Хтось від мого імені повідомив, що його вкрали, і відімкнув мене від мережі. Людина, із якою я в цей час обідав, ані на мить не засумнівавшись, запевнила, що це росіяни хочуть позбавити мене зв’язку в день важливих новин.
Кілька років тому така реакція видалася б параноєю. Та після замаху на Сєрґєя Скріпаля і його дочку британці ставляться до Росії інакше. Уже ніхто не сперечається, чи лихі наміри в режиму Владіміра Путіна. Натомість ведуться дебати, що це за наміри та що з ними робити.
Досі багато питань стосовно таємничих подій у Солсбері. Що підштовхнуло зловмисників до замаху? Чи справді це була чергова непослідовна витівка росіян у Великій Британії, як стверджує британська влада? Вірогіднішим є пояснення, що колишній розвідник і ветеран ГРУ Скріпаль напередодні чимось дошкулив екс-керівництву. The New York Times припускає, що він допомагав іспанській владі в операціях проти тамтешніх гангстерів, пов’язаних із Кремлем.
Коли й так, це похвальна діяльність, а методи Росії до болю знайомі. Схожа історія вже була з колишнім російським шпигуном Алєксандром Літвінєнком, який 2005 року теж брав участь у боротьбі проти іспанської банди: російські агенти отруїли його в Лондоні 2006-го. Тож постає питання, чи був у Скріпаля належний захист? А як щодо інших «легких» мішеней у Великій Британії, на які, можливо, вже націлилися російські карателі?
Читайте також: Стало відомо, скільки британська поліція витратила на розслідування отруєнь "Новичком"
Треба подбати не тільки про захист, а й про наш підхід до інформації. Поліція майстерно задіяла дані камер відеоспостереження, мобільних операторів і перевізників, щоб викрити двох підозрюваних. Наші органи непогано впоралися з інформацією в цій справі. Однак поширюються теорії змови, переважно з подачі Кремля. Усе це нонсенс, але продумана дезінформація Росії після Солсбері перевершила безладні спроби поліції, органів охорони здоров’я, речників міністерств та інших установ пояснити, що відбувається.
Британці ніяк не засвоять важливого уроку: ворожі пропагандисти й наші власні скептики хапаються за будь-яку невідповідність чи ухильність у словах можновладців. Критику миттєво підхоплюють соціальні мережі, а часто й легковірні, охочі до сенсацій телерадіомовні мережі. Краще б ми запобігали поширенню дезінформації, ніж запізно їй протидіяли.
Тактика на інформаційному полі бою — лише одне із завдань, за яке треба серйозно взятися, розробляючи стратегію для реагування на дії ворожої держави (наразі Росії, але згодом це може бути Китай), що межують із відкритою війною. Ми досі діємо в цьому напрямі фрагментарно. Поліція ганяється за злочинцями. Розвідники полюють на найманців і шпигунів. Дипломати ведуть переговори. Фінансові регулятори відстежують брудні гроші (переважно безрезультатно). Фахівці з кібербезпеки захищають дані та комп’ютери. Речники влади інформують або збивають із пантелику: чимало залежить від їхніх інструкцій. Політики грають на публіку.
Усе це нескоординовані заходи. Наші вороги урізноманітнюють тактику й часто діють із блискавичною швидкістю. Вони готові до ризиків та економічних негараздів й активно множать побрехеньки про те, що роблять. Оборона в нас недолуга й базується на зусиллях окремих організацій, що часто переслідують власні інтереси. Варто брати приклад із боротьби проти тероризму. Більшість урядів, і на місцевому, і на загальнодержавному рівнях, усвідомлюють загрозу. Ми стежимо за ознаками радикалізації, перешкоджаємо фінансовим потокам, проникаємо в злочинні мережі, протидіємо джихадистській пропаганді, прослуховуємо та зламуємо комунікації тощо. Здебільшого тісно співпрацюємо з іншими країнами. Активно допомагають небайдужі громадяни, ніколи не втрачаючи пильності. Як наслідок — провернути теракт стає дедалі складніше.
Росія становить набагато серйознішу загрозу для нашої безпеки. Кремлівська країна-парія вдається до терористичних дій, зокрема вбиває людей, і до кібератак (іноді у Великій Британії та дуже часто в Україні). Росіяни популяризують згубну неонігілістичну ідеологію, засновану на антизахідних теоріях, мають мережі відвертих і прихованих симпатиків. Крім того, вони користуються ресурсами великої держави — від економічних важелів впливу до безшумних субмарин. Отже, недостатньо посилювати нашу стійкість завдяки кращій координації. Потрібні засоби стримування.
Читайте також: Військові розпочали деактивізацію слідів "Новичка" у будинку Скріпалів
Для цього доведеться ухвалювати непрості рішення. Мабуть, нам треба більше витрачати на оборону та правильніше розподіляти кошти. Програма Trident стримує тільки ядерну атаку, а не всі інші. Нові дорогі британські авіаносці можуть сподобатися американцям, але ніяк не захищають нас чи наших сусідів-союзників. Сполученому Королівству слід переглянути своє давнє скептичне ставлення до заходів у сфері європейської оборони. Найголовніше, треба змінити нашу бізнес-модель. Як відверто пояснює в новій викривній книжці Moneyland Олівер Баллоу, наші банкіри, юристи та бухгалтери десятиліттями були спільниками іноземних клептократів, які крадуть, ховають і відмивають колосальні гроші.
У Сіті багато хто думає, що завдяки дерегуляції після Brexit буде легше. Нехай не обманюються: треба дати зрозуміти, що їм варто хвилюватися про колишні справи із сумнівними клієнтами. Раніше любов до брудних грошей була нашою ахіллесовою п’ятою. Та в майбутньому ці гроші допоможуть нам тиснути на Владіміра Путіна і його поплічників, щоправда, лише якщо ми готові жертвувати легкими прибутками.