Поряд із війною та економічними труднощами перед Україною стоїть ще один, менш нагальний, проте не менш значущий виклик: примирення з минулим. Як німецький депутат і голова делегації ФРН у Німецько-українській групі міжпарламентської співдружності, я глибоко занепокоєний історичною відповідальністю Німеччини за нацистські злочини, вчинені в Україні у 1941—1945 роках. З огляду на це, вважаю за необхідне оцінити перспективу спорудження Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) у Києві.
Німеччина мусить ґрунтовно розглянути наявні суперечності навколо МЦГБЯ — і взяти на себе фінансовий тягар вшанування пам'яті жертв Голокосту в Україні. Реалізація відповідного проєкту в Бабиному Яру відкривала б для німецької громадськості злочини Вермахту в Україні у роки нацистської окупації, які досі часто залишаються поза широким публічним наративом окупаційних політик нацистського уряду у Східній Європі. У сьогоденні ця найтемніша сторінка спільної історії могла б сприяти зближенню наших суспільств. Я твердо переконаний, що створення платформи для передачі гуманістичних цінностей у світі дедалі більш поляризованих суспільств належить до інтересів Німеччини — і водночас є політичною відповідальністю її уряду, неможливою без прозорості та політичної підзвітності.
2021 рік дав новий старт для МЦГБЯ. У січні художній керівник Ілля Хржановський представив доопрацьовану концепцію майбутнього Меморіального центру. Нові плани, можливо, і є кроком уперед, однак загальний напрям проєкту дає певні підстави для занепокоєння. Зокрема, відкритими є питання щодо науково-дослідницької бази, фінансової структури та окремих аспектів презентованого кураторського бачення.
Читайте також: Імерсивна ерозія в лабіринті
Призначення пана Хржановського у 2019 році було суперечливим із самого початку. Кінорежисер за фахом, він відомий своїм проєктом «DAU» — спробою натуралістичного відтворення радянського суспільства, натхненною життям фізика Льва Ландау та втіленою у 700 годин плівкового матеріалу. «DAU» отримала сувору міжнародну критику за сумнівні художні рішення, такі як участь засуджених неонацистів у картині. Пік суперечок припав на квітень 2020 року, коли попередні кураторські плани Хржановського щодо МЦГБЯ стали відомими українській пресі. Так само, як «DAU», концепція підкреслювала необхідність натуралістичного відтворення історичного досвіду. Найтривожнішою ідеєю були VR-технології, які мали б дати можливість відвідувачам приміряти на себе ролі злочинця чи жертви. Хржановський зробив крок назад через обурення громадськості: він наполягав, що у документі було окреслено лише деякі «сирі» ідеї, і варто відкласти зауваження та критику до узгодження остаточної концепції.
Фінальна версія, представлена в січні, однозначно має на меті відновити добру репутацію МЦГБЯ. Вона містить вражаючу добірку учасників та підпроєктів і раз у раз підкреслює важливість історичної пам’яті, досліджень та політичної освіти. Втім, ідеї, що стоять за цією концепцією, все ще викликають деякі сумніви. Прагнення перетворити Бабин Яр на унікальний меморіал є виключно схвальним, але величезний масштаб проєкту, який містить, серед іншого, чотири музеї, синагогу та реабілітаційно-дослідницький центр психологічних травм, допускає сумніви щодо його доцільності.
Крім того, зважаючи на амбітність поставлених цілей, деталі не цілком зрозумілі. За риторикою бракує наукової суті. Однозначно лише те, що МЦГБЯ бачиться як місце досвіду, яке повинно мати емоційний вплив на відвідувачів — що співзвучно попереднім етично суперечливим ідеям пана Хржановського. Для досягнення цієї мети знов заходиться про ігрові та VR-технології. Коротше кажучи, концепція дає певні причини для занепокоєння. Якщо не брати до уваги практичні питання, то я маю сумніви щодо того, чи зможе подібний підхід сприяти гідному вшануванню пам’яті жертв Бабиного Яру.
Щоразу, як я відвідую Бабин Яр, лишаюся глибоко враженим неявними контрастами цього місця. З одного боку, втрата Шоа відчутна в усьому. З другого боку, Яр існує як один із десятків столичних парків, де розважаються діти та прогулюються містяни.
Протягом десятиліть після Другої світової війни Бабин Яр не був місцем пам’яті. Радянське керівництво, яке фактично відмовлялось від визнання його як місця трагедії євреїв Києва, спочатку поховало яр під залишками місцевого цегельного заводу, а потім перетворило на парк. Коли в 1976 році режим нарешті піддався міжнародному тиску і побудував пам'ятник, його присвятили усім «радянським громадянам та військовополоненим», убитим у Бабиному Яру. Слово «євреї» нібито мало б бути очевидним із цього контексту.
Ситуація почала змінюватись лише після здобуття Україною незалежності. На початку 1990-х був встановлений пам'ятник єврейським жертвам, а потім меморіал вбитим ромам Києва. Але на цьому відновлення історичної спадщини не зупинилося: було встановлено пам’ятні знаки «дітям, розстріляним у Бабиному Яру», а також українській поетці та націоналістці Олені Телізі, яку також вбили біля Яру.
Жоден із цих пам'ятників не зайняв місце радянського, який досі височіє над цим місцем. Натомість вони додали все нових сенсів до історичної пам’яті Другої світової війни, наповнюючи простір Бабиного Яру як фізично, так і символічно. Ця какофонія на тлі міського парку робить Бабин Яр унікальним викликом для світової та української історичних політик. Проте це також означає, що наразі це місце не існує як єдине місце пам’яті.
Бабин Яр потребує об’єднавчого меморіального проєкту. Він мав би віддавати шану спадщині жертв та водночас задавав би орієнтир для ширших дискусій щодо Другої світової війни та Голокосту в Україні. Проєкт, що дав би можливість залучити Україну до ширшої західної культури пам’яті Голокосту, яка є важливою частиною європейського саморозуміння.
Коли презентували МЦГБЯ у 2016 році, були всі підстави вважати, що Центр може виправдати сподівання. Вирішальним у цьому плані було дотримання ініціаторами вимог Міжнародного статуту меморіальних музеїв. Вони наголошують, серед іншого, на важливості гідного ставлення до спадщини жертв та твердого закріплення меморіальних проєктів у суспільстві. Перспективним кроком стало видання в 2018 році Базового історичного наративу МЦГБЯ, який розробила команда українських та міжнародних істориків.
Тим більшими є побоювання зараз, коли МЦГБЯ зробив інший поворот. Справді, деякі з останніх віртуальних проєктів гідно вшановують пам’ять жертв Бабиного Яру. Однак очевидна проблема полягає не в місії МЦГБЯ, а в ідеях, інтерпретаціях та методах, що мають втілювати цю місію, представлених новим художнім керівником до цього часу. Інакше кажучи — як слід історизувати Бабин Яр. По суті, є підстави вважати, що кураторська практика Хржановського суперечить основним принципам меморіальних центрів. Базовий історичний наратив збирає пил у якійсь шухляді. Здається, амбіції відкритого, плюралістичного діалогу — вирішального для закріплення такого проєкту в суспільстві — наразі не втілилися.
Нині МЦГБЯ намагається залучити нові кошти в Україні для втілення оголошених у січні-лютому проєктів та бути прозорими щодо цього. Надзвичайно важливо повністю оприлюднити інформацію щодо фінансування Центру з 2016 року, адже залученість окремих приватних донорів є щонайменше сумнівною.
Двоє з-поміж ініціаторів проєкту, Михайло Фрідман та Герман Хан, є фігурантами численних міжнародних корупційних скандалів. Вони належать до двадцятки найбагатших російських громадян і підтримують — ipso facto — тісні зв'язки з Кремлем. Наведу лише один приклад: Фрідман є членом ради директорів нідерландської телекомунікаційної компанії VEON (раніше «VimpelCom»), яка нещодавно задовольнила судову вимогу і виплатила безпрецедентні $835 млн після висунення звинувачень у корупції в США та Нідерландах. Фукс — це зовсім інша історія. Після суперечок із російською владою в 2014 році він вирішив перенести свої основні активи в Україну і тепер є персоною нон-грата в Російській Федерації. Слід також зазначити, що всі троє, незважаючи на те що народилися в УРСР, сприймаються в Україні як «росіяни», адже накопичили свої капітали північніше українських кордонів. Серед основних донорів лише Віктор Пінчук вважається «доморощеним» українським олігархом. Нарешті, можна впевнено припустити: якщо проєкт буде реалізовано в його нинішніх масштабах, левова частка коштів надходитиме від мільярдерів Фрідмана та Хана, а не від «простих» мільйонерів Фукса та Пінчука.
Читайте також: Пам’ять про жах
Історичне значення Бабиного Яру не обмежується лише Україною чи єврейською громадою. Це частина нашої спільної європейської історії. І також частина німецької провини. Тож його меморіалізація має значення для всіх європейців. Я закликаю наглядову раду МЦГБЯ та пана Хржановського пам’ятати про це. Відкрита, прозора дискусія та етично поміркована робота з минулим мають життєво важливе значення для такої установи, як МЦГБЯ, щоб успішно втілитися в суспільстві. Необхідна непорушна довіра і впевненість у тому, що спадщина жертв Бабиного Яру перебуває в надійних руках. Одним зі способів відновити довіру в нинішній ситуації було б незаперечне дотримання букви і духу Міжнародного статуту меморіальних музеїв. Однак, ураховуючи наявні конфлікти, цього навряд чи буде достатньо.
Обнадіює те, що Україна готова докладати зусиль, щоб Бабин Яр посів належне місце в суспільній історичній пам’яті. Це відкриває можливість для зцілення травматичних наслідків радянського мовчання про Голокост, примирити різні наративи Другої світової війни в Україні та подолати розрив між українським та ширшим європейським дискурсом політик історичної пам’яті.