Він підшуковуватиме і намагатиметься створити, а відтак і втілити нові проблеми для українців, щоби останні, зневірившись у можливості існувати поза Росією, за задумом путіністів, якнайшвидше стали переконаними росіянами. Сталін знищив мільйони українських життів, Путін же націлився на десятки мільйонів українських душ, котрі мають відмовитися самі від себе.
Владімір Владіміровіч неодноразово вже заявляв публічно, що Україна належить Росії, і тому Захід не має взагалі втручатися, позаяк справа ця стосується виключно Великої Росії та Малої Росії. Очевидно, що українці мали б задуматися, адже те, що в Кремлі давно вже поділили територію України на кілька федеральних округів Росії, зовсім не є «політичним випендрюванням» путінського оточення.
З приходом ВВП до влади ще 2000 року його команда почала фінансувати близько сотні непублічних аналітичних центрів, мета діяльності яких є не лише аналізувати ситуацію в Україні, фрагментувавши її проблеми на локальні питання, а й розробляти для втілення в ній створення нових і нових проблем. І газове питання – це лише верхівка айсберга путінської тотальної експансії «дранг нах Україна».
Одним із потужних ходів цих аналітичних російських центрів став проект «Янукович – президент України». Підполковник КДБ Путін отримує велике задоволення від того, що йому весь час вдається перегравати політиків «донецького призову», які завершили свою освіту на рівні двох – чотирьох класів початкової школи.
Ситуація в Україні в майбутньому може розігруватися путінською командою так, що українці, повставши проти такого президента, як Янукович, самі підготують ґрунт для путінської експансії у своїй же країні. І у цьому вся гострота можливого революційного моменту в Україні.
Адже будь-яка, навіть така добре організована революція, якою була Помаранчева 2004 року, робить на певний час країну відкритою для агресії зовні. Тим більше нині, коли українські силові структури ретельно «вичищені» від патріотичних офіцерів. І цього разу ВВП не проґавить свого шансу скористатися такою ситуацією. Оскільки путіністи, крім потужної агентурної мережі в Україні (такої немає ніде більше у світі), розраховують на п’яту колону укрросіян, малоросів і хохлів.
Подальший сценарій може розвиватися приблизно так: потужна хвиля народного невдоволення перекинеться з Донбасу на Центральну і Північну Україну, а далі – на західноукраїнські області. Комуністична партія вийде з коаліції з Партією регіонів і почне агітувати до приєднання українських територій (крім Західної України) до Російської Федерації.
У Харкові починає засідати Всеукраїнський комітет спасіння України. Він створює Уряд національного спасіння і надсилає до Москви прохання про надання термінової допомоги.
Водночас у Харківській, Луганській і Донецькій областях та в Криму спалахнуть сутички комуністів і проросійських організацій з представниками Всеукраїнського об'єднання«Свобода». Після чого Владімір Путін (уже президент і головнокомандувач), перед тим провівши прес-конференцію для впливових зарубіжних ЗМІ, заявляє, що не може Росія залишатися осторонь того, що націоналісти, котрі зовсім розперезалися, вчиняють репресивні дії проти наших російських співвітчизників.
Далі російський спецназ і десантні війська перетинають українсько-український кордон у згаданих уже областях і беруть під свій безпосередній контроль адміністративні будівлі, банки і телевізійні канали.
Голова Всеукраїнського комітету спасіння України, виступаючи на телевізійних каналах, які ведуть свою трансляцію на Сході України, закликає українське населення вступати в непримиренне протистояння з українськими буржуазними націоналістами, щоб захистити українців від засилля олігархів і корумпованого режиму.
Усе це відбувається на тлі тотального дефіциту продуктів і неконтрольованості українських територій, які ще номінально перебувають під контролем Києва.
Уряд національного спасіння ініціює референдум, за підсумками якого виходить, що 92% населення областей, які опинились під впливом Всеукраїнського комітету спасіння України, проголосували за возз’єднання з братським російським народом.
Після чого масово ввозяться продукти харчування і товари масового вжитку з Російської Федерації, наступає значне покращення і стабілізація. Схід України і Крим стає Ново-МалороссійськимФедеральним округом Російської Федерації і там вводиться як державна російська мова і починають діяти російські закони.
Всеукраїнській комітет спасіння України починає діяти в Сумській і Чернігівській областях. Його місцеві керівники звертаються до президента Росії Владіміра Владіміровіча Путіна з проханням надати підтримку. Туди також вводяться російські війська і повторюється той самий сценарій, відпрацьований путінцями на Сході України.
На початку 2012 року неможливо точно визначити, з чого саме розпочне свою експансію на Україну новообраний президент Путін. Однак уже зараз слід визнати одне. Українці, як і в далекому 1919-му, не зовсім готові до того, щоби дати належну відсіч московській агресії.
Ні в кого не виникне бажання назвати тих, хто засів на Банковій, мозковим центром. А ті кілька державних інститутів та аналітичних центрів, котрі створені під потреби конкретних політичних сил, на сьогодні не є дієздатними для розробки стратегії протистояння України з Росією.
Тому нині, в дуже важкий історичний момент в історії Української держави, українські інтелектуальні еліти мали б замислитися над тим, що вони можуть протиставити агресії Кремля. Оскільки, скориставшись революційними настроями в Україні як важелем для демонтажу Української держави, путінській режим цілком здатен якщо не ліквідувати за один раз повністю українську незалежність, то запустити поступовий процес відторгнення від України її територій. А це, по суті, все одно шлях до ліквідації української державності…