Та чи змінюються політичні персонажі, принаймні, деякі? Погляньмо, навіщо «регіоналові» Єфремову раптом знадобився Тарас Шевченко з його гнівно-саркастичними інвективами на адресу «добрих людей».
Справа в тому, що керівники фракцій БЮТ і НУНС у Верховній Раді Андрій Кожем’якін та Микола Мартиненко надіслали президентові Парламентської Асамблеї Ради Європи листа, в якому просять поставити в порядок денний питання щодо позбавлення української делегації повноважень представляти Україну в ПАРЄ. Це і викликало репліку Єфремова – мовляв, наступним кроком Кожем’якіна і Мартиненка буде звернення до ПАРЄ з проханням узагалі позбавити Україну членства в Асамблеї. «Стільки ненависті, шкоди, як завдає нині опозиція, Україні не приносили навіть люті вороги», – зазначив керівник фракції Партії регіонів.
Сказано чітко, жорстко і рішуче. Не вистачає тільки заклику передати справу «ворогів України» Кожем’якіна, Мартиненка та іже з ними якщо не до військового трибуналу, то принаймні до товариського депутатського суду. Та не будемо поспішати: краще вчитаємося у повідомлення інформагенцій, які надійшли одночасно із заявою Єфремова або безпосередньо перед нею.
Отже, повідомлення перше. Залізниця Донецької та Луганської областей перетворилася на поле битви між воєнізованим загоном охорони цієї залізниці і місцевими жителями. Тільки з початку 2012 року в регіоні, який є опорою Віктора Януковича та Олександра Єфремова з їхньою партією, попереджено 18 нальотів на вантажні поїзди, міліції передано 23 розкрадачів. Це – не вигадки зловмисних опозиціонерів, це повідомив журналістам неофіційного рупору «регіоналів» газети «Сегодня» начальник прес-служби Донецької залізниці Володимир Селіванов. Виявляється, на вантажні поїзди нападають здебільшого під час руху. Найчастіше – на вузлових станціях (Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве). Серед головних цілей крадіїв –вугілля, металобрухт і вироби з чорних металів. «У 2011 році співробітники нашої воєнізованої охорони запобігли 343 випадкам розкрадань вантажів і матеріальних цінностей на загальну суму понад півмільйона гривень. Вони затримали і передали міліції 483 осіб», – наголосив Володимир Селіванов. І додав, що охоронцям довелося 14 разів застосувати табельну зброю, правда, стріляли у повітря, щоб налякати злодіїв, засвідчити, що з ними не жартують. Про те, скількох злодіїв затримати не вдалося і на яку суму ті змогли розікрасти майна, повідомлено не було. Якщо докласти до ситуації загальні показники по злочинності, то йтиметься не менше, ніж про мільйони гривень і про тисячі донбасівських злодіїв дрібного калібру…
Але то провінція, то вотчина «регіоналів» зі своєю добре відомою всій країні специфікою. А що маємо нині в столиці, яку наразі контролює «регіональна» адміністрація? Про це йдеться у повідомленні другому. Виявляється, містом котиться хвиля рейдерських загарбань готелів. Напередодні Дня Соборності загін озброєних бойовиків у чорному захопив готель «Славутич», викинувши з нього орендаторів і працівників. Останні були побиті у присутності міліції. На звернення до тих, хто зве себе «правоохоронцями», останні відповідали, що все діється в межах закону, а порядкує тут державний судовий виконавець. Дуже цікава «законність»: у готелі була здійнята стрілянина, в результаті якої постраждала стороння людина – Ігор Чоломбітько, співробітник ТОВ «Йотум», будівля якого примикає до готелю. При спробі пройти на своє місце роботи Чоломбітько отримав вогнепальне поранення голови і був госпіталізований з відкритою черепно-мозковою травмою. Після термінової операції постраждалий перебуває в Інституті нейрохірургії. Медики оцінюють його стан як складний – постріл гумовою кулею здійснено практично впритул.
Як зазначають ЗМІ, рейдерське захоплення було здійснене в інтересах бізнес-структур, пов’язаних із депутатом Держдуми Росії Олександром Бабаковим. Журналісти стверджують, що Бабаков за останні роки зумів отримати (часто шляхом рейдерських захоплень) усі ключові готелі у центрі Києва: «Русь», «Прем’єр-палас», «Президент-готель», «Дніпро» тощо. Очевидно, все це робиться в межах успішної підготовки до Євро-2012… «Це не цивілізований механізм, якщо використовували силу, не потрібно залучати сумнівні угруповання в цей процес, щоб вони використовували силу. Якщо до мене особисто надійде вся інформація, то я її в терміновому порядку відправлю в Генеральну прокуратуру», – так прокоментував ситуацію не якийсь там опозиціонер, а депутат від Партії регіонів Володимир Олійник. А позафракційний депутат Валерій Писаренко вважає, що останні рейдерські захоплення в Києві зовсім не відповідають образу України як європейської країни: «У всій Європі такі питання вирішуються виключно в судах. Там ніхто не бере біту в руки, не йде захоплювати об’єкт, власність, яка належить іншому. Але у нас ми бачимо, що найчастіше вибирають абсолютно нецивілізовані заходи, силові варіанти».
Те, що говорили з цього приводу депутати-опозиціонери, я навмисно залишаю «за кадром», зазначу тільки, що вони в один голос підкреслювали зв’язок між рейдерами і Партією регіонів. І справді: як би в іншому разі вдалося «московському гостю» стати ледь не господарем Києва?
Але, схоже, ці всі речі, за логікою Єфремова, не завдають школи Україні…
А тепер, щоб завершити панораму, перейдімо до третього повідомлення – про те, з якого дива відправили листа до ПАРЄ керівники опозиційних фракцій. Причина дуже проста: особистий склад української делегації в ПАРЄ не відповідає розкладу сил у Верховній Раді; три члени української делегації, які вважаються представниками опозиції, насправді не є такими. Йдеться про Валерія Писаренка, Володимира Пилипенка та Олександра Фельдмана. Наприкінці листа опозиція просить президента ПАРЄ не визнавати мандати трьох вищезазначених депутатів і внести до порядку денного питання щодо позбавлення української делегації повноважень представляти Україну в ПАРЄ, оскільки голова Верховної Ради Володимир Литвин проігнорував листи фракції «БЮТ-Батьківщина», яка неодноразово вимагала провести заміну делегатів Пилипенка, Писаренка та Фельдмана на інших у зв’язку з тим, що вони вийшли з фракції.
При цьому, додам від себе, Пилипенко й Писаренко хоча би вважаються офіційно позафракційними (хоча виборці обирали своїх представників лише за партійними списками; отже, йдеться про депутатів, котрі наплювали на виборців і на принципи представницької демократії в ім’я якихось інших інтересів); а от Фельдман щиросердо приєднався до фракції Партії регіонів і «приніс у дзьобику» їй місце в ПАРЄ, яке належало БЮТ. Цікаво, в чому тут принципова різниця із рейдерським захопленням готелів та пограбуванням майна з вантажних потягів у Донбасі? І чим займається Єфремов, як не «кришуванням» таких дій, та ще й із по суті теж рейдерським використанням віршів Шевченка, обурюючись, коли хтось сміє назвати речі своїми іменами?
Хоча, звісно, певній й публіці Шевченка публічно цитувати не варто. Бо ж кожен, хто бодай у школі вчив Тарасові вірші, зразу згадає зовсім не те, про що говорить «регіонал», а відповідне чинному моменту: «Дядьки Отечества чужого…». Ті, в яких «За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, То оддасте». А потім ще більш ядучу характеристику політиканів відомого всім ґатунку, які у всі часи найбільше завдавали і завдають лиха Україні: «Раби, підніжки, грязь Москви…»