Варто пригадати, що Організацією Об'єднаних Націй у «Загальній декларації прав людини» закладено основу для низки суттєвих політичних прав, включаючи право на життя, свободу думки і релігії, свободу слова і преси, право на приватне життя, право на справедливу судову систему, свободу пересування, і багато інших.
Але якщо на Близькому Сході, котрий на довгі десятиліття попав під ярмо диктаторських режимів, ситуація з дотримання прав людини і політичними репресіями почала зараз покращуватися, то в Україні все відбувається із похибкою до навпаки.
Нещодавно прем'єр-міністр Росії Володимир Путін підтримав новий закон, який розширює визначення державної зради, по суті, дозволяючи владі вважати будь-кого, хто виступає проти дій уряду, особою, котра здійснює державну зраду. І не можна виключати того, що на Банковій спробують скористатися цим «політичним ноу-хау» для ще більш тотального і жорсткого придушення не тільки інакодіяння, а самого факту інакомислення в Україні.
Політичні репресії всіх видів, на жаль, поширені у багатьох куточках світу. Від геноциду до цензури під час виборів. Політичні репресії набувають безлічі форм, коли недемократичні уряди по всьому світу вигадують різні причини і методи придушення свобод своїх громадян.
Можна сказати, що демократія і права людини є питанням, котре пов’язане з проблемою виживання людства. І є однією з основних міжнародних проблем, і в жодному випадку не внутрішньої справою однієї країни. Антисвобода, відсутність демократії і недотримання прав людини кидають виклики міжнародній спільноті.
Виглядає на те, що можна говорити, що Україна щодо недотримання прав людини сьогодні наближається до Бірми. А наша Юлія Тимошенко нині цілком може стати поруч бірманською народною героїнею Аун Сан Су Чжі.
Варто пригадати, що партія «Ліга за демократію», яку очолює лідер бірманської опозиції Аун Сан Су Чжі, перемогла на виборах в 1988 році. Проте владу в країні захопила військова хунта і майже 16 років з останніх 20 Аун Сан Су Чжі провела під арештом. Хоча, здебільшого, у власному будинку в Рангуні. Військова хунта постійно додавала лауреату Нобелевської премії Аун Сан Су Чжі наступні місяці домашнього арешту за надуманим звинуваченням у порушенні умов утримання.
Проте звернімо увагу: військова хунта в Бірмі, яка визнана у демократичному світі, як один із зразків найбільш деспотичних і диктаторських режимів, навіть не наважилася посадити лідера опозиції до в’язниці. Адже б це викликало іще більш негативну реакцію в світі.
Та коли бірманська військова хунта намагається хоч якось враховувати міжнародну думку, то український «режим» регіоналів її всіляко ігнорує. Висунення нових і нових обвинувачень проти Юлії Тимошенко поставлені владою на конвеєр.
Якщо пригадати недавню революцію монахів у Бірмі, яку військовий режим потопив в крові, і українську Помаранчеву революцію, яку приватизував на свою власну користь Віктор Ющенко і потопив у бездіяльності, то паралелі напрошуються самі по собі.
Теперішня «донецька» влада мало чим відрізняється від влади військової хунти, можливо лише за виключенням того, що її члени не носять поголовно генеральські мундири.
Якщо ж проводити паралелі далі, то перспективи переходу в Бірмі до цивільного уряду, а не номінального, призначеного з-за лаштунків військовими, як і Україні до демократично обраного, виглядають досить ефемерними. Оскільки в Бірмі немає достатнього ґрунту для укорінення демократії і важко повірити у те, що правляча хунта добровільно погодиться вибудовувати в майбутньому іншу політичну дійсність. Однак навіть вона, аби покращити свій міжнародний імідж, почала випускати на свободу бірманських політв’язнів.
На жаль, починаючи від лютого 2010 року, Україна пройшла великий шлях до відновлення тоталітаризму радянського зразка. Тепер вже можна говорити, що в сенсі недемократії і порушення прав людини українська влада наближається до комуністичної Північної Кореї, кастровської Куби, путінської Росії, лукашенківської Білорусі та інших подібних держав, котрі входять до всесвітнього Інтернаціоналу порушення прав людини.
Якщо спробувати проводити аналогію України із Бірмою, то вона явно не буде на користь України. Адже сьогодні уряд в Бірмі відкриває шлях для реєстрації партії «Ліга за демократію», що дасть можливість соратникам Аун Сан Су Чжі вперше за два десятиліття в’язати участь в наступних виборах, як легальній політичній партії. Режим «януковичів» навпаки, продукуючи все нові кримінальні справи проти Юлії Тимошенко і силою «вибиваючи» її соратників з БЮТ, хоче якнайшвидше усунути її та її політичну силу з політичного поля України.
Але коли лідер бірманської опозиції Аун Сан Су Чжі і її партія «Ліга за демократію», якщо будуть проведені вільні вибори, дадуть реальну легітимність номінально цивільному уряду як усередині країни, так і за кордоном, то політичні шахрування «донецьких», навпаки, перетворює їх на нелегітимну владу, котра менше, аніж за два роки знищила майже усі позитивні демократичні завоювання в Україні, які були здобуті українцями за останні десятиліття.
І хоча не випадає говорити, що коли військова хунта у Бірмі призначила цивільний уряд, то це вже просування до демократії, однак після цього Сполучені Штати почали послаблювати обмеження для деяких високопоставлених бірманських чиновників на поїздки і далі можливі деякі зняття санкцій з цієї ізольованої країни.
Як наголосила державний секретар США Гілларі Клінтон в кулуарах щорічного саміту Тихоокеанського регіону: «Схоже є реальні зміни, що відбуваються на цій землі, і ми підтримуємо ці перші зусилля, котрі спрямовані на реформу. Ми хочемо, щоб народ Бірми мав змогу повною мірою брати участь у політичному житті своєї країни». Гілларі Клінтон заявила, що США будуть продовжувати закликати до звільнення усіх політичних в’язнів, припинення конфліктів в районах проживання національних меншин і посилення прозорості у відносинах Бірми з Північною Кореєю».
Найпечальніше за цієї ситуації, що коли у Бірми з’являється шанс вийти із міжнародної ізоляції, то Україна за нинішнього режиму « бореться за право стати країною-ізгоєм з усіма наслідками, котрі із цього в подальшому витікають.
Коли в Бірмі знімаються обмеження на партійність, то в Україні встановлюється жорстка диктатура однієї партії, яка з усіх сил вибудовує свою владну вертикаль за принципами колишньої КПРС, поглинаючи при цьому партії-сателіти.
У той час, коли в Україні запущений маховик політичних репресій, навіть у Бірмі, військовий режим якої багато десятиліть був зразком мракобісся у боротьбі з політичними опонентами, почали випускати політичних в’язнів.
То що це? Україна на режиму «януковичів» перейняла естафету в бірманських військових і на наших очах стає еталоном неприкритого мракобісся в сучасній Європі, і не тільки у ній?