Голова Росспоживнагляду Ґєннадій Оніщенко неодноразово заявляв, що українські сири містять пальмову олію, що, мовляв, саме через неї Росія відмовляється купувати українські сири. Однак українські сировиробники легко спростували ці звинувачення. І небезпідставно, а з посиланням на думку самих же росіян. Компанія Milkiland повідомила на своєму сайті, що провела експертизу своїх сирів кількох найменувань, зокрема, «Сметанковий», «Мармурового», «Короля Артура», яку виконала провідна незалежна російська експертна організація «Союзекспертиза» Торгово-промислової палати РФ. Експерти підтвердили відповідність зразків чинному в Росії Технічному регламенту на молоко і молочну продукцію. А Пирятинський сир завод розмістив на своєму інтернет-ресурсі інформацію про те, що 2011 року на обласному конкурсі Бєлгородської області в Росії «Вибір за споживачем» підприємство отримало найвищу нагороду «За вірність якості». Українські виробники сирів одностайно стверджують, що жодних конкретних претензій Росія їм не висувала. «Укрмолпром», який представляє інтереси виробників молочної продукції країни, висунув офіційний протест проти звинувачень практично всіх українських підприємств у використанні пальмової олії. Перед цим компанія «Молочний альянс» запевнила, що виробляє сири лише з натурального коров'ячого молока, що неодноразово доводили різним комісіям. Тим часом, як з’ясували журналісти, в очолюваному добродієм Оніщенком відомстві не мають жодної конкретної інформації про порушення українських підприємств.
Щиро зізнаюся, що таке пальмова олія, я навіть уявлення не маю. Мабуть, щось шкідливе. Але здоровий глузд мені підказує, що у випадку виявлення якоїсь отрути в українській продукції треба заявити, що такого-то числа, в такому-то місці, виявлено отруту в продукції такого-то підприємства. І вживати заходів, спрямованих проти цієї фірми. Нічого такого не відбулося. Звідси очевидний висновок – набрехали.
Влада бреше, мабуть, в усіх країнах світу. Просто в демократичних країнах у випадку брехні влада намагається замаскувати її під правду. Позаяк виборці там мають вагомий вплив на політику і в разі обману можновладці ризикують втратити довіру тих, хто має право голосу. Особливість пострадянського простору полягає в тому, що тут влада бреше і навіть не стурбована через те, що їй не вірять. Це стосується як внутрішньої політики, так і міжнародних відносин. Всім зрозуміло, що росіянин з українським прізвищем Оніщенко каже неправду. Що вся ця історія має одну-єдину мету – дотиснути Україну на предмет здавання газотранспортної системи. Не сумніваюся, що російська влада чудово розуміє, що їй не вірять.
Мені пригадалася історія серпня 2008 року в Грузії, окупованій російськими військами. Щодня російські генерали заявляли, що вони виводять війська з Горі і не робили цього. Якогось таки дня щось у їхньому голосі з’явилося такого, що журналісти їм повірили. І так-таки: проминули блокпост безперешкодно. Але на другому блокпосту чоловік чомусь у цивільному завернув журналістські машини назад, мовляв, війська повертаються. Щоправда, вони і не думали звідти виходити. Брехню російської влади я відчув на власній шкурі.
Українська влада гідно наслідує своїх східних колег. Балачки Віктора Януковича про те, що він не має впливу на суди і не може звільнити Юлію Тимошенко, стали притчею во язицех. У Брюсселі він давав зрозуміти, що в нього все на мазі з Москвою. У Кремлі натякав на Брюссель, мовляв, ми інтегруємося глибше і глибше. Зрештою, обдурив сам себе.
Уявіть собі, чи то між друзями, чи то між подружжям панує суцільна неприхована брехня. Чи довго така дружба вистоїть? Чи довго такий шлюб проіснує? У кращому разі люди розійдуться. В гіршому – робитимуть капості одне одному протягом тривалого часу, якщо не всього життя. Чому між державами має бути інакше?
Росія намагається створити Зону вільної торгівлі у рамках кволої СНД. Але на пострадянському просторі жодні інтеграційні проекти неможливі. Тому що партнери думають навіть не про те, як обдурити одне одного, адже все одно ніхто нікому не вірить. Вони думають, як знайти важелі і натиснути на партнера, щоб примусити його робити невигідні для нього речі. Такі підходи в сучасному світі не матимуть успіху.
Отже, всі інтеграційні ініціативи Кремля приречені на провал. Бо вони виглядають, як мишоловка. Але мишоловка аж ніяк не із безкоштовним сиром. А з сиром дуже дорогим, плату за який Москва прагне перекласти на інших.