Мітинги ФОПів у Києві наприкінці 2020-го та виступи в регіонах через підвищення тарифів на газ дали нову поживу головній темі української політики. Ідеться про ймовірність нового Майдану або серйозних вуличних протистоянь. На початку лютого до цієї дискусії додали дані соціологів.
Оприлюднене опитування зробили ще наприкінці листопада 2020 року. Тож під час презентації окремо зауважили, що події останніх двох місяців не вплинули на результат. Однак опитування все одно привертає увагу передусім з огляду на його періодичність. Із року в рік у фонді «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з різними партнерами запитують респондентів одне й те саме. Так можна порівняти протестні настрої торік і, наприклад, у 2013-му напередодні Майдану.
Читайте також: Протести з різним характертом
Найзагальніша цифра, яку навели соціологи, — 28% упевнені або допускають високу ймовірність протестів у своєму населеному пункті в разі зниження рівня життя або потреби захисту своїх прав. Ця цифра порівняно вища, ніж у всі роки досліджень до 2012-го включно. Однак нижча, ніж у 2014-му та 2015 роках, коли пам’ять про Майдан була ще дуже свіжою (див. «Барометр протестів»). Інша річ, що сам по собі цей показник не можна використовувати для точного прогнозування конкретних виступів. І саме на цьому передусім наголосили дослідники й експерти, яких запросили на презентацію результатів.
Наприклад, у Інституті соціології НАН іще з 1990-х вираховують так званий індекс дестабілізаційного протестного потенціалу. Показник виводять на основі кількості людей, готових брати участь у певних акціях протесту, та з огляду на потенціал таких форм протесту до дестабілізації. За словами Олександра Резніка (Центр політичної соціології та Інститут соціології НАН), шкала складається максимум із 11 балів, а критичною вважають позначку в 4,4 бала. «Цю позначку перетинали багато разів. Максимальне значення було 5,4 бала у 2013-му. Також перевищення фіксували у 2015-му та 2016 роках. Ми розуміємо, що не завжди перетин цієї точки веде до протестів, зокрема Майданів. У жовтні 2020-го, а це останнє досі дослідження Інституту соціології, позначка взагалі знизилася до 3,1», — зазначає соціолог.
Резнік переконаний, що соціальною базою обох Майданів (2004-го та 2013-го) були люди з чіткою українською ідентичністю. Тому, за його словами, новий Майдан можливий тільки тоді, коли з’явиться екзистенційна загроза цій ідентичності. Наприклад, може йтися про загрозу євроінтеграції або вступу до НАТО, загрозу порушення статусу-кво в питанні української мови, узурпацію влади або інші утиски, які разом будуть небезпечними для української ідентичності. «Судячи з останніх ініціатив влади, можна сказати: поки що таких загроз не буде», — додає він.
Іван Гомза, завідувач кафедри публічного урядування Київської школи економіки, вважає, що крім рівня незадоволення чимось, соціологам варто звертати увагу на низку інших критеріїв. «Коли ми говоримо про депривацію, тобто незадоволеність людей економічним станом чи мовною політикою (несуттєво), — це насправді тільки один компонент, і його зовсім недостатньо. Якщо будувати рамку, чому люди протестують, то до депривації… потрібно додати структурні, особисті та інтерсуб’єктивні фактори», — переконаний він.
Читайте також: Рух стримування
До структурних факторів, на думку Гомзи, належить характер політичного режиму в країні, де відбуваються певні події. Важче протестувати у країнах, де встановилася авторитарна влада й марно сподіватися на допомогу вільних ЗМІ. Особистим фактором стають певні бар’єри, наявні перед учасниками в побуті. Наприклад, можна співчувати протесту й бажати долучитися, але не мати грошей на проїзд або мати дітей, які потребують догляду. Це стане завадою, щоб приєднатися до руху.
Так звані інтерсуб’єктивні фактори Гомза вважає найважливішими. Ідеться про соціальні мережі, але не у значенні фейсбука чи твіттера. А про своєрідний зв’язок із групою людей, який спонукає до певних активностей. «Приналежність до певної соціальної мережі є тим фактором, через який можна вийти у Львові, сісти в машину і приїхати до Києва», — каже Гомза. «У презентованому опитуванні 7% були впевнені в тому, що братимуть участь у протестах. Якщо глянути на них пильніше, то всі ці люди сигналізували, що хтось був учасником Майдану, а хтось брав участь у локальних протестах. Ці люди вплетені в мережі, вони мають активістський досвід, і тому в них такий анормально високий рівень готовності до участі у протестах», — додає він.
Читайте також: Потрібен справжній мир, а не його імітація
Останнє стосується також важливого питання розвитку громадянського суспільства. Протягом усіх років після Майдану соціологи фіксують зростання його активності, але кількісну сталість. Щось схоже може бути й у питанні можливих доленосних протестів. За даними представленого опитування «Демініціатив», найімовірнішою причиною протестів респонденти вважають закриття підприємств (38,1%). Соціально-економічні чинники називали головними завжди. Однак усі Майдани відбулися з інших причин. У тому самому опитуванні одне з останніх місць посіла така причина, як «незгода з рішеннями влади щодо умов миру на Донбасі» (5,1%). Однак це саме той випадок, коли передусім владі слід усвідомлювати відмінність між кількістю та якістю.