В Україні контроль над держкомпаніями й тими фінансово-економічними можливостями, які він відкриває, є ключовим мотиватором участі в політичній боротьбі всіх наявних партійних проектів і водночас основним інструментом монетизації отриманих під час виборчих кампаній голосів. Про це пише економічний оглядач Тижня Олександр Крамар.
За його словами, ці голоси, хоч і коштують дорого, однак у разі успіху відбиваються сторицею. Паразитування на державних і комунальних підприємствах, розподіл яких відбувається за квотами, є основним джерелом корупційних доходів.
«Формально збиткові або такі, що перебувають на межі рентабельності компанії, котрі все ще офіційно залишаються у власності держави, насправді приносять сотні мільярдів тим, хто ними управляє від імені народу України. Саме тому останніми роками спостерігається такий шалений спротив будь-яким спробам зробити систему інакшою. А зміна керівництва, здавалося б, збиткових чи принаймні малорентабельних підприємств часто супроводжується тривалими оскарженнями результатів конкурсів та спробами повернення колишніх очільників через суд», – пише Крамар.
Оглядач пояснює, що основними механізмами заробляння коштів на державних підприємствах є закупівлі за завищеною вартістю товарів, робіт і послуг для потреб держпідприємств чи компаній, у яких є частка державної власності (держзакупівлі), а також продаж за заниженими цінами готової продукції чи послуг фірмам-посередникам із дальшим перепродажем за ринковими цінами. В обох випадках менеджмент держпідприємств або використовує пов’язані компанії, або отримує за це частину сформованих у такий спосіб надприбутків у вигляді відкатів. При цьому кошти у великих державних фірмах розкрадають менеджери різного рівня.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»