Який президент не хотів би залишити бодай маленький слід в історії? Франсуа Олланд не виняток. Три роки поспіль він вичавлює з підпорядкованої йому, другої за кількістю посольств, дипломатичної мережі світу останні соки, аби зібрати в Парижі міжнародний захід, гідний посилань істориків майбутнього. “Емісари цієї конференції мали звітувати щотижня, – цитує одного з французьких дипломатів “Libération». – Олландові не пощастило з міжнародним календарем. На його каденцію не припали ані головування в ЄС, ані організація зборів G7 або G20. Ця конференція стала для Олланда можливістю зробити заявку на історичну постать”.
Перші два дні роботи заходу дозволяють зробити висновок: із завданням мінімум французька дипломатія впоралася. На його відкриття, 30 листопада в Парижі зібралися 150 лідерів держав та урядів з 195 країн світу. Крім безпосередньо кліматичних дискусій, конференція передбачила можливість численних двосторонніх переговорів, а також консультацій на гарячі політичні теми.
Другий момент, який записує собі в актив французьке зовнішньополітичне відомство — це підписання майбутньої спільної угоди за підсумками конфереції. Якщо рік тому перспектива такого договору виглядала вельми примарною, нині ніхто не сумнівається, що угода буде. Інше питання — її наповнення й обов”язковість до виконання. Табір “кліматоскептиків” на чолі з Індією не поспішає відмовлятися від використання в економіці дешевого вугілля. А отже — новий документ ризикує стати таким же мало ефективним, як Кіотський протокол про обмеження шкідливих викидів у атмосферу.
Читайте також: Тероризм не пройде
Місцевий контекст, а зокрема — недавні криваві теракти в Парижі, додає первинно екологічній події неминучих політичних інтонацій. “Кліматична криза та тероризм пов”язані між собою, – заявив Франсуа Олланд. – Кліматичні зміни генерують бідність, висохлі ріки та озера вбивають сільське господарство, прирікають на голод та жебрацтво великі маси людей, котрі стають легкою здобиччю для вербувальників до терористичних груп.”
Петро Порошенко також скористався нагодою вдатися до політичних аналогій. “Те, від чого Франція постраждала того страшного листопадового дня, моя країна потерпає понад 21 місяць, – заявив він. – Україна страждає від тероризму, який підтримує і спонсорує Російська Федерація”. Цілком логічно, що словами Порошенка миттєво “обурився” промосковський твіттер. На те вона й дискурсійна війна, щоб заперечувати очевидне. Показово інше. Український медійний простір розігнав “новину”, переплутавши твіттер з медіа, чим довів: не так і помилився Олланд, вказуючи на зв”язок між тероризмом й світовою екологічною кризою. Забруднення інформаційного простору таке ж небезпечне, як і безвідповідальне ставлення до природи, а межа між різними сферами гібридної війни геть умовна.
Втім, французькі медіа, що висвітлюють кліматичну конференцію в Парижі, дають себе використовувати втемну не згірше за українських. Радіо France-Info тільки й розповідало у перший день заходу, як Владімір Путін то запізнився на хвилину мовчання в пам”ять про жертви терактів, то не встиг на промову Олланда, а то і на виступ Обами не потрапив… Змусив себе чекати, і не прорахувався. Театральна пауза, — давнє й випробоване знаряддя дипломатії, – спрацювала безвідмовно. Із аутсайдерів російський лідер легко перестрибнув у ньюсмейкери, чим довів, що простенький авантюризм у політиці часом працює краще за складні багатоходівки.
Читайте також: Париж. Територія невпевненості
Приміряючись на підсумкову угоду, Олланд виставив планку: не більше 1,5 градуси потепління до 2050 року. Фахівці з питань екології скептично хитають головами. “Це нереально, – каже Катрін, активістка французьких “зелених”. – 35 років недостатньо, щоб кардинально змінити культуру споживання та виробництва, перестати сприймати природу як ресурс до виснаження, замінити конкурентність кооперацією, запровадити дієве кліматичне судочинство”…
Перші важкі дискусії доводять, що, мабуть, революція почнеться не зараз. Це, напевне і не генеральна репетиція, а десь так — перші кроки до важких, не гарантованих, але однозначно необхідних змін. Найважча перешкода до них — людська натура, цинізм та жадібність, безвідповідальність та байдужість. Надзвичайний кліматичний стан Олланда може формально тривати не один рік, та чи зламає він барикади державних та індивідуальних егоїзмів? Жодних гарантій на це нема. Але добре спробувати.