Не можна бути трішки вагітною. Не можна бути трішки вільним. Або так, або ні. Написав – і зупинився. Хіба? Свобода – річ відносна, надто коли йдеться про свободу слова та свободу преси. Її можуть стримувати прямі санкції держави, фантомний страх тих санкцій, позиція власника ЗМІ або навіть особисті вподобання чи забобони журналіста. Одне слово, абсолютної свободи не існує, як вчили нас у СРСР.
Читайте також Випробування на незалежність: влада тестує готовність ЗМІ та суспільства до захисту свободи слова
Усі ці складні випадки інституціональних, корпоративних чи моральних обмежень свободи ретельно досліджують міжнародні організації, за ними складаються звіти, про них можна сперечатися, проводити диспути, писати дисертації, але в конкретній ситуації, що склалася нині в Україні, такі тонкі матерії ні до чого. Навіщо міряти тонкі взаємодії, коли маєш справу з катком?
Наїзд податкового катка на «ТВі» демонструє вектор розвитку країни надто прозоро. Наша, з дозволу сказати, «влада» (від 3 липня не можу себе змусити писати це слово без лапок) показала народові передусім свій страх, намагаючись забити рота мало не останньому незалежному мовнику. Я переконаний, що йдеться не про роздратування чи якусь там образу за гострі виступи: навряд чи вони там на Банковій дивляться щось, окрім «Наша Раша». Важко припустити, що враховувалася політична доцільність: зусиллями тієї ж таки «влади» канал загнано в частотне гетто, його можна приймати лише в кабельних мережах деяких великих міст, відповідно аудиторія впливу «ТВі» заздалегідь обмежена як кількісно, так і якісно. Ні, це саме страх як такий.
Тут варто звернутися до прототипів, оскільки режим ретельно наслідує найкращі взірці північного сусіда й, схоже, страшенно йому заздрить стосовно успіхів у вибудовуванні вертикалі. Тож у Росії зразка 2000 року Владімір Путін, щойно сівши в президентське крісло, дуже полюбляв читати гостроопозиційну «Новую газету» – це розповідала людина, яка в ті часи заходила до згаданого кабінету. «Новая газета» його, бачите, розважала. Також він не гребував передачами сміливої радіостанції «Эхо Москвы». Ба більше, і головного редактора «Новой» Дмітрія Муратова, і головного редактора «Эха» Алєксєя Вєнєдіктова регулярно запрошували на різні кремлівські заходи, їхніх журналістів брали до президентсько-прем’єрських пулів. Це забезпечувало вітринну свободу слова. Ось телебачення, яке звертається до мільйонів, було зачищено кардинально, жодних натяків на плюралізм, а газета для одного відсотка високочолих, радіо для столичного офісно-чиновницького планктону – будь ласка, навіть цікаво.
Читайте також: Дерибан у мультиплексі
Проблеми почалися, коли «планктон» заходився виходити на площі в кількостях, співмірних населеннем мегаполіса. Але й тут чекісти діяли елегантно: флагманів плюралізму не притиснули, лише через парламент провели кілька законів, які підвішують над будь-яким сміливцем ніяк не символічну гільйотину. Зокрема, закон про наклеп передбачає за публікацію про тяжкі злочини будь-якої особи (читай: чиновницьку крадіжку в особливо великих розмірах), якщо вони не підтвердяться в Печерському – пардон, обмовка, звісно ж, у Басманному! – суді, штраф у 5 млн руб., це приблизно півтораста тисяч доларів. А закон про реєстр заборонених сайтів дозволяє закрити будь-який інтернет-ресурс, якщо на ньому буде знайдено дитячу порнографію, оголошення про продаж наркотиків, інструкцію для самогубців тощо. Достатньо написати на форумі: «Повіситися можна!» – і гаси світло. За всієї зовнішньої респектабельності такі заходи свідчать про непереборний страх інакодумання. Разом із драконівськими обмеженнями свободи зборів вони дають остаточний діагноз: паніка.
В Україні окремі спроби наслідування поки що несміливі, вони проводяться в тестовому режимі. Он голодувальникам на Європейській площі показали якусь тупу постанову суду про заборону мітингу, щоправда, швиденько сховали. Он Мін’юст пропонує під гаслом антимонопольних заходів у медіа (цікаво, з Хорошковським консультувалися?) та «зведення до мінімуму можливості використання ЗМІ як важелів маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян» заборонити діяльність телерадіоорганізацій, засновником чи власником яких є нерезидент з офшору, а також запровадити (читається між рядків відповідного законопроекту) персональну відповідальність випускових редакторів друкованих видань за «маніпулювання»… Уся ця белетристика може бути теоретично використана на повну, але поки що сприймається як спробні кулі. Інша річ – карна справа. Залишається сподіватися на міцні нерви колеги Миколи Княжицького й почуття самозбереження чиновників. Але ж ніякі репутаційні загрози не завадили загнати за ґрати колишнього прем’єра й колишнього міністра внутрішніх справ, чому б не додати до них журналіста?
У тім-то й річ, що за розумовими здібностями президент-учень відрізняється від президента-вчителя не в кращий бік. Ніхто не знає, що йому спаде на думку, тим більше що спаде на думку тим, хто смикає його за мотузочки. Тим часом каток набирає швидкість і, схоже, пропустив поворот на Європу. Що там на вказівнику? «Росія»? «Білорусь»?
Читайте також: Жодної підтримки тимчасовому уряду!