«Ми самі собі створюємо стимули та задаємо ритм, щоб рухатися до цілі», — кажуть грузини, коли пояснюють, чому саме 2024-й, а не якийсь інший, вибраний роком подання заявки на вступ до ЄС. І нехай російські пабліки шиплять та казяться на тему географічної приналежності республіки, але, починаючи від Революції троянд, незалежно від особи президента, офіційне Тбілісі свій геополітичний курс не змінює.
Грузія спільно з Україною та Молдовою з травня цього року входять до Асоційованого тріо — групи держав, які уклали угоду про асоціацію з ЄС. На відміну від України, Грузія також має Порядок денний асоціації (ПДА) — план виконання угоди, затверджений Брюсселем. Станом на сьогодні, згідно з інформацією грузинського МЗС, його виконали приблизно на третину, але в Тбілісі не вважають, що це може суттєво загальмувати символічне подання заявки. Значно більшою перешкодою вважають невизначеність брюссельських настроїв стосовно цілей Східного партнерства (СхП) та перспектив учасників програми. На зустрічі міністрів закордонних справ України, Грузії, Молдови, Азербайджану та Вірменії, що відбулася в Брюсселі 15 листопада, члени Асоційованого тріо висловилися на користь трансформації СхП в «дієвий інструмент» європейської інтеграції. «На саміті в грудні ми представимо стратегічне бачення подальшої взаємодії з ЄС на основі принципу диференціації: хто робить і прагне більшого, має отримувати більше», — пояснив пресі український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
З усіх трьох республік Південного Кавказу чіткі європейські орієнтири зовнішньої політики проголошує лише Грузія. Азербайджан насамперед орієнтується на співпрацю з Туреччиною та іншими тюркомовними державами регіону, а Вірменія історично приречена на «особливі взаємини» з Росією, без якої, як зізнався нещодавно президент країни Армен Саркісян, «Вірменії, можливо, вже й не було б». Наскільки європейські сподівання Грузії можуть колись втілитися в життя, не зрозуміло, так само як і у випадку з Україною та навіть балканськими державами, які здобули статус кандидата. Чиновники Євросоюзу кажуть, ніби структура «втомилася від розширень». Зі свого боку кандидати на членство скаржаться на «втому від очікувань». Скільки триватиме взаємна втома, ніхто не знає, проте європейський вибір та угода про асоціацію приносять Грузії конкретні кошти, ринки, програми, що сприяють економічному розвиткові.
Читайте також: Східне партнерство: векторна алгебра
Нещодавно, на шляху до добрих та вигідних взаємин із Брюсселем, Тбілісі створив собі нову проблему. Ідеться про справу Саакашвілі, дивну впертість щодо недопуску до нього українських лікарів та європейських політиків і загалом негідне поводження з в’язнем. Попри неоднозначність особистості Міхеїла, «азійські рецидиви» поведінки грузинської верхівки відштовхнули від держави певну кількість симпатиків із Польщі, Литви, Естонії, Німеччини. «Ще ніколи керівна команда Грузії не була настільки далекою від вступу до ЄС», — заявила депутатка Європарламенту Віола фон Крамон, коментуючи арешт експрезидента Грузії «Мені відмовили в можливості відвідати Міхеїла Саакашвілі у в’язниці, — написала у твіттері інша євродепутатка Анна Фотига. — Шкода, що з боку уряду Грузії немає доброї волі та прозорості… Тбілісі несе повну відповідальність за життя та здоров’я колишнього президента».
Азербайджан, на відміну від Грузії, зацікавлення до кандидатства в ЄС не виявляє. «До програми Східного партнерства ми залучені, проте не розглядаємо для себе перспективу підписання угоди про асоціацію, — пояснила в розмові з Тижнем Нурані, політична оглядачка Minval.az. — По-перше, там вимоги та жодних гарантій членства. Вимоги переважно соціально-економічні, наприклад, збільшити внутрішні тарифи на газ до європейського рівня. По-друге, ми маємо свою велику програму співпраці з ЄС, як з організацією, так і з окремими державами-членами. Ідеться переважно про енергетику, але й не тільки: азербайджанські супутники на орбіту запускала Франція. Зараз Баку веде переговори, щоб підписати угоду про стратегічне партнерство з ЄС. Тобто ми вибрали двосторонній формат. На мою думку, програма СхП була рамковим проєктом, «конвертом», у якому ЄС намагався будувати взаємини зі своїми новими сусідами. Але сьогодні її простір розшарувався: Грузія, Україна та Молдова йдуть до ЄС, Вірменія у 2013-му на півшляху передумала, Білорусь пішла під Росію… На часі — адресний, а не опосередкований підхід до всіх цих країн».
Друга карабазька війна принесла Азербайджану не лише перемогу, а й нову політичну символіку. Велика Вітчизняна для азербайджанців — це з минулого року 44-денні збройні змагання за повернення частини карабазьких земель під юрисдикцію Баку. День перемоги, відповідно, 8 листопада, коли азербайджанські прапори замайоріли над давньою Шушею — важливим транспортним вузлом Південного Кавказу. У тій війні вирішальну роль відіграла підтримка Туреччини й насамперед застосування дронів, що їх також придбала Україна. Охолодження взаємин між Москвою та Єреваном також посприяло успіхам азербайджанської армії. Росія, якби хотіла, могла б військово захистити Вірменію — свого партнера з Ташкентського пакту. Але втрутилася вона лише коли було за три кроки від Степанакерта, щоб встигнути закинути до регіону своїх «миротворців» та не відпустити території під неподільний вплив Туреччини.
30-річна війна між Азербайджаном та Вірменією аж так швидко не закінчиться. Європейські спроби дипломатичного посередництва через Мінську групу добрих спогадів про себе не залишили. Єдиним результатом, як і у випадку з мінськими угодами в Україні, можна вважати відносне припинення вогню та значне зменшення кількості загиблих, як порівняти з активною фазою військових дій. Проте сам конфлікт і не «розсмоктувався в часі», і в політичний спосіб не розв’язувався. Ситуацію змінила активна та відверта підтримка Азербайджану Туреччиною. Москві вдалося зберегти позиції «провідного посередника» в перемовинах між Баку та Єреваном, але й Анкара не залишилась осторонь. Нині в регіоні для остаточного врегулювання конфлікту та делімітації кордонів активно обговорюють можливість запровадження перемовного формату «3 + 3» (за участю Азербайджану, Грузії, Вірменії, Туреччини, Росії та Ірану). Попри напружені взаємини між Москвою та Тбілісі, а також між Баку та Тегераном, ця переговорна модель має шанси почати діяти, якщо її не саботуватиме головний менеджер карабазького конфлікту — Російська Федерація. Європейська дипломатія в Нагірному Карабаґу? Колективний Захід, безумовно, свій інтерес у регіоні зафіксує. Але, як зазначає грузинський журналіст Гела Васадзе, «без особливих затрат та ризиків». І Баку, і Єреван за 30 років конфлікту пересвідчилися, що іншого від Брюсселя чекати годі. Тому обидві країни активного інтересу до Східного партнерства не виявляють.
Читайте також: Хюґ Мінґареллі: «Сьогодні головною перешкодою для українських товарів на шляху до Європи залишається саме законодавство»
Проте, якщо Азербайджан завдяки нафтовим та газовим покладам забезпечує себе та поступово перетворюється в тюркомовному регіоні на країну-донора, назвати Вірменію по-справжньому незалежною державою не можна. Внутрішня політична криза та поразка у війні, а також конфліктні взаємини з кількома сусідніми країнами штовхають Єреван до вимушеного партнерства з Москвою. Вірменія, на відміну від Азербайджану, бере участь в обидвох важливих для Росії проєктах: ОДКБ (Ташкентський блок) та Євразійському економічному союзі. Коли у 2009 році СхП лише з’явилося, Кремль наполошився та запропонував ЄС замість «відривати від Росії найближчих сусідів» (цитата зі статті Лаврова) дружити домами, себто в межах путінського «великого євразійського партнерства від Атлантики до Тихого океану». З учасників ініційованої Брюсселем програми росіянам вдалося підманити до своїх реваншистських структур лише Білорусь та Вірменію. Обидві держави з різних причин фактично втратили суб’єктність.
За 12 років існування Східного партнерства три сусідні держави Південного Кавказу, що взяли в ній участь, пішли кожна своїм шляхом. Грузія зробила європейський вибір, Азербайджан — тюркський, а Вірменії, схоже, не вдасться вивільнитися від російського впливу, навіть якби хотіла. Саміт програми, який відбудеться в Брюсселі 15 грудня, мусить врахувати всі ті глибинні політичні та економічні зміни, що відбулись у регіоні. Інакше шансів на дієве оновлення проєкт не матиме.