Адже у цьому виступі засвідчені і засвічені всі ментальні «мухи», які невгамовно кружляють у головах радників та спічрайтерів щойно згаданого Януковича В.Ф.
Найперше, з тексту виступу неможливо зрозуміти, а що ж спричинило голод 1932-33 років та інші голодомори (так у тексті виступу, з малої літери) минулого століття. Тайфуни? Падіння метеоритів? Посухи, град, сарана чи нове видання всесвітнього потопу? Чи, може, на землю України вдерлися війська хижих готтентотів, назвати яких на ім’я заважає політкоректність? Невідомо. «Нашу землю спустошив один із найстрашніших в історії людства голодоморів», «жахлива сторінка для нашого народу», «невинні жертви трагедії», «трагізм тієї важкої доби», «голодне лихоліття», «Україна і сьогодні відчуває на собі наслідки лиха, яке спіткало її у далеких тридцятих», – і так далі, і таке інше. От взяло лихо – і раптом спіткало Україну…
Хоча, втім, одна-єдина згадка, що йдеться не про тайфун чи циклон, у тексті таки є: «Ми віддаємо данину шани тим, хто не скорився і чинив спротив репресивній політиці». Ось такий майже нейтральний термін – «репресивна політика». І жодного слова про геноцид українського народу (а тим часом, між іншим, саме так Голодомор визначений відповідним Законом України). І жодного слова про винуватців цього геноциду. Так, наче говорячи про жертв якогось серійного вбивці – чи то Чикатила, чи то Онопрієнка, чи то ще когось – високопоставлений промовець промовчав би і про сам факт масових убивств, і про конкретних злочинців, і про їхні мотиви. Ба більше – виявляється, що Голодомор – це не унікальна за концентрацією жахів – принаймні, на теренах Європи у ХХ столітті – трагедія українського народу, впродовж цього століття таких голодоморів людство зазнало чимало…
Мінорні нотки у цитованому виступі закономірно переходять у мажорні: «Наш народ не лише вистояв у голодне лихоліття. Спільно з іншими націями світу він переміг у найбільшій в історії людства війні, відбудував зруйновані міста і села». А чом би не продовжити цей ряд і не додати – а в нагороду за свою звитягу одержав від влади штучно ініційований голод 1946-47 років, від якого загинуло понад мільйон жителів УРСР?
Ще одна цитата з виступу Януковича : «Ми висловлюємо співчуття народам Білорусі, Казахстану, Росії, усім народам колишнього Радянського Союзу, які постраждали у ті роки». Як бачите, винищення половини казахів – це, виявляється, означає лишень, що «народ постраждав»…
Чи ж можна уявити, що якийсь державний діяч Ізраїлю у такій стилістиці виступив би з промовою, вшановуючи жертв Голокосту? Думаю, якби щось подібне й сталося би, такого діяча винесли б разом із кріслом на смітник – і в прямому, і в переносному сенсі слова – ще до кінця його промови, чи не так?
Але то – в демократичній національній державі. В Україні ж громадянин Янукович В.Ф. дозволив собі виступити з ледь прихованими погрозами на адресу тих, хто називає речі своїми іменами й адекватно оцінює їх: «Вважаю неприпустимою політизацію будь-яких, передусім, важких історичних тем. Це спричиняє напругу, роз’єднує людей, суперечить консолідації суспільства, яка так потрібна Україні на нинішньому етапі». Взагалі-то тих, хто «політизує» тему Голодомору, оцінюючи його як геноцид, учинений тодішньою більшовицькою владою проти українського народу, за даними соціологів, в країні майже дві третини. І їхнє число поволі зростає з року в рік. Інакше кажучи, якраз правдиве і чесне ставлення до Голодомору є важливим чинником консолідації українського суспільства. Але Янукович В.Ф. вважає, що «кожен може мати різні погляди та по-різному трактувати чи оцінювати події минулого». Плюралізм без меж! Куди там Німеччині, де за похвальне слово на адресу Гітлера можна вилетіти з роботи чи потрапити до списку небезпечних для країни політичних радикалів…
Утім, звичайно, пересічний громадянин України має конституційне право на переконання, навіть найдурніші з усіх можливих. А от державний діяч, урядовець, чиновник – ні. Він мусить виконувати закон. І мати правдиве уявлення про вітчизняну історію задля того, щоб у сьогоденні правильно обстоювати національні інтереси. Щоб не намагатися реабілітувати та реставрувати «правильний», «свій», «вітчизняний» тоталітаризм. Хоча про яку правду історії можна вести мову в державі, де пам’ятник Леніну стовбичить у центрі столиці, і його від маніфестантів «Беркут» захищає чи не ретельніше, ніж урядові споруди? І де за пошкодження пам’ятника Сталіну, головному винуватцеві Голодомору та Великого Терору, людей засуджують як кримінальних злочинців?