Розкажіть про людей, які займаються «Паперовим фронтом». І про те, яку територію охоплює діяльність вашої організації.
— Серед учасників ініціативи «Паперовий фронт» дуже багато людей різного віку, які проживають на території всієї України. Але започаткували проєкт мої знайомі, які нині проживають на тимчасово окупованих територіях Донбасу, тому повідомляти будь-яку детальну інформацію про них я не можу. Це четверо–п’ятеро осіб, які постійно займаються написанням відповідних звернень. Також є багато людей з інших регіонів: з Одеси, Полтави, Києва, з Львівської, Херсонської, Дніпропетровської та Харківської областей. Тут і бізнесмени, і науковці, і звичайні люди, які хочуть змін. Проте виступати відкрито від свого імені наважуються далеко не всі, тому більшість дотримується анонімності. Тому я як один з ініціаторів «Паперового фронту» займаюсь публічним висвітленням результатів нашої роботи.
Діяльність «Паперового фронту» починалася з відстежування дотримання закону про декомунізацію, а мовну тему ми почали відпрацьовувати пізніше. Особисто я насамперед хочу жити у правовій державі. У нас є право звертатися до органів виконавчої влади, і ми це робимо, якщо бачимо десь порушення. Я хочу, щоб люди не боялися скаржитись, це нормально в розвинутих демократичних країнах. Якщо бачите порушення своїх прав — звертайтеся й оприлюднюйте інформацію про це, робіть так, щоб ця проблема звучала в публічному просторі. Бо ми всі маємо розуміти: не треба чекати, що прийде новий президент, міський голова чи уповноважений і почне розв’язувати ваші проблеми. Щодо мовного питання, то ми здійснюємо моніторинг у найпроблемніших регіонах: Харкові й Одесі, а також у Донецькій і Луганській областях.
Чому вважаєте, що це важливо?
— По-перше, я як мешканець Слов’янська ніколи не забуду приводу, під яким Гіркін та інші бандити приїхали вчити нас жити. Якби не було цього принципово російськомовного населення, їм було би важче «захищати» його зі зброєю та будувати тут «русский мир». Бо реклама, вивіски й мова посадовців не відтворюють державну мову й років 10 тому з цим узагалі було все дуже погано. Зараз зміни потроху відбуваються, але цей рух надто повільний. По-друге, це знову питання законності. Коли посадовець порушує мовне законодавство, за це треба карати, бо вибіркового виконання законів бути не може. По-третє, я живу в Україні й хочу відчувати це на вулицях, у магазинах тощо.
Читайте також: Юлія Сташків: «Ми відправляємо на реабілітацію та операції у США ветеранів, яким не може допомогти українська медицина»
Як відстежуєте порушників? Чи стосується це лише чиновників?
— Наразі ми збираємо інформацію лише про посадовців, зазвичай через перегляд відеосюжетів у ЗМІ. Цим займається людина з Донецька, саме вона постійно здійснює такий моніторинг. Почула коментар недержавною мовою — написала скаргу й чекає на відповідь. Також нещодавно ми змогли через звернення домогтися демонтажу вивісок російською з міської ради та школи мистецтв у Слов’янську й із державного архіву в Харкові. Хочемо ще взятися за рекламу на вулицях, але тут чекаємо на роз’яснення від Уповноваженого з питань захисту державної мови. Нещодавно запрацював секретаріат, тому чекаємо на відповідь. Ми займаємося питанням державної мови в державній, а не приватній сфері. Тобто нам не йдеться про те, щоб забороняти комусь спілкуватися російською на вулиці чи вдома. Але це не стосується роботи представників органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в публічному просторі.
Чи потрапляв хтось із відомих людей у поле зору «Паперового фронту»?
— Серед відомих осіб листи зі скаргами від нас отримували міністр інфраструктури, заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, міські голови та їхні заступники.
Читайте також: Благодійність як бренд
А як чиновники реагують на ваші звернення?
— Переважно нормально. Пишуть нам, що начебто виконали якусь додаткову роз’яснювальну роботу, проте перевірити достеменно ми не можемо. Сподіваємося на сумлінність. Але також знаємо, що письмові скарги для наших посадовців — це дуже незручно, тому й думаємо, що навіть після однієї скарги всі думатимуть, чи порушувати мовне законодавство знову. «Відписки» також бувають. Наприклад, у Маріуполі майже неможливо скаржитись зі сподіванням на якісь зміни. Міська рада пише, що це не їхні повноваження пояснювати своїм підлеглим закони про мову, тому, мовляв, звертайтесь до Уповноваженого з питань захисту державної мови. І ми це зробимо обов’язково. Іноді починають прикриватися Європейською хартією регіональних мов — так часто буває, наприклад, у Слов’янську. Або взагалі пишуть, що посилання на відео, яке ми наводимо у зверненні, не працює.
Які відгуки про свою діяльність ви чули? Чи бували погрози?
— Результати однозначно є, проте не скрізь. Наприклад, міські голови Слов’янська і Краматорська фактично ігнорують і закон, і наші скарги. Щодо міського голови міста Кремінна, то на два наші звернення не було жодної реакції. Тому пишемо знов і знов. Але є й ті, які потім уже хоча б на камеру говорить державною мовою.
А загалом патріотична спільнота нас підтримує. Але дуже багато пересічних громадян в інтернеті саботує це або й негативно ставляться до нашої ініціативи. Це очікувано, я зазвичай не реагую, нехай пишуть що завгодно. Погрози теж були, але я їх сприймаю як балаканину в інтернеті, не більше. У реальності в цих людей не вистачить сміливості щось зробити, бо я вмію захищатись — і фізично, і юридично.
Читайте також: Порятунок заради прогресу
Чи плануєте ви якось реагувати на зміни в мовному законодавстві, якщо вони відбудуться?
— Бачив намагання зареєструвати законопроєкт, який надав би депутатам право говорити в парламенті російською. Але насправді це смішно, бо реального реваншу більше не буде, ми не відкотимося назад. Пізніше і з цим будемо розбиратись. Чув також про ініціативу щодо іспитів із мови для кандидатів у депутати. Чудова ініціатива, але яким буде контроль? Бо цілком можливий корупційний складник, на жаль. Наразі на Донеччині, умовно кажучи, серед 10 міських голів лише двоє вживають державну мову при зустрічах. Тому я не сказав би, що зараз гарна ситуація. Коли почнуться зміни, тоді побачимо, а поки що важко прогнозувати.
Як, на ваш погляд, пересічні громадяни можуть впливати на наповнення офіційного простору державною мовою? Чи знаєте такі приклади?
— Наприклад, бізнес, який відкривається, може одразу використовувати назви й рекламу державною мовою, люди можуть писати звернення щодо порушення: використання в публічному просторі недержавної мови. Але, чесно кажучи, більшості пересічних громадян варто просто вивчити українську. І ідентифікувати себе як українців, бо з цим у нас також великі проблеми.
———————————————-
Дмитро Браславський народився в 1997 році в місті Слов’янськ. За освітою інженер-енергетик. Працює журналістом у виданні «Східний Варіант», а також аналітиком на місцевих виборах.