівих, які бачать у Туреччині імперіалістичний форпост НАТО, до крайніх правих, які з владарюванням Ердогана пов’язують загрозу ісламізації Європи. Натомість путінська Росія має велику симпатію як у радикально лівих, так і в радикально правих. Але навіть у політичному центрі тісні контакти з режимом Путіна сприймаються як значно менш відразливі, ніж відповідні відносини з Ердоганом, чий політичний вплив на населення Німеччини турецького походження об’єктивно вважається загрозливим. Водночас значне втручання Кремля у внутрішні справи НДР зазвичай недооцінюється. Наприклад, те, що Ґергард Шредер, колишній канцлер Німеччини, працює на керовану з Москви російську енергетичну компанію, не викликає серед громадськості жодного серйозного занепокоєння.
«Німецький футбольний союз без жодних критичних слів про порушення прав людини в Росії взяв участь у путінському інсценуванні Кубка світу з футболу. А провідні представники німецького футболу, як-от президент ФК «Баварія Мюнхен» Улі Генесс, навіть знайшли ейфоричні хвалебні слова для організатора. Це все майже не викликало роздратування в німецькому суспільстві. Так чемпіонат світу став для Путіна успішним піаром і в Німеччині. Спершу тамтешні ЗМІ критично висловлювалися щодо таких тем, як корупція довкола спортивної події та російської державної допінгової системи, але з перебігом чемпіонату ці погляди відходили на задній план. Згодом у німецьких медіа домінували схвальні відгуки про блискучу організацію турніру та ілюзорну загальну позитивну атмосферу», — пише Герцінґер.
За його словами, брак усвідомлення небезпеки, яка загрожує німецькій демократії від агресивної політики Путіна, ще більше вражає, адже вона, здається, нині на навіть на шляху до всесвітньо-політичної перемоги. Із захопленням ним Дональда Трампа кремлівський шеф дістав підтримку на вершині провідної західної сили. Можливо, він навіть тримає президента США в руках. Хоч інститути американської демократії ще обмежують відкриту співучасть Трампа з Путіним, але їхня нещодавня солідарність у Гельсінкі стала, не останньою чергою, сигналом для правонаціоналістичних однодумців Трампа в Європі невдовзі проводити в ЄС дружню до Путіна політику. І передовсім досягти скасування санкцій, запроваджених через російську агресію в Україні. Так, Матео Сальвіні, віце-прем’єр Італії та глава праворадикальної правлячої партії «Ліга Півночі», нещодавно заявив, що вважає російську анексію Криму законною.
«Є ризик, що політична ситуація в Європі зміниться на користь Путіна. Ознаки цього помітні всюди — навіть у такій начебто аполітичній сфері, як футбол», — наголосив журналіст.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»