Заголовки іноземних часописів вражають панічними настроями: “Франція виходить з Шенгену, а потім з ЄС?”, “Саркозі будує нові кордони”, “Париж позбавляється іноземців”, – повідомляють італійські, бельгійські, німецькі медіа. Але французька преса не переймається. У французів на заяви власного президента пам’ять довша. Всі пам’ятають, що тема виходу з Шенгену вперше була озвучена не вчора, а рівно рік тому. За наслідками арабської весни.
Тоді, в квітні минулого року, французькі та італійські прикордонники дещо розгубилися від напливу молодих тунісців, які щойно повалили диктаторський режим та майнули нелегалами до Європи: світу подивитися й себе показати. У квітні 2011 з’явився документ, ініційований міністерствами внутрішніх справ Франції та Італії. Щоправда, не про повну зупинку Шенгенської угоди, а про перегляд її засад “з урахуванням нових геополітичних обставин”.
Якщо ж взяти до уваги, що трохи більше, ніж за місяць у Франції відбудеться перший тур президентських виборів, все встає на свої місця. Саркозі не певний перемоги. Навпаки: його рейтинг поступається популярності кандидата від соціалістів Франсуа Оланда, а Марі Ле Пен — кандидат від радикально правого Національного Фронту — впевнено збільшує коло своїх прихильників.
“Франція — не острів, це історична транзитна територія. Зокрема, вона одна зі співзасновниць Шенгенського простору, – каже Флоранс Куре, політичний оглядач щоденної газети “Круа”. – Розмови про вихід з Шенгенської зони є швидше передвиборчою риторикою, ніж реальними планами.” Подібної позиції дотримується Франсуа Байру, кандидат у президенти від центристської партії “Модем”. “Саркозі відводить увагу від реальних проблем: безробіття, збідніння населення, великий зовнішній борг країни, – вважає політик. – Це підміна серйозної тематики недоречними жартами”.
У таборі соціалістів радо підхопили тему, аби зайве посперечатися з конкурентом. “Замість того, щоб посилити контроль на греко-турецькому кордоні, зміцнити спільний захист загальної території ЄС, Саркозі пропонує відбудувати кордон із Бельгією та винайняти сотні нових митників, – написала в своєму твіттері Мірей Ле Кор, радниця Франсуа Оланда. – Це безглуздя. Ми повернемося в 1984 рік, коли на німецько-французьких кордонах накопичувалися кілометрові черги.”
Тим не менш, на багатолюдному мітнигу в містечку Вільпент Саркозі упевнено проголосив: “Відкривати ринки європейських країн там, де інші цього не роблять, означає перетворити Європу на транзитний простір. Якщо в найближчі півтора роки Шенгенську угоду не буде переглянуто, а Європейський Союз не забезпечить преференцій підприємствам, які виготовляють продукцію на його території, Франція зробить це одноосібно.”
“Зайвий драматизм, – коментують опоненти Саркозі. – Буденна складова виборчої кампанії. Технологія залицяння до правих радикалів.” Та не все так просто. Децентрові настрої присутні в усіх впливових політичних силах Франції. Радикальні ліві на чолі з Жаном-Люком Меланшоном, радикальні праві з Нацфронту, а також частина соціалістів та поміркованих правих все гучніше висловлюються за відмову від тісної політичної та фінансової інтеграції ЄС. Імовірність виходу з зони євро та з Шенгенської зони понад рік обговорюється в політичних ток-шоу. Поки що — на рівні чистої гіпотези. Але криза в Греції змушує французів замислитися.
Що потрібно: більше довіри або більше недовіри між країнами-учасницями ЄС? Проблеми Шенгена — це сам факт його існування, чи все-таки недостатня міждержавна кооперація?
Що на часі: створення професійної федеральної поліції Євросоюзу, або ж — розробка механізмів санкцій та виведення з зони євро та з Шенгену європейських двієчників?
“Саркозі не вперше використовує у передвиборчих дебатах тему імміграції, – зазначає соціальний психолог Анрі Куртьє. – У 2007 він запустив у обіг термін “обраної імміграції”, на противагу “накинутій”, яку французи “терплять”. Схоже, його команда вирішила вдруге зіграти на протиставленні Франції до решти світу. Методика не нова. Її доведено до досконалості в Великій Британії. Острівна психологія тут – добра база. Але французька історія зовсім інша. Це — перехрестя впливів, інтересів, присутностей. Їх рух не можна зупинити промовами та навіть президентськими циркулярами. Саркозі не зможе подолати тисячолітні геополітичні тенденції. Він озвучує страх, що характерний для кожної транзитної держави, яких би злетів вона часом не досягала в економіці та політиці. Страх розчинитися у неминучих пришельцях. Страх відродитися “у шкірі” затятого ворога. Страх розчарувати “своїх” та не спинити “чужих”. Доброго в цій дискусії — лише спроба замислитися над майбутнім Євросоюзу. Цей проект переживає сьогодні не найкращі часи”.