Пропутінське крило аж ніяк не панівне у Франції, принаймні наразі: уряд не змінює позиції щодо санкцій і рішення не продавати Росії «Містралі», лідери країни і громадськість дедалі більше усвідомлюють цинічність Путіна. Про це пише французький філософ та політолог Філіпп де Лара у черговому числі «Українського тижня».
«І все ж це крило впливове та має організовану мережу і багатошарову структуру, що охоплює різноманітні і на позір несумісні інтереси та учасників. Якщо не брати до уваги потужні інструменти на кшталт хабарництва і залякування, російське силове поле базується на двох основних факторах», – вважає філософ.
Читайте також: Філіпп де Лара: у Європарламенті є ядро з понад 160 осіб, що ворожі політиці ЄС
На його думку, головних факторів – два.
«Перший – сильне почуття самоненависті у ліберальних країнах, що живиться недоліками глобалізації та дедалі глибшою, особливо після терактів 11/09 у США, недовірою до політичних лідерів. Ця ненависть і недовіра фокусуються на США, адже багатьом не подобається (часто небезпідставно) імперська зарозумілість неоконсерваторів вкупі з провалами в Іраку, і нерішуча політика Обами з її неефективністю. З огляду на культурні розбіжності і серйозну економічну конкуренцію між країнами Європи і США, єдність інтересів і цивілізації Заходу вже не така очевидна, як раніше. Звідси другий фактор: пошуки альтернативи, якими намагається скористатися «Третій Рим», створюючи ілюзію величі і вищих цінностей, але оперуючи в реальності цинічної сили, брехні і військової міці. Така непослідовність путінського неототалітаризму і збиває з пантелику Захід. Імперія – не стільки альтернативна система, що веде війну за правилами проти нашої, скільки банда хуліганів, що грає в брудну гру в глобалізованому і неоднорідному світі. Тож російська «альтернатива» може спокусити як тих, кому остогид трансатлантизм, так і тих, хто вважає, що Захід мусить захищатися у протистоянні цивілізацій, яке проявляється у тероризмі, ситуації на Близькому Сході та посиленні азійських потуг, і в цьому залежить від російської військової і політичної підтримки (подобається нам це чи ні). Актуальне питання тут – війна ісламістів проти східних християн: попри напускну побожність, Путін ніколи не був, не є і не може бути мудрим і надійним союзником в утвердженні гідних режимів для боротьби з терором на Близькому Сході. Але для тих, хто вважає джихад загрозою для західної цивілізації, нестерпною є думка про те, що Росія – нині і, вірогідно, в довгостроковій перспективі не буде надійним союзником, ба може навіть створювати внутрішню загрозу», – наголосив де Лара.
За його словами, саме на другу категорію Росія робить головний опір.
«Такі люди відмовляються бачити факти. Вони є «раціональним зерном» і головним аргументом силового поля; вони транслюють його сумнівні аргументи про «приниження» Росії після 1991 року, віроломність НАТО, захист російських меншин, «палку любов» Росії до Криму і «братів-малоросів», розкол в Україні та інші демагогічні нісенітниці. Ми маємо давати раду із цим у нашій аргументації. Звернення до фактів на противагу пропагандистській брехні і прославляння цінностей Української революції і шляхетності її героїв – недостатньо. Потрібно говорити мовою геополітики і національних та європейських інтересів», – додав автор.
Повністю текст матеріалу «Кремлівське силове поле і як з ним боротися» читайте у черговому числі «Українського тижня» (№15).