Великий жаль, співчуття, навіть шок через смерті на Грушевського, а також завищені очікування від переговорів із режимом поглинули увагу українців протягом останніх діб. Та інша лінія не дає спокою…
В Україні розпочато відкрите полювання на провідників Євромайдану. Спочатку побили Тетяну Чорновол, потім викрали Ігоря Луценка, дивом уцілілого, тепер пропав Дмитро Булатов – лідер Автомайдану. Змушений залишити Україну ще один автомайданівець – Сергій Коба, власне, як і журналіст Віталій Портников. Сюди також можна додати значно рідшу появу в інформаційному просторі Руслани, Вакарчука та Положинського, які в перші тижні Євромайдану були його світоглядними лідерами. Це все події одного ряду. Що їх об’єднує?
Євромайдан давно став суб’єктом подій в Україні та навіть за її межами, бо революційно змістив баланс сил у нашій країні. Але всі революції чи війни закінчуються переговорами, що визначають, яким буде майбутній мирний час. Певні якості цього часу (євроінтеграція, відсутність брехні, репресій, корупції тощо) є кінцевою метою Євромайдану. Але стороною на переговорах він поки не став, тож не може включити відповідні питання до їх порядку денного. Не відбулося цього тому, що на лідерів Євромайдану ведеться відкрите полювання. Очевидно, що таке полювання вкрай вигідне режиму, який не знає, як себе вести із євромайданівцями так само, як минулого року не знав, як вести себе в парламенті із новоприбулою "Свободою". Проти цього полювання може без особливого ентузіазму заперечувати й опозиція, багато членів якої вбачають у подіях, які відбуваються на Майдані Незалежності та за його межами, лише плацдарм для виборчої кампанії наступного року – і нічого більше. Опозиції не потрібні конкуренти на електоральному полі та ще один центр для узгодження позицій. Але це полювання вкрай не вигідне народові.
Уявіть собі, що сторони переговорів – це точки. Дві сторони переговорів – режим та опозиція – це дві точки, які утворюють відрізок. Будь-який школяр знає, що все, що має форму відрізка, легко піддається деформації. Його можна викрутити, зламати, вкоротити. Відтак результат таких переговорів непередбачуваний, а задоволення, принаймні часткове, вимог народу (істинних, не тимчасових, на кшталт відставки уряду) є малоймовірним.
Кожен відрізок лежить на лінії. Якщо в режиму та опозиції є точки дотику – а вони є й багато людей про них знає – то результат переговорів, явний чи прихований, буде на цій спільній лінії, в цих точках дотику. Сумнівно, що такий фінал задовольнить повсталий народ та влаштує його повністю. У контексті нашого майбутнього такі переговори також виглядають безперспективно. Режим – це позавчорашнє майбутнє (радше його відсутність), опозиція – це здебільшого вчорашнє майбутнє. До чого б вони не домовилися – воно буде пережитком минулого й надалі консервуватиме його.
А тепер уявіть, що з’являється третя точка. Тоді маємо трикутник – найбільш жорстку фігуру в геометрії (саме тому більшість мостів та складних інженерних конструкцій складаються із невеликих трикутників). Тоді переговори не можуть закінчитися прихованими домовленостями. Тоді одна сторона не зможе залякати чи купити іншу, бо третя не дасть. Тоді буде зовсім інша якість переговорів, і результат – також. Але для цього потрібні лідери Євромайдану, яких просто винищують – як не фізично, то психологічно. Саме вони – наше сьогоднішнє і завтрашнє майбутнє, бо породжені Євромайданом, який є явищем майбутнього. Можливо, перші провідники будуть неідеальними, не матимуть державницьких якостей чи стратегічного бачення розвитку країни. Але після них прийдуть нові, які обов’язково впораються, бо суть Євромайдану – те нове життя й майбутнє, які він символізує й за які бореться, – розростатиметься, як дерево під рясними дощами. Тому для народу, суспільства та Євромайдану вкрай важливо плекати та зберегти тих перших провідників. Вони, як тендітна рослинка, яка пробивається крізь товщу асфальту, чи як курча, яке клює шкаралупу, щоб вилізти у світ, остаточно народитися, – ламають пласти минулого.
Якщо вдасться зберегти перших провідників – переговори будуть у формі трикутника, а їх результат – набагато ближчий до мети Євромайдану. Але для цього треба захистити та вберегти лідерів Євромайдану від рішучих, цинічних і цілеспрямованих дій режиму. Треба, щоб із ними постійно перебувало по кілька побратимів, щоб у них завжди (окрім періодів виконання секретних завдань) був зв’язок із Євромайданом не лише за допомогою мобільних телефонів тощо. Вбережімо перших провідників! Забезпечмо перемогу революції!