Ситуація сама по собі дуже пікантна. Враховуючи моральну репутацію політичної еліти нашої країни, це нагадує конференцію з проблем цноти в будинку розпусти. Хто ж ті «моралісти», що засідають під склепінням ВР? Хіба це не ті (в більшості) люди, що зробили Україну найбіднішою (якщо не рахувати Молдову) країною Європи? Хто системно і тотально обкрадають мільйони українців і зробили крадійство, хабарі, привласнення чужого майна, корупцію нормою життя?
Деякі депутати відверто розповіли, що саме Верховна Рада є центром, законодавцем корупції в Україні, що саме там із рук у руки передаються валізи з вільно конвертованою валютою за потрібні голосування, де дають величезні суми за перехід до іншої парламентської фракції. Де зрада своїх виборців – є звичайною справою. Куди ідуть заради депутатської недоторканності, щоб переховуватися від відповідальності. Де можуть жорстоко побити опонентів, як це було зроблено Партією регіонів з опозицією, і залишитися абсолютно безкарними.
Хіба це не спікер ВР Володимир Литвин, виправдовуючи закупівлю для колег підозріло дорогих ноутбуків, сказав: «У нас для багатьох вираз «народний депутат» став синонімом виразу «негідник»?
І ці люди заходилися вчити український народ моралі? Деякі політологи давно стверджували, що інтелектуальний рівень пересічних українців є значно вищим від інтелектуального рівня Верховної Ради. Думаю, що це стосується також і етичного рівня.
Раптом ці діячі вирішили криміналізувати всю еротично-сексуальну сферу, інтимне життя людей. Вже тепер зберігання у власній домівці (за нещодавно ухваленим ВР законом) порнографічного журналу, якщо його під час обшуку знайдуть міліціанти, гарантує господарю тюремне ув'язнення. Раніше небажаним особам треба було підкидати наркотики, чи зброю, тепер вистачить порножурналу. «Моралісти» з ВР узялися за інтернет. Як заявила з трибуни ВР під час цих одіозних слухань представниця Інтернет-спільноти, в поточному році за чинним нині в Україні законодавством «органи» мали б притягти до кримінальної відповідальності 700 тисяч (!!!) користувачів Інтернету. Це ті, напевно, що подивилися сороміцькі сайти.
Проте на виконання такого законодавства ніяких в'язниць в Україні не вистачить. А може, існує такий план: заповнити всі тюрми тими, хто дивиться «нехороші сайти» (якщо, звісно, вони не належать до недоторканної, як смачно висловився один читач «Тижня», «бидлоеліти»), переглядає порножурнал і читає еротичні романи, щоб там не залишилося місця для корупціонерів, «елітних» злодіїв, високопосадових ґвалтівників і педофілів, та й просто бандитів?
У такій доволі пуританській країні як США в центрі Вашингтона не в секс-шопі, а в респектабельному книжковому магазині є багатющий вибір відповідної літератури інтимного змісту. Принаймні так було в 1994 році, що я бачив на власні очі. Будь-хто охочий може вільно придбати таку книжечку чи ілюстрований журнал у добре закритому конверті. Така ж сама ситуація в абсолютній більшості країн Європи.
Це питання моралі, а не Кримінального кодексу. Кожен громадянин вільної країни, виходячи зі свого сумління, сам вирішує, чи мати йому вдома таку літературу чи не мати. Держава сюди свого носа не соває, бо тут починається особисте життя людини. Але то в демократичному світі.
Зате тоталітарні режими страшенно активно боролися за «високу моральність» своїх підданих. У Німеччині Гітлера, принаймні офіційно, публічна фривольність засуджувалась, що не заважало нищити людей масово в концтаборах (це замахом на мораль не вважалося), у СРСР Сталіна здійснювалася подібна політика, протистояли «розпусті» в Італії Мусоліні, Іспанії Франко і Португалії Салазара. Цікаво, коли в Португалії в 70-ті роки ХХ ст. сталася «революція гвоздик», молоді революційні офіцери, прийшовши до влади, одним із перших розпоряджень скасували всі салазарівські заборони на обіг інтимної продукції. Щоправда, з цього політологічного правила є деякі винятки. Наприклад, на комуністичній Кубі, Фідель Кастро, добре знаючи темперамент кубинців і будучи пристрасним мужчиною, ніколи не намагався якось унормувати сексуальне життя громадян «острова свободи». Бо, напевно, відчував, що в такому разі палкі співвітчизники негайно його скинуть без жодної допомоги американського імперіалізму.
Кампанія ВРУ «за мораль» викликає сумні почуття. Ну як реагувати на розрекламований опозиційним віце-спікером ВР Миколою Томенком крок, спрямований на підняття шлюбного віку для дівчат в Україні на один рік? Навіть в УРСР дівчата мали право укладати шлюб, починаючи з 17 років. Тогочасна Москва цьому не перешкоджала, бо на відміну від високоінтелектуального Томенка розуміла, що в сонячній Україні дівчата розвиваються швидше, ніж у холодній Росії. А тепер, коли молоде покоління дуже часто (за багатьма соціологічними опитуваннями) починає статеве життя у віці 13-14 років, дозвіл на ранній шлюб був єдиним нормальним виходом у випадку вагітності дівчини як для неї, так і для хлопця. А Томенко гордовито заявляє: ми це зробили, щоб не заохочувати ранні шлюби. Однак життя плює на мудрування «геніїв» Верховної Ради.
Парламентські діячі, у середовищі яких народилася приказка: «вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити», хочуть переконати нас, що головною загрозою моралі в Україні є гола дупа на екрані. Думаю, що вона насправді міститься у діяльності високопосадових «моралістів» і тому пропоную провести парламентські слухання на тему: «Стан суспільної моралі у ВРУ, Кабінеті міністрів і Адміністрації президента». Гарантую, користі для моралі буде значно більше…