Проте, як і в інших історіях ветеранських бізнесів, тут доречно перефразувати біблійний вислів: «Спочатку була війна…». Стосунки з війною завжди складні, вони довго не відпускають одну зі сторін. Війна стає поштовхом до самоаналізу, пошуків, утрат і врешті до розвитку. А коли йдеться про тих, хто свідомо пішов захищати країну, дуже важко покидав фронт і вдавався до безлічі корисних чи не дуже дій, щоб знову стати частиною соціуму, то реалізована мрія відразу стає окремим сценарієм зі своїм режисером, акторами і продюсерами. До того ж усі вони зазвичай сходяться в одній людині, яка працює над власним поверненням до цивільного життя й доводить суспільству свою здатність бути незламною та корисною всупереч хибним стереотипам про неадекватність учасників бойових дій.
Ідея власного бізнесу виникла в Тані 2019-го, через рік після її останнього відрядження на фронт. Спершу жінка міркувала про власну кав’ярню. Але розуміла, що там доведеться багато працювати самій, що займатиме багато часу, потрібного для розвитку бізнесу. Також була ідея з власною випічкою — але швидше як хобі, яке, можливо, колись переросте у щось більше. А ще раніше Таня подавалася на навчання до Київської школи економіки, проте з цим не склалося. Аж якось узимку вона врешті намріяла, що її справа має бути пов’язана з красою і щастям. Так окреслився новий напрям: бізнес для жінок (хоча згодом у салоні Тані з’явилися і чоловіки).
Читайте також: Козацькі Маяки
Коли розпочинаєш свій бізнес, то насамперед маєш зрозуміти, чи захочеш сам стати клієнтом: чи буде тобі приємно отримувати пропоновану послугу за певну ціну в певному місці. А напрям манікюру Таня обрала не випадково. Бо весь ритуал запису, планування й походу до майстрині, яка зробить нігтики й ручки красивими, дуже її розслабляв і давав відчуття винагороди. Тому вона вирішила дарувати таке саме відчуття іншим. Бо за годину чи дві робити людину очевидно задоволенішою власним життям — таки хороше заняття.
Із часу реалізації до першого клієнта минуло небагато часу. Випадково Таня натрапила на проект Міжнародної організації з міграції. І хоча злі язики критикували її ідею, вона все ж подалась зі своїм концептом, навіть без офіційного посвідчення УБД, і після навчання отримала обладнання. В процесі аналізу проекту, який припав на час карантину, Таня сама ввела додаткові антикоронавірусні заходи, скоригувавши пріоритети з екологічної у сторону епідемічної безпеки. Спочатку справа здавалася далекою і недосяжною, бо всі заклади були зачинені. Але обладнання приїхало, вже було здійснено велику роботу щодо пошуку приміщення та його оформлення. Коли салон запрацював, з’явилася мрія про каву: нині Таня сподівається створити мережу салонів і за змогою доповнити їх кав’ярнями з якісним меню.
Читайте також: За брата, за Україну
Коли ж наша розмова заходить про війну, про бойовий шлях Волошки (позивний Тані), ми спочатку мовчимо. А потім жінка видихає й починає розповідати. «Насправді я не змогла просто сидіти вдома, бо знала, що на війні потрібні люди, які щось уміють, — розповідає вона. — Так само й у час Майдану: я з перших днів була з хлопцями з «Правого сектора». Потім дізналася, що їм уже на фронті потрібен медик. Проте якби була потрібна людина для аеророзвідки чи просто зв’язківець, то пішла би й туди. У жовтні 2014-го я пройшла навчання у Слов’янську (тоді якраз американці організували медичні курси), а потім із зими 2015 року почала виїжджати на фронт у ДУК «Правий сектор» як медик. Таня прослужила на передовій із зими 2015-го до травня того ж року. Потім була в підрозділі «Янголів Тайри», де остання ротація відбулася в лютому 2018 року. Жінка згадує той час оптимістично, не любить про говорити про досягнення й оминає трагічні події.
Повернутися з війни жінці виявилося непросто, але нічого не буває випадковим. У її цивільному житті трапився болісний випадок, після якого вона вирішила, що її допомоги і турботи потребують також ті, хто перебуває в тилу. «Після тієї історії мене ніби перемкнуло і я сказала собі, що більше не хочу на війну. Бо коли ти робиш щось важливе десь далеко від близьких, то рано чи пізно приходить розширення обріїв сприйняття: розуміння, що ти потрібна рідним», — згадує Таня. Через деякий час її знову потягло на фронт. Вона навіть думала підписати контракт, але знову згадала про двох малих доньок — саме вони повернули її думки у зворотний від Сходу бік. Урешті, свій громадянський обов’язок вона вже виконала у 2015-му, тож дорікнути жінці байдужістю до країни неможливо.
Читайте також: Ферма у квартирі
«Повернення з війни насправді важке: усі події та зустрічі здаються порожніми. Але тут ти хочеш-не-хочеш, а мусиш іти в садок, до школи, в держустанову — одне слово, грати свою соціальну роль, бо ніхто крім тебе цього не зробить. Але плюсом було те, що я поверталася не в порожній дім, а до родини. Бо якби була молодшою, то після війни не заводила б сім’ю, найімовірніше, ішла б військовим шляхом далі», — міркує Таня. Утім, поки жінка перебувала на Сході, родина її підтримувала. Діти були доглянуті, чоловік, також учасник бойових дій, поранений у 2014 році, не критикував за рішення.
Після фронту багато побратимів знаходили Таню й розповідали про свої успіхи та досягнення на фронті, а вона раділа і трохи жалкувала, що це вже не її історії про власну причетність до порятунку світу. Із побратимами вона бачиться нечасто, але нині в жінки з’явилися нові друзі-ветерани завдяки тренінгам із реабілітації.
У 2015–2017 роках Таня відвідала багато тренінгів з іншими ветеранами, а згодом почала й сама підтримувати інших. «Ми з друзями знайшлися на тренінгах, і коли накривають спогади або не можеш здолати якісь труднощі, то спілкуєшся з такими самими, як ти, і вилазиш зі своєї мушлі з розумінням, що схожі питання є в багатьох, і їх можна розв’язати разом. Наприклад, у мене є чудова Лариса Радкевич, подруга і психологиня, яка справді вміє знайти правильні слова й мотивувати», — каже Таня.
Після теми війни ми в розмові знову повертаємося до процесу створення Таниного салону краси. «Дуже цікаво виявилося підбирати команду. Я хотіла, щоб мої майстрині насамперед були адекватними, порядними і професійними. Я не здаю в оренду місця, а запрошую до співпраці в хорошій атмосфері дружби й підтримки», — розповідає Тетяна. Їй дуже важливо, щоб клієнти після манікюру мали чудовий настрій, тому назву свого салону, «Щасливі пальці», вона вигадала ще до того, як знайшла приміщення. Каже, назва обов’язково мала бути про щастя.
Щодо оформлення, то власні вподобання Тані вдалося втілити в дизайні приміщення, де вона поєднала бордовий, рожевий, фіолетовий, сірий і синій кольори. До речі, дизайн розробили разом із доньками й чоловіком, організувавши своєрідний родинний вечір дизайну. Клієнти навіть не могли повірити, що це сімейна творчість, а не робота професіонала. Згодом жінка взяла участь ще в одному грантовому проекті від МОМ для посилення безпеки клієнтів і працівників в умовах епідемії коронавірусної хвороби. На додачу Таня отримала ще й обладнання для спа-процедур.
Наразі Таня як власниця бізнесу бачить лише позитивні перспективи у своїй справі й уже не говорить з острахом про кризу під час пандемії. «Увага до деталей, підрахунки і планування — мої основні щоденні помічники й порадники, — каже жінка. — А боятися, що не вдасться, — даремно. Бо насправді боятися нічого. Адже все найгірше, що могло з нами статися, уже не сталося — і тому ми зараз тут».