У сенсі злету – молодший син з бідної селянської родини став письменником і політиком усеєвропейської відомості. У сенсі історичної значущості – перший глава уряду незалежної України, автор тих Універсалів, якими проголошувалася суверенність Української Народної Республіки. У сенсі прозірливості – один із перший екоутопістів світу. А разом із тим – і в сенсі неймовірної химерності своїх політичних поглядів.
Саме Винниченко у 1917-19 роках щосили намагався втиснути Українську революцію у прокрустове ложе марксистських догм (у цьому суперечачи, між іншим, самому Марксу з його апологетикою живої практики, яка не тільки є критерієм істини, а й сама може бути істинною або хибною). Це Винниченко мав колосальну популярність серед простолюду як політик, що її він якось непомітно й обвально втратив, залишившись тільки літератором. Це Винниченко мав таке ж блискуче публіцистичне перо – блискуче і так само поверхове. Нарешті, Винниченкові належать дуже слушні й гострі викриття сталінського режиму – і це при тому, що СССР для нього також залишався "робітничою державою", хоч і без влади робітників.
Володимир Кирилович в один день міг зробити у щоденнику записи, які взаємно виключали один одного, але повною мірою характеризували погляди їхнього автора. Скажімо, такі: "Особливо тривожно стає за всю справу революції, коли вдивитися і вдуматися у сучасне становище світової боротьби капіталізму з комунізмом… Живучість його [капіталізму – С.Г.]ще міцна… Вибори до парламенту не показують великого упадку буржуазних впливів… Падіння цін в Европі на деякі продукти, як би не поясняти його, все ж таки є факт, який притишує невдоволення широких мас і викликає надії на поліпшення стану й у системі капіталістичного господарства. Запаси цінностей, що маються в розпорядженні буржуазії, хоч трохи розумно розділювані, зможуть підтримувати ще довгий час ілюзію відновлення господарства… Не будь совєтської Росії, капітал міг би цілком спокійно існувати… Знищення Росії є необхідна умова панування капіталу на Заході".
Отака ситуація у світі капіталу, який, за Винниченком, здатен лише підтримувати "ілюзію відновлення господарства" після війни і в пропагандистських цілях знижувати ціни. Росія несе визволення людству! Її боїться капітал! І ось що на наступній сторінці щоденника – про Росію під червоним прапором (все це – літо 1920 року, під час перебування у Москві): "Промисловість не росте, а падає, розвалюється… Нового нічого не виробляється. Росія живе ще тими рештами запасів, які лишилися й які вже остаточно вичерпуються… Земля гуляє. Засів скоротило саме селянство на 50-60% проти торішнього… Стоїть примара голоду… Совєтської влади, влади совєтів по суті немає. Є влада бюрократів, комісарів, окремих одиниць, які спираються переважно на фізичну силу військових і адміністративних апаратів. З‘їзди, зібрання, засідання рад – мають характер декорацій і не мають ніякого значення у вирішенні тих питань, які на них немов розглядаються… Всім керує й завідує партія (Р.К.П.)… Це величезний апарат урядовців і бюрократів. Дисципліна – казенна, урядова, заснована на карі, а не на моральному впливі… Більшість комісарів, урядовців і установ крадуть і беруть хабарі. Скрізь формалізм і тяганина неймовірні".
Про те, як Винниченко характеризує політику більшовиків з українського питання, годі й говорити. Хіба що не матюками. А ось ще цікавий фрагмент:
"Де та рівність, коли і в соціалістичній Росії так само панує нерівність, коли один має "кремльовський" пайок, а другий "голодний", коли один має все, а другий нічого, і той, хто має все, їздить на автомобілях, бере хабарі, нічого не робить, а той, хто нічого не має, працює й виснажується в даремних зусиллях проіснувати? Що ж таке, в такому разі комунізм? У хороших словах? У парадах?".
Ідеться, нагадаю, не про партію Сталіна, а про партію під орудою полум’яних революціонерів Леніна і Троцького. А потім у щоденнику, після всіх палких прокльонів, знову – панегірики на честь світової революції і визначної, ба, керівної та спрямовуючої ролі совєтської Росії у ній.
А по Другій світовій війні, після всіх жахіть, скоєних Кремлем за 1930-40 роки, добре відомих авторові "Соняшної машини", Винниченко все ж вважає, що саме Сталін, котрого ненавидить народ, має оголосити світові істину нового політичного ладу – колектократії (роман "Слово за тобою, Сталіне").
Фантасмагорія, одначе…
Але чесно визнаємо: хіба ж сучасна українська дійсність не така ж фантасмагорична, як і погляди Винниченка? Хіба у грудні 1991 року більшість тих, хто голосував на референдумі за незалежність України, не відхилила водночас демократичного націоналіста Чорновола і не підтримала перефарбованого комуніста Кравчука? Хіба не перебуває і до сьогодні Українська держава у стані геополітичної та культурної еклектичності, не зробивши вирішального вибору на користь тієї чи іншої історичної альтернативи? Хіба у виборчих програмах майже всіх політичних сил не містяться взаємовиключні положення? Хіба не дивляться наче дуже й дуже різні політичні сили на оту сакраментальну Москву, і хіба не готове зірватися із вуст їхніх лідерів: "Слово за тобою, Путіне"?