28 березня на окрузі № 50, до якого входять міста Добропілля, Мирноград і Покровськ, а також Добропільський район Донецької області, відбудуться вибори народного депутата. Їх призначили після дострокового припинення Верховною Радою повноважень позафракційного депутата Руслана Требушкіна, якого ще у жовтні 2020 року обрали міським головою Покровська Донецької області. Це не перша подібна рокіровка у політичному житті Требушкіна. На посаді міського голови цей досвідчений «регіонал» перебував вже двічі: спочатку у Мирнограді, а потім у Покровську, з якого і перейшов до Верховної Ради і до якого повертається знов. На парламентських виборах 2019 року він переміг свого основного суперника, самовисуванця Андрія Аксьонова, з відривом менш ніж у тисячу голосів. Тоді під час підрахунку голосів в Покровську стався скандал, бо наглядачі зафіксували махінації. Кілька днів мітингувальники блокували процес підрахунку, що поновився тільки після втручання спецпризначенців, яких доставили на місце подій гвинтокрилом. І тепер, коли крісло у Верховній Раді звільнилось, Аксьонов — наразі чинний міський голова Добропілля — знову йде на вибори, тепер вже як кандидат від партії «Порядок».
Андрій Аксьонов розпочав політичну кар’єру 2010-го з посту голови селищної ради Новодонецька, на який його висунула «Партія регіонів». 2014 року активісти звинувачували його у підтримці сепаратистського «референдуму». Тоді нардеп Дмитро Лубінець оприлюднив документальні підтвердження того, що влітку 2014 року Аксьонов подав у анексованому Криму заявку на отримання громадянства РФ. Менше з тим, у 2015 році самовисуванець Аксьонов став міським головою Добропілля. А через три роки його оголосили у розшук: поки тривали суди, де його звинувачували у підробці документів та розтраті майна, Аксьонов виїхав з України. У січні 2019 року він повернувся і надав довідку про лікування онкологічного захворювання у Німеччині. Суд відправив його під нічний домашній арешт, а вже у березні запобіжний захід замінили на особисте зобов’язання. У квітні 2019 року він повернувся до виконання своїх обов’язків, від яких його відсторонили на час слідства. 2020 року, програвши вибори до Верховної Ради, Аксьонов переобрався на місцевих виборах і залишився на посаді мера Добропілля.
Читайте також: Стильні замість сильних
Зараз, окрім Аксьонова, якого більшість експертів вважає людиною Ахметова та ймовірним лідером перегонів, ЦВК зареєструвала на окрузі № 50 ще 18 кандидатів. Серед них можна побачити дуже цікавих представників політикуму та громадськості, інколи неочікуваних настільки, що про мету їхнього висування залишається тільки здогадуватись, а інколи й таких, котрі свідчать про певні політичні тенденції. Традиційно для шахтарської частини Донеччини серед кандидатів є кілька працівників шахт, наприклад ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» та ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське». Також серед місцевих самовисуванців є юрист, підприємець, декілька безробітних та пенсіонерів, радник міського голови та директор ритуальної служби. Є й трохи екзотики — представляти інтереси мешканців Донеччини, наприклад, бажає закарпатець Іштван Довбша, висуванець від «Партії угорців України».
Проаналізувавши списки кандидатів, можна констатувати, що представники більшості популярних в Україні партій не складають конкуренцію Аксьонову. Партія «Слуга народу» висунула непомітного Андрія Бондаренка, якого президент ще раніше призначив головою Покровської РДА. Це однозначно слабкий гравець, оскільки з впровадженням децентралізації роль районної влади значно зменшилася і голови районних адміністрацій наразі перебувають на периферії суспільної уваги. Майже без шансів на значну підтримку лишається й голова обласного осередку партії «Голос» Юлія Гакова. Попри те що Добропільська ОТГ — одна з трьох, до котрої пройшли представники «Голосу», сама вона в окрузі людина невідома, та й проживає в Краматорську. Незаперечно помітною, але непрохідною кандидаткою є Юлія Кузьменко, котра балотується від «Європейської солідарності». Сама вона родом із Горлівки, але тут сприймається як фігура надто патріотична, а оскільки фігурує у скандальній «справі Шеремета» — ще й радикальною. Це точно не додасть їй голосів на цьому окрузі. Для її підтримки сюди з презентацією своєї книжки «Справа Василя Стуса» приїжджав, наприклад, Вахтанг Кіпіані. Але сама Кузьменко не може провадити агітацію на Донбасі особисто через скасування засідання суду щодо зміни запобіжного заходу. Чи то на противагу Кузьменко, чи то на хвилі підвищеної уваги до медицини під час епідемії COVID-19 серед кандидатів на окрузі № 50 є ще двоє медиків, котрі також працюють із дітьми: старша дитяча медсестра з Прилук Чернігівської області від партії «Майбутнє країни» та безпартійний менеджер центру «Мати та дитина» з Києва.
Читайте також: Вік розуму
Найбільшими конкурентами Аксьонова, незаперечно, стануть ті, хто орієнтується на проросійський електорат. Втім, пенсіонерка Надія Масло, яку на окрузі № 50 висунув «Опозиційний блок», не стане фігурою, загрозливою для Аксьонова. Для розуміння ситуації слід враховувати, що на виборчому окрузі № 50 майже одразу розпочалося потужне протистояння між Віктором Медведчуком та Рінатом Ахметовим, до якого долучилась більшість впливових фігур регіону, пов’язаних із останнім. Це Муса Магомедов, який до обрання до Верховної Ради у 2019-му керував Авдіївським коксохімічним заводом, що належить до групи компаній «Метінвест», президент ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» Леонід Байсаров, а також впливовий бізнесмен Сергій Андрійченко, який мав власні політичні амбіції. Також це стосується чинного міського голови Мирнограда Олександра Брикалова та вже згаданого Руслана Требушкіна.
Оксана Марченко, всупереч прогнозам, на окрузі так і не з’явилася. Натомість від «Опозиційної платформи — За життя» (ОПЗЖ) на вибори пішов генеральний продюсер «112-ТВ» Артем Марчевський. На хвилі, що здійнялася після заборони каналів Віктора Медведчука, ідея просування Марчевського здавалася непоганою, зважаючи на високі рейтинги ОПЗЖ на Донбасі. На парламентських виборах у 2019 році Марчевський вже намагався стати депутатом на окрузі у Волновасі, але тоді його переміг висуванець місцевої еліти самовисуванець Дмитро Лубінець. Але несподівано Марчевський зняв свою кандидатуру, пояснивши це захворюванням батьків на COVID-19 і неможливістю через це вести агітацію на окрузі на Донбасі. Звісно, для такого рішення мають бути й інші причини, які, скоріш за все, лежать у площині домовленостей, досягнутих між двома політичними угрупованнями. І цьому начебто є підтвердження: в останній тиждень перед виборами на окрузі з’явилися білборди, на яких представники ОПЗЖ агітують за Аксьонова. Але партія оприлюднила заяву, де називає це фейком та провокацією. Що ж стосується Ахметова, просування Аксьонова може свідчити про намір вивести партію «Порядок», яку на Донеччині представляют найвпливовіші мери, на вищий рівень.
Читайте також: Мир як диво
На окрему увагу заслуговують ще три персонажі, токсичність котрих свідчить про прагнення певних сил за будь-яку ціну закріпитися на політичному полі країни. Наприклад, йдеться про Ларису Ревву, яка впродовж кількох років була активною діячкою ОПЗЖ, поділяла їхні цінності та навіть балотувалася на посаду мера Мирнограду від ОПЗЖ, але програла. Цього разу Ревва несподівано для багатьох стала кандидаткою в нардепи від «Батьківщини». На запит від активістів у головному офісі «Батьківщини» відповіли, що вона «чуйна жінка та активно опікується соціальними питаннями». Стати представником мешканців округу № 50 виявив бажання і ще один сумнівний персонаж — адвокат одіозного Анатолія Шарія Валентин Рибін, який висувається від однойменної партії.
Не менш показовою стало висування, хоча і без шансів на успіх, скандально відомої журналістки Вікторії Шилової, голови громадської організації з промовистою назвою «Антивійна». Проти Шилової у 2015 році порушили кримінальну справу за спроби зриву мобілізації. Зараз вона є кандидаткою від політичної партії «Держава». Шилова — хрестоматійний приклад політичної пристосуванки, скандальної лобістки російських інтересів, а також вкрай неосвіченої людини. Свого часу за порушення етичних норм її виключили з Національної спілки журналістів, у списку політичних проєктів, до яких вона була причетна, — «Блок Павла Лазаренка», «Партія регіонів», «Соціалістична партія України», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Солідарність жінок України», «Наш край». Із «Партії регіонів» її виключили «за використання адмінресурсу в особистих цілях», а з «Радикальної партії» — за відмову зняти свою кандидатуру на користь єдиного кандидата. З 2014 року Вікторія Шилова — часта гостя на російському телебаченні. Там, а також на власному ютуб-каналі вона переповідає тези російської пропаганди, котрі перекочували і до її передвиборчої програми. Згідно повідомлення «ОПОРИ», збираючи кошти на грошовий внесок на агітаційну кампанію, Шилова зазначає не лише рахунок виборчого фонду, як передбачено законодавством, але й особисті рахунки, зокрема в українській філії російського «Сбербанку».
Що ж стосується передвиборчої боротьби, на окрузі вже зафіксували низку порушень. Серед них — незаконні засоби агітації, відсутність необхідного маркування агітаційних матеріалів у пресі, а також роздача продуктів харчування, поєднана з агітацією за певного кандидата, що може розцінюватися як непрямий підкуп виборців. Більшість із зафіксованих порушень стосуються дій штабу Андрія Аксьонова.