Президенту Сирії Башару Асаду починають набридати його союзники, але підтримка йому все ще потрібна. Про це пише британське видання The Economist.
«Скидається на те, що Асаду починають набридати його союзники. Іран не піддається на заклик Росії вивести іноземні війська із Сирії. Він не хоче відмовитися від командування 80 тис. озброєних шиїтів-іноземців. За даними Королівського коледжу в Лондоні, у сутичках між ополченцями та сирійськими військами загинули десятки людей. Розбивши ісламістів-сунітів, армійські офіцери не бажають підкорятися ісламістам-шиїтам. Особливо алавітам не до смаку проповіді шиїтів», — ідеться в матеріалі.
Але, зауважує видання, підтримка Асадові все ще потрібна. Хоча під його владою перебуває більшість населення Сирії, але близько 40% території країни таки не підкоряється. У прикордонних районах переважає вплив інших держав, які перекривають торгові коридори й доступ режиму до покладів нафти. На північному заході турецькі сили є в певному сенсі захистом для «Хаят Тахрір аль-Шаму» — угруповання, пов’язаного з «Аль-Каїдою», та для інших повстанців-сунітів. На схід від річки Євфрат американські й французькі офіцери контролюють сили під проводом курдів. Повстанці-суніти вздовж Голанських висот слугують буфером для Ізраїлю та Йорданії. Теоретично ця територія називається «зоною деескалації». Але бойові дії в ній наростають знову.
The Economist попереджає, що нові наступальні операції режиму загрожують втягнути іноземні держави ще глибше в конфлікт. Туреччина, Ізраїль і США застерігають від недружніх дій щодо повстанців, яких вони захищають. Продовження іранських операцій у Сирії може стати кінцем Асада та його режиму, переконаний Ювал Стейнітц, міністр в уряді Ізраїлю, який бомбив іранські бази в Сирії. Можливо, Ізраїль дає режимові зелене світло в провінції Дар’а, щоб не допустити в цей регіон іранців.
Також видання зауважує, що для Асада можуть бути й гірші варіанти, ніж війна. Інтенсивніші бої, імовірно, дадуть нові можливості для винагородження лоялістів і маніпулювання демографією на свій розсуд. Сусіди, як-от Йорданія та Ліван, і європейські держави можуть потерпіти диктатора, щоб не отримати свіжу хвилю біженців. А найголовніше — війна відтягує той день, коли Асаду доведеться відповідати на запитання, як він планує відбудовувати країну, що її так необачно зруйнував.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»