Коли в моєму рідному місті Грубешеві говорили про широкий світ, одразу виринали три польські прізвища: папа Іван Павло ІІ, генерал Войцех Ярузельський (наша доморощена версія Піночета та Гусейна) і Лех Валенса. Часом згадували й про інших: про якусь Тетчер, Брєжнєва, Ґорбачова чи Рейґана з далекої Америки.
Хоча моя родина була настільки антикомуністичною, що навіть у Польщі таких мало, народний трибун Валенса програвав в естетичному поєдинку з диктатором Ярузельським. Прабабця походила зі збіднілої, але шляхти, тож їй не імпонував той, хто був на вигляд як селюк, мав дивні вуса та не зовсім культурно висловлювався. Генерал Ярузельський був елегантним, його мундир, попри те що комуністичний, нагадував колишні уніформи польського війська з їхньою позолотою, «вужиками» на кашкетах та погонах, зірочками – сама презентабельність «польського пана».
Натомість саме цей селюк виграв в елегантного генерала, отримав Нобелівську премію миру, виступив в американському Конгресі, був засипаний тисячами медалей і навіть 11 років тому ніс олімпійський прапор разом із південноафриканським єпископом Десмондом Туту і Стівеном Спілберґом. Зараз, у свої 70, Лех Валенса, попри різні контраверсії, залишається єдиним живим польським міфом, єдиним живим поляком, упізнаваним у всьому світі. Поляки насправді не можуть жити без слави своїх співвітчизників та присутності польських міфів на глобусі.
Феномен на ім’я Лех Валенса є насправді різнобічнішим, ніж може видаватися. Нелегко з його особою доводиться польським історикам різних політичних преференцій, як і простим полякам. Художній фільм про життя національного героя «Валенса. Людина із надії», який зняв іще один класик Анджей Вайда, цю ситуацію лишень ускладнив.
Лех Валенса є продуктом двох найважливіших подій, що сконструювали сучасне польське суспільство: Другої світової війни та післявоєнної індустріалізації. Майбутній президент народився 1943 року в зайнятому німцями селі в регіоні Куяви. Німецька окупація на тому терені була дуже жорстокою, чимало членів родини Валенс загинуло. Після війни село відбудували, зникла безграмотність, але для таких хлопців, як Лех, постійно бракувало роботи та можливостей особистого облаштування. Комуністичний уряд форсував розвиток промисловості, а найближчим осередком, у якому потрібні робочі руки, був порт Гданськ – місто, всіяне морськими кранами та верфями. У найбільшій із них – Гданській верфі імені Лєніна – Валенса отримує роботу. Йдуть 1960-ті.
Перший секретар польської Компартії Владислав Гомулка, щоб применшити масштаби кризи, оголошує про підвищення цін на продукти. Спалахують страйки. Влада вводить військо. У Гданську, Гдині та Щецині гине кілька десятків людей. Валенса, який був тоді одним із організаторів страйку, пролитої крові не забуде ніколи.
Про те, що відбулося в 1970-х, польські історики сперечаються й досі. Чи співпрацював Валенса зі спецслужбами? Цього, вочевидь, не дізнаємося ніколи. Сам герой це визнавав і заперечував.
Разом із ним на чолі протесту були й інші робітники та інтелектуали з Варшави і Гданська, але обличчям польського руху став саме Валенса і лишився ним назавжди.
Спроба порозумітися з комуністичною владою зійшла на пси, коли 13 грудня 1981 року генерал Ярузельський вивів на вулиці танки. Валенса, спершу арештований, а пізніше ізольований, був незаперечним лідером опозиції. Удостоєний 1983-го Нобелівської премії миру, він став усесвітньо відомим. Нагороду не міг отримати особисто (в Осло його представляли дружина й син), оскільки побоювався, що можуть не впустити назад до Польщі.
У період розкладу комунізму 1988 року влада погодилася на теледебати між Валенсою та керівником прокомуністичних профспілок. Напевно, тоді вважалося, що Валенса не вміє говорити. А тим часом електрик із верфі розгромив свого візаві. У результаті Компартія погодилася на переговори в межах круглого столу, в ході яких було досягнуто компромісу між владою та опозицією. У вересні 1989-го, незадовго до падіння Берлінського муру та Оксамитової революції в Празі, у Польщі сформовано некомуністичний уряд. Очолює його варшавський інтелігент Тадеуш Мазовецький. Замість революції поляки змінюють свою країну мирним способом, ламаються стереотипи про них як про вічних бунтарів.
З грудня 1990 року починається падіння легенди Валенси. Причиною цього був він сам. Разом із великими подіями, такими як виведення з Польщі радянських військ, вшанування історичних героїв польського народу, успіхи на міжнародній арені, всередині країни Валенсі удача не всміхається. Необдумані висловлювання першого президента ІІІ Речі Посполитої викликають сміх, від нього відвертаються давні друзі, його Адміністрація перетворюється на сповнений інтригами двір. У мирний час героєві не завжди вдається залишатися людиною.
У будь-якому разі Лех Валенса є Великим Поляком, попри те що має чимало вад. Це людина, яку сформувала історія і яка вже назавжди залишиться історичною постаттю. І цього навіть він сам уже не зможе змінити.
Лукаш Ясіна – історик кіно та Центрально-Східної Європи, очолює східний відділ тижневика Kultura Liberalna, викладач Люблінського католицького університету імені Івана Павла ІІ