Ми познайомилися під час Помаранчевої революції. “Найвідоміший українець Франції” Леонід Плющ перервав своє добровільне затворництво в маленькому містечку на Півдні Франції та активно долучився до роз’яснювальної роботи з-поміж французів на тему: “Що таке Україна і чому вона не бажає бути Росією”. Тоді нас, – тих, до кого французькі медіа зверталися по коментарі на українські теми, – було зовсім небагато, тож політичний важковаговик Плющ зіграв свою дуже помітну роль.
Він вже тоді помітив “надмірну ніжність до себе” Віктора Ющенка, але не поспішав з висноваками, зважаючи на проблеми зі здоров”ям, що дістав після отруєння колишній президент. Переживав реванш Януковича у 2010 майже як персональну поразку. Констатував недостатній демократичний ресурс в Україні, був одним з небагатьох “поінформованих ідеалістів”, які, попри все, боролися за етичну складову в політиці.
Літературознавець та математик, дисидент та правозахисник, публіцист Леонід Плющ помер 4 червня у маленькому містечку Бесеж на Півдні Франції, де він мешкав останні роки з дружиною Тетяною. Він давно й тяжко хворів, але сумна новина приголомшила. Найкращих втрачати найважче. Порожнечу, яка несподівано утворюється після їхнього відходу, відчуваєш майже фізично, навіть якщо листування та телефонні розмови не були регулярними.
Читайте також: Повернення дисидента
“Мій шлях до свободи був довгим”, – казав Леонід Плющ, розповідаючи про те, як боротьба “ із похибками в будівництві комунізму” привела його до системного засудження комуністичної ідеології. Вимогливість та чесність привели молодого математика спочатку за грати, а за тим — до психіатричної лікарні. “Я дуже добре пам’ятаю першу зустріч з ним. – розповідає Анна, француженка українського походження. – Спільно з багатьма іншими молодими українцями Франції, я входила до Комітету боротьби за його звільнення. Рушійною силою виступав Комітет французьких математиків, який наполягав на загрозі для життя Леоніда Плюща. Коли його викинули з Радянського Союзу в 1967 році, ми прийняли його тут як Героя, як беззаперечного лідера думок. Ми йшли за ним, не вагаючись, з цілковитою довірою… Він ретельно досліджував трагедію Голодомору, і був тою рідкісною людиною без страху та ненависті, яких рідко можна зустріти у цьому недоброму світі”.
“Політика є історія, загорнута в майбутнє”, – любив наголошувати Леонід Плющ. Він достеменно знав період першої української незалежності 1917-1921 років, міг детально контр-аргументувати щодо доцільності Зимових походів Петлюри та Пілсудського, мав здатність блискавично вирізняти історичні паралелі між сучасними подіями та давниною…
“Українську історію можна відкрити з будь-якої сторінки, щоб прочитати про сьогодення,” – сумно зауважував, коментуючи політичні зради та сумнівні компроміси Помаранчевого періоду.
Леонід Плющ натхненно, але й з тривогою підтримав другий Майдан, переживав, що ця війна, “яка не почалася, а поновилася, загострилася, – це стара війна України за право бути”, – триватиме не один рік. Сподівався, що колись світ здійснить “Нюренбергський процес над комунізмом”, – боротьба за це була одним з провідних напрямків його діяльності.
Читайте також: Бесідувати з Тарасом сучасною мовою
Знакова особистість для всіх, хто виріс з тавром “зроблено в СРСР”, Плющ в особистому спілкуванні вражав неймовірною скромністю та невибагливістю. “Він умів давати необумовлено, – згадує Дарія, – мав у собі ту бездоганну інтелігентність, що вирізняє насправді мудрих людей від просто розумних”.
Леонід Іванович залишив всім нам у спадок чимало політологічних досліджень, літературних есеїв, філософських розвідок, публіцистичних статей. А також — спогад про долю, що стала для багатьох свідченням Вчинку, взірцем незламності та зразком непідробної внутрішньої свободи. “Я ще не знав про це, але справжнім європейцем, за баченням світу, я став у радянській психушці”, – колись пожартував Плющ. Його персональна Європа почалася задовго до Майдану. Учора пантеон українських героїв поповнився ще одним поборником свободи.
Поховають Леоніда Плюща у Франції, у містечку Бесеж, у суботу 6 червня.