Проте найсвятіший день християнського року також прославляє опір переслідуванням. Я в тому віці, що пам’ятаю офіційний атеїзм у радянській імперії — осквернені церкви, глум офіційної пропаганди, штрафи для тих, хто наважувався публічно заявляти про свою віру. У 1986 році, коли я був студентом у Кракові, я побував на підпільній месі, де на вівтарному полотні пишався логотип «Солідарності». Я хотів поспілкуватися зі священиком; та він квапливо втік — чи справді я західний журналіст, чи, може, агент-провокатор? У Лондоні я брав інтерв’ю в англіканського священика Діка Роджерса, що 1986-го просидів Великий піст у клітці, щоб привернути увагу до ув’язненої російської поетеси Ірини Ратушинської, якої вже немає в живих. Я познайомився з нею за кілька місяців, коли її звільнили й вислали у Велику Британію. У Східному Берліні 1988 року я був свідком, як тисячі людей (переважно молодь) юрмилися в церквах, щоб узяти участь у Friedensgebete — буквально це перекладається як «мирні молитви». Наростало відчуття страху, й учасники охоче розповіли мені, що їхнім наміром була боротьба за справедливість і свободу.
У всьому цьому моїми наставниками й натхненниками були преподобний Майкл Бурдо і його колеги з Кестон-коледжу, заснованого Бурдо. То був стрижень західних намагань вивчати релігію в комуністичних країнах, а отже, і підтримувати в них свободу віросповідання. Бурдо саме опублікував свої мемуари «Одне слово правди» («One Word of Truth», 2019) — вельми корисне чтиво, де йдеться про відвагу вірян на Сході й де проливається світло на релігійну та світську ієрархію на Заході.
Контраст разючий. З одного боку, моральна ясність: віра в те, що правда важить понад усе; що свобода не потрапляє в діапазон невільництва, а фундаментально відрізняється від нього. По той бік східно-західного розколу панували завуальована риторика й мислення, боягузливі виверти й бюрократичний «футбол». Особливим театром абсурду була Всесвітня рада церков у Женеві, де прагнення екуменічних зв’язків з офіційною (керованою КГБ) Російською православною церквою й подібними передовими організаціями витісняло бажання досліджувати або підтримувати справжні релігійні вірування. Описані Бурдо події й зустрічі є ганебними, надто через те, що їх зручно забули після краху комунізму.
Це підкреслює важливу істину: історію пишуть переможці й історія має багато батьків. Складно знайти десь людину, яка визнала б, що захоплювалася радянською системою й вважала, що неправильно їй протистояти. У книжці Бурдо змальовано бентежну картину світу, де кривда «антирадянський» знищує кар’єри людей. Але тепер усі ми ведемо холодну війну.
Читайте також: Чи виживуть діти антивакцинаторів?
Однак ті настрої досі даються взнаки. Я добре пам’ятаю ура-хор московських інвестиційних банкірів, юристів, бухгалтерів та інших похлібців в елегантних костюмах. Їхня робота й бонуси залежали від того, чи вірить решта світу, що Росія стрімко й безповоротно стає сучасною західною економікою. Голоси купки впертих журналістів та інших коментаторів, що вважали корупцію згубною проблемою й знали, що колишнє КГБ з укоріненими антизахідними настроями скинуто, проте не знищено, губилися на загальному тлі.
Цікаво, яким буде вердикт історії про Китай. Якщо Сі Цзіньпін переможе, його критики не лише замовкнуть, а й будуть забуті. Майбутні археологи ламатимуть голови над нашими загадками, так само як наші над таємницями Карфагена. Хотілося б думати, що то намислені побоювання. Тож спробуймо подбати, щоб так і було.
—————–
Святкування Великодня в Україні в умовах карантину не обійшлося без порушень. За інформацією радника міністра внутрішніх справ Зоряна Шкіряка, Національна поліція порушила п’ять кримінальних проваджень і виписала таку саму кількість адміністративних протоколів — усі стосовно Української православної церкви Московського патріархату. Показово, що у своєму вітальному слові предстоятель УПЦ МП патріарх Онуфрій нічого не сказав про українських військових і лікарів, не згадав про війну та й узагалі про Україну чи українців. Натомість голова Православної церкви України Епіфаній окремо привітав усіх, хто захищає «від зовнішнього агресора мир і державну незалежність України», а також «лікарів та всіх медичних працівників», які захищають від поширення «згубної пошесті».