Якщо не вдаватися в деталі й довгі розповіді, як Тейлор дійшов до своєї констатації (цей матеріал можна легко знайти в усіх книжках, присвячених менеджменту), певної миті він заявив, що його новий і незвичайний підхід до вирішення ділових проблем становить «повну розумову революцію». За підказкою власних учнів назвав свій метод науковим менеджментом. Так народилася ідея, що менеджмент ― це наука, тобто сукупність знань, які сформували та описали фахівці згідно з безсторонніми, об’єктивними та загальними критеріями.
Я завжди підозрював, що в цьому твердженні щось не так. Звичайно, мої сумніви не мали солідної наукової основи, бо ж я все життя присвятив мистецтву, а не вивченню теорій менеджменту. Зрештою настала й моя черга, тож хоч-не-хоч був змушений вивчити якісь елементи менеджменту й запроваджувати їх у своїй роботі керівника культурних інституцій. Звичайно, цей менеджмент був спрямований на оптимізацію не прибутку, а людської продуктивності в секторі культури. Щоправда, я досі сумніваюся, як можна об’єктивно її виміряти, але знаю, що можна, бо є люди, які, здається, чудово дають собі раду з тим. До речі, нещодавно я натрапив на книжку Меттью Стюарта «Міф про менеджмент», яка не тільки розширила мою обізнаність із теоріями менеджменту, а й, головне, підтвердила приховані сумніви в науковості тих теорій.
Читайте також: Містер Джонс у культурній столиці старого типу
Тільки-но закінчивши Оксфордський університет із дипломом філософа й не маючи особливої цікавості до бізнесу, Меттью Стюарт не здавався добрим кандидатом на консультанта у сфері менеджменту, але невдовзі вже навчав досвідчених менеджерів, як їм треба керувати своїми фірмами. Розповідаючи про свою одіссею в провідній глобальній консалтинговій компанії, він розвінчує образ усебічно обізнаного консультанта, проникає в глиб менеджменту, пропонуючи вдумливий перегляд усієї історії роздумів про цю галузь, і вдається до нищівної критики псевдонауки в теоріях менеджменту. Одне слово, руйнує ще один міф, яким ми живемо, мовляв, теорія менеджменту є мало не «істиною, даною одкровенням», і при цьому з усіма атрибутами науки. У моїй практиці керування персоналом я завжди любив удаватися до методу, який називають management by walking, тобто завдяки особистим контактам обговорював із працівниками їхні завдання в певній часовій перспективі й принагідно обмінювався з ними думками на актуальні, щоденні теми. Ніби нічого особливого, але це визнаний метод менеджменту. Він завжди трохи смішив мене, але, здається, забезпечував непогані результати. От тільки запитання: а де тут наука? Адже найзвичайніший у світі здоровий глузд підказує, що з персоналом варто розмовляти цілком неформально задля обопільного добра. Власне, з позиції здорового глузду, а водночас і солідної університетської освіти Стюарт розкладає на первинні елементи міф про науковість більшості теорій менеджменту.
Тож надаймо слово авторові книжки «Міф про менеджмент»: «Література, присвячена менеджменту, нагадує ту беззубу мудрість, яку пропонують у популярних книжках «для чайників», бо ж теорія менеджменту ― головний різновид літератури «для чайників». Це не означає, що вона не дає жодної користі. Але так само, як більшість людей здатні нормально жити без консультацій із Діпаком Чопрою (з належною цьому «гуру нової доби» теорією «холістичного здоров’я»; завдяки своїм книжкам і фільмам став одним із найвідоміших і найбагатших людей альтернативної медицини), менеджери-практики переважно можуть обійтися без додаткової книжкової освіти з теорії менеджменту. Спираючись на свій досвід, я стверджую, що можна чудово обійтися без читання 99% літератури про менеджмент.
Для тих, хто цінує свій час, присвячений читанню, драмою може стати відкриття, що Руссо й Шекспір незмірно краще розповіли про те, про що стараються говорити теоретики менеджменту. За 5200 років, відколи шумери вперше зобразили свої піктограми на глиняних табличках, люди створили дивовижне багатство творчої експресії на теми розуму, пристрасті та життя з іншими людьми. У поезії, театральних п’єсах і музиці, мистецьких творах і звичайних старих графіті люди пізнавали, що означає боротися з неприхильністю долі, як застосовувати свій незвичайний інтелектуальний потенціал до навколишньої дійсності та як постати перед голою правдою про те, що мотивує їх та інших людських істот. Ті твори не менш важливі для вирішення проблем, із якими стикаються менеджери у своєму прагнення того, щоб світ був продуктивніший, ніж література з менеджменту».
Читайте також: Ще трохи про еліти
Я не від сьогодні знаю, що думки Епікура, Декарта, Спінози, Локка, Юма, Ніцше та багатьох інших видатних філософів, які, до речі, не були університетськими професорами, дають нам більше, ніж геть усі матеріали на тему менеджменту. Шкода нашого часу на вивчення книжок, присвячених теоріям менеджменту. Адже є дуже багато книжок, які варто прочитати та які відкривають нам нові обрії, зворушують нас і сповнюють захвату.
Хоч як оцінювати «Принципи наукового менеджменту», які 120 років тому виробив Фредерік Вінслоу Тейлор, вони стали початком шляху, який привів до однієї з найбільших новацій минулого сторіччя: виникнення нового суспільного класу, що сьогодні править світом, — класу менеджерів.