Добробуту не помічають, бо він переважно зростає у вигляді закордонних авуарів і майна обраних (народною волею!) осіб або за високими парканами дач, маєтків і мисливських угідь знову-таки тих самих народних обранців, яким народ делегував право безкінечно збагачуватись.
А от виробництва не помічають тому, що воно піднялося на якісно вищий рівень і давно вже стало піднесеною діяльністю духу, що, слухаючи Геґеля, давно вже «сам себе» розвиває та вибудовує. Всю Україну перетворено навеличезну, безмірну кузню, де вдень і вночі ненастанно гупають молоти, видаючи гори готової продукції. Виробництво набуло таких масштабів, що довелося залучити масу закордонних фахівців, і тепер усі вони ревно гахкають молотами, забезпечуючи зростання валового продукту, який, щоправда, назвати національним язик не повернеться. Працюють усі – кремлівські карлики, єдиний москвославний росіарх, бійці невидимого фронту, червоні легіони сталіністів, дешеві кредити в російських рублях, гарант і запопадливі міністри, монархісти і прогресивні ліві сили, які побраталися з ними, україножерні ЗМІ, високі театри і все царство російської та російськомовної естради на чолі з «государинєй імпєратріцей» Аллою, – і щодня, щогодини старанно перековують український «матеріал» у «настоящєго русского чєловєка», «россійскіх граждан». На цьому виробництві немає ні вихідних, ні відпусток, навпаки, кожен пнеться зі шкури і працює понаднормово, бо тільки в Україні, де вся так звана еліта – безхребетники, Росія може взяти реванш за свої внутрішні поразки, за нездатність дати раду й величезній території, і навалі азійських, неслов’янських іммігрантів.
Тому просто дивними видаються інколи запитання наївного люду, що може об’єднувати в парламенті комуністів, «народників», «регіонерів»і решту стабілізаторів та реформаторів. Це ж ясно, як день: усі вони колеги по цеху, «в руках у кожного важкий залізний молот», і кожен завзято клепле, як і Сталін колись клепав у Кремлі «ключі від щастя» всьому людству.
Перший об’єкт «перековки» –це, звичайно, мова. Без неї не буде народу. А відтак навіщо й держава? Мова створює народ, а народ – державу, цей ланцюг простий і логічний, саме тому й гупають молоти, щоб розбити його. Українську виганяють зі шкіл, з ефіру, з неї цинічно глузують на екранах телевізорів, усю країну перетворено на величезне російсько-совєтське культурне гетто, де не має свіжого повітря, де десятки років панують незмінні божки, шаблони й стереотипи, де щоденним асиміляційним тиском нищать мову, народ, державу.
Це ліквідаційне виробництво справді зростає нечуваними темпами, доводячи кожному громадянину, що він не людина, а просто «матеріал», потрібний для творення іншої нації, для підтримки чужої, загарбницької релігії, живлення чужих геополітичних амбіцій. Анахронічна й безнадійно застаріла чужа держава, діючи через своїх регіональних представників, готує для свого вжитку українську людську «сировину». Матеріал чи народ –ось дилема, звичайно, не нова, яка стоїть тепер перед українським суспільством, і розв’яжуть її аж ніяк не молоти в руках догідливих сатрапів тапосіпак.