Путін переміг. Альтернативи в цій моделі немає. Іншої моделі не було. Думати про іншу страшно. Утім, в одну річку не можна увійти двічі. Й казати про те, що в Росії нічого не змінилося, теж не варто. Багато разів і з різних боків історики проаналізували Англійську революцію XVII століття, Велику французьку, європейські революції першої половини XIX століття, Мексиканську 1911–1917 років, Синьхайську в Китаї 1911-го тощо. За всієї їхньої відмінності в часі, просторі, особливостях кожної країни є в них і багато спільного. Усе те, що дає змогу відрізняти справжню революцію від звичайного перевороту на зразок влаштованого більшовиками в жовтні 1917-го. Від революційної ситуації до революції як дії іноді досить довга дистанція. І ніхто заздалегідь не може визначити точний час, коли з першої випливає друга. У цьому, до речі, відмінність революції від державного перевороту. Змови завжди мають конкретну дату планованого виступу, іноді вимушену, але все ж таки.
Читайте також Вибори Путіна: погляд із середини
Першою необхідною умовою революції є наявність певного класу, що чітко усвідомлює свої цілі й вимагає до корінних змін. Він повинен мати у своєму розпорядженні потрібні ресурси: фінансові, організаційні, кадрові; має висунути еліту, яка сформулює ідеологію, політичні, юридичні умови для революції. Великі французькі просвітники дали майбутній революції ідеологію. Те саме зробили батьки – засновники США. Далі висунулися лідери, сформувалися партії як виразники політичних цілей та організаційного оформлення їх досягнення. Без названих вище необхідних і достатніх умов революція неможлива.
Що ж сталося в Росії. Починають формуватися необхідні умови. Є певна кількість (можливо, вона навіть зростає) людей, які хочуть змін. Очевидне досить широке невдоволення своїм становищем не лише відносно забезпечених громадян, а й багатьох представників інших прошарків. Об’єктивні умови визрівають, але поки що суперечності в суспільстві не досягли потрібної гостроти. І те, як відбуватиметься процес їх поглиблення, ніхто зараз передбачити не може. Надто багато як внутрішніх, так і зовнішніх чинників впливають на хід дуже складних та комплексних процесів. Підтвердженням цього слугує те, що виборців, які не хочуть на сьогодні жодних змін, а, навпаки, хочуть горезвісної стабільності, значно більше, ніж креативних.
Слабкість тих, хто виходив на протести, саме й полягає в тому, що не було і немає чітко сформульованих політичних цілей. Не лише чесних виборів та відсутності корупції, припинення засилля чиновників, беззаконня правоохоронних органів, розграбування багатств країни, свободи слова. Усе це потрібно, але недосяжно в умовах нинішнього режиму, який принципово не лише не хоче, а й не може виконати такі вимоги.
Читайте також: В інтернеті опозиція перемогла Путіна
Головна проблема в опозиційному вакуумі. Старі й відомі партії та лідери не мають довіри, а нові тільки-но з’являються, і поки що абсолютно незрозуміло, якими вони будуть. Лише особистої чесності недостатньо. Ми бачили, яку ідеологічну та політичну кашу проголошував Алєксєй Навальний під час ток-шоу в Євґєнія Кісєльова. Дуже характерна його цілковита безпорадність у відповідях щодо відносин з Україною. Еклектика з неоімперських гасел і кивків у бік нашої незалежності. І так практично з усіх питань. Заклинання, що Росія прокинулася і країна змінилася, насправді є прикриттям ідеологічної та політичної безпомічності. Вимога відходу Путіна інформаційно прикриває брак чітко сформульованих механізмів досягнення такої мети. А далі що? Ну пішов він, хто прийде йому на зміну? Таке запитання ставив собі багато хто в країні, і не всі ті люди є прихильниками переможця минулих виборів. У концентрованому вигляді це виражалося в підкинутій владою тезі: якщо не Путін, то хто? І потрібно відверто визнати: вона має під собою підґрунтя. Чи не в цьому такий великий відсоток голосів за ВВП. Навіть якщо відсікти всі фальсифікації, вкидання, каруселі та інші викрутаси адміністративного ресурсу. Математичні методи цілком дають змогу оцінити масштаб фальсифікацій, але все одно за Путіна більшість. Справжня опозиція режиму перебуває поки що в ембріональному стані.
Росія після виборів постала перед історичними стрілками. Можна вдати, що все добре, і далі грабувати країну. Навіть почати переслідувати опозицію, щоб спробувати залякати її й ускладнити формування. Можна з упевненістю припускати, що щось подібне влада й робитиме. Нового 1937 року не буде, але декому виявиться несолодко. Спостерігатимуться якісь рухи в бік імітації ліберальних перетворень. Але цим справа й скінчиться. Обов’язково будуть спроби приручити найактивніших опозиціонерів через залучення до влади. Кремль для цього має в розпорядженні необхідні ресурси й відлагоджену систему приборкання найневгамовніших. Народу обов’язково кинуть кістку, щоб утвердити сформований офіційною пропагандою образ рідного батька, який прекрасно лягає на ментальність більшості.
Конфліктність у російському суспільстві зростатиме. Руйнівним буде й посилення незгоди всередині правлячої еліти. Велика і щедра земля російська, але на всіх охочих захопити її багатств усе одно бракує. Якщо до цього часу сформується дієва опозиція та її політичні організації і два таких потоки рушать назустріч один одному, ось тоді режиму залишатиметься недовго жити. Перший крок у напрямку майбутнього його краху ново-старий президент зробив. Путін переміг. Але дуже боявся. І для цього в Москву стягнули стільки поліцейських і омонівців. Якщо владу супроводжує такий страх, це свідчить про її неміцність. Тому далі буде…
Читайте також: Путін обіцяє вирішити всі проблеми, але не каже, як це зробити