Нашу (європейську, а нині вже й світову) технологічну цивілізацію філософи називають цивілізацією нігілізму. Ми навряд чи до кінця усвідомлюємо, що таке той нігілізм і чому це означення філософи застосовують аж так глобально. Найчастіше нам здається, що нігілізм — щось епатажне, якесь зухвале заперечення моральних цінностей чи високих ідеалів або зневіра в тих-таки цінностях, тобто щось, що проявляється, сказати б, на індивідуальному рівні (мовляв, є такі нехороші люди, які називаються нігілістами). А проте, хай як прикро про це дізнатися, але нігілістами є ми всі, разом узяті чи поодинці.
Слово «нігілізм» походить від латинського nihil і означає «ніщо». Нігілізм — це віра (саме віра, а не знання) у те, що поряд із Буттям існує ще й така штука, як Ніщо (не-Буття). Ця віра сформувала й далі формує вкрай специфічне та дивне розуміння будь-якої речі як такої, що постає з Ніщо, затим існує, а далі знову зникає в Ніщо (знайома схема, чи не так?). На визнання самих філософів (Емануеле Северіно), ця віра походить від фатальної філософської помилки, якої припустилися давньогрецькі філософи Платон та Арістотель, увівши у філософський дискурс Ніщо й надавши цьому Ніщо по суті буттєвого статуту (див. «Філософська думка Емануеле Северіно», Тиждень, № 5–6/2020). Така помилка так і залишилася б суто філософським справунком, якби отці християнської церкви не використали для обґрунтування основ віровчення доктрини саме цих філософів. Із поширенням християнства логіка Ніщо проникає в європейські мови, а отже, закарбовується у свідомості західної людини. Відтоді Ніщо стає не просто оперативною одиницею філософської думки, не просто суто філософським поняттям, яке не має жодного фізичного значення, не просто елементом пояснювальної схеми, який винайшли філософи, щоб увиразнити наші знання про Буття. Ніщо стає сливе так само реальним, як і Буття. І відтоді ми мислимо Ніщо як те, із чого постає і в чому зникає будь-яка річ чи будь-що живе. А те, що постає з нічого, а далі знов стає нічим, є за своєю суттю нічим. Отже, відтоді ми звикли ставитися до будь-якої речі як до підпорядкованої і Буттю, і Ніщо, як до такої, що за своєю суттю є нічим. Ставлення до будь-чого як до ніщо і є нігілізмом.
Читайте також: Імунітет і тести ремдесивіру – огляд наукових новин про коронавірус
Філософи (зокрема, Емануеле Северіно) свідчать: саме з того, що кожна річ мислиться як така, що підпорядкована і Буттю, і Ніщо, тобто як така, що її можна виробити та знищити, постає ідея безконечного виробництва й знищення речей. «Технологічна цивілізація та наукова спеціалізація найістотнішим чином закорінені у грецькій метафізиці, у відкритті нею значення сущого. Тільки коли суще розглядається як таке, що підпорядковується і Буттю, і Ніщо, можна розгортати проект безконечного виробництва й знищення всіх речей. Спочатку завдання виробництва й знищення речей довіряли переважно божественному вмінню або техне (платонівський термін — θεῖα τέχνη). Однак невдовзі модерна Європа зрозуміла, що якби Бог існував, то творча діяльність людини була б неможливою, адже Бог уже все зробив. Як наслідок, людина заступає місце старого Бога, але зберігає його фундаментальну рису, а саме — бути силою, яка домінує над створенням і знищенням речей. Наука та новітні технології збільшили цю силу до безпрецедентного рівня».
Сьогодні ми вже звикли до того, що все можна виробляти й знищувати. І сьогодні рушієм сучасного виробництва вже не є створення товарів для забезпечення головних потреб людини. Його рушієм є тиражування товарів. Саме тому таке виробництво називається «масове». Водночас головною проблемою є проблема збуту масової продукції. Для вирішення цієї проблеми створена потужна індустрія реклами, спрямована на виробництво попиту на товари. Виробництво попиту передбачає передусім, як каже філософ Жіль Дельоз, виробництво бажань людини купувати те, що їй насправді не потрібно. Звернувшись до виробництва бажань (а отже, до виробництва людини як слухняного споживача), сучасне виробництво замкнулося на собі, стало виробництвом заради виробництва, процесом, суть якого — у самому процесі. Нігілістичне ставлення до речі призвело до того, що сьогодні вже не йдеться про забезпечення головних потреб людини. Сьогодні мова про зацикленість, несамовитість, безумство, сказ виробництва, його осатанілу надлишковість.
Для виробництва бажань нинішній капіталізм свого часу (приблизно від середини ХХ століття) стимулював розвиток величезного масиву політичних, економічних, наукових, філософських, мистецьких та естетичних концепцій і доктрин — так званий новий погляд на людину і світ («нова філософія», «постмодернізм»). За влучним висловом одного з дослідників капіталізму Джона Ґелбрейта, у ХХ столітті людина стала об’єктом науки про людину лише з того моменту, коли автомобілі вже важче продавали, ніж створювали.
Будучи дітиськом нігілізму, сформувавшись здебільшого в полі критики авангарду (модерну) і будучи новою, «просунутою» світоглядною концепцією, постмодернізм сьогодні, на думку Фредріка Джеймісона, дрейфував у бік офіційної доктрини сучасного олігархічного капіталізму (ліберальної демократії), ставши його надійним підґрунтям. Навряд чи варто глибоко занурюватися в суть постмодернізму, щоб зрозуміти його всеосяжне спрямування — створити «масову людину», «масу» — ідеального споживача («машину бажань», за словами Делеза) та виробника тиражованих товарів.
Читайте також: Хроніка неоголошеної війни
Створення такої людини відбувається на основі стимулювання й формування певних психологічних та світоглядних установок, таких як нарцисизм і поверховість (я така гарна і я знаю все); необмежене зростання потреб (хочу всього); необмежене задоволення бажань (хочу жити на повну); мобільність, енергійність, спортивність (хочу більше цього й того, щоб мати більше драйву); ігрове, карнавальне бачення суспільного життя (хочу розваг та шоу і нічого, крім розваг та шоу); негативне ставлення до традиційних цінностей, висміювання таких понять, як «істина», «краса», «честь», «гідність» (як «отстойних»); стирання граней між елітарною і масовою культурою (побутові речі як твори мистецтва, мистецький твір як продукт, культура як сектор економіки); сприйняття традиційних ціннісних центрів як осередків дозвілля та розваг…
Усе це спрямовано на формування того, що політологи, соціологи й філософи називають «маса», «натовп», «посередність», «статистична людина», «обиватель», «суспільство споживання». Ця маса не має ні національних, ні політичних, ні якихось кастових ознак. Це натовп, скупчення розрізнених, атомізованих індивідів, яких пов’язує лише те, що вони опинилися у сфері діяльності єдиного силового поля масових комунікацій. Їх об’єднує не так їхня воля чи навіть настрої, як дія на них зовнішньої сили, що намагається по-своєму їх організувати, щоб зробити керованими. Це зовні соціалізовані, але, по суті, роз’єднані людські атоми, внутрішньо клішовані до безликості. За влучним висловом Дельоза, це саме той шизофренічний тип людини, який є водночас і продуктом, і споживачем, і універсальною машиною тиражування товарів.
Сьогодні постмодернізм, сказати б, відмулився, став історією. А проте, якщо, на думку дослідників, наприклад, український постмодернізм подарував вітчизняній та світовій культурі нові імена та яскраві твори, окреслив множину проблем і тем у мистецтві, запропонував новий підхід у пошуках смислів та принципів прийдешньої культури, то варто сказати й про роль того «нового підходу» в стимулюванні наведених вище ознак. Слід визнати, що ми, митці, самі штовхали ті велетенські колеса хворого на безум нігілізму виробництва, самі великою мірою стимулювали це створення шизофренічної людини — «машини бажань». І сьогодні саме час повернутися до тих високих ідеалів, які ми свого часу так дотепно і в’їдливо висміювали. Якщо ми забули, що таке високі ідеали, то варто нагадати: культура високих ідеалів — це певний напрям духовної орієнтації людини, а саме орієнтації не на потреби, а на цінності; це спосіб взаємодіяти зі світом на основі певних цінностей, як-от істина, добро, краса, справедливість, честь, гідність тощо.
Читайте також: «Наказую не хворіти!»
Нігілістичне розуміння речі призвело не лише до тотальної шизофренії виробництва (виробництва заради виробництва) і шизофренії людини (збагачення заради збагачення, пошуки розваг заради задоволення і пошуки задоволення заради розваг, ускладнені булімією), а й до шизофренії соціальних інституцій, передусім політичних. Коли задоволення й розваги стають сенсом життя людини, то ця людина обиратиме до влади передусім того, хто їй все це забезпечує або може забезпечити: ідеальні варіанти — блазнюки, фіглярі, комедіанти (але підійдуть і актори, шоумени, телеведучі й т. п.). Тож шоу та попса стають формами політичного дійства, а гламур — стилем політичного життя. Людина маси сприймає будь-що, аби воно було видовищним. Важливим стає не те, що показують, а те, як показують. Сприйняття показуваного зміщується не до контексту смислу, а до контексту видовищного. Масі атомізованих індивідів байдуже, що суть блазнювання, фіглярства (як і загалом акторської гри) полягає в ошуканстві й обмані. Звісно, вона не зважає на ці сутнісні риси, адже вони прийнятні й зрозумілі в сценічному (видовищному) контексті. Маса не думає про те, що в політичній площині ці самі риси не звітрюються, а перетворюють політику на відверті шахрайство й брехню.
Безперечно, в основі всього цього хворобливого нігілізму економічного, культурного, політичного лежить нігілізм онтологічний, нігілізм філософський. Адже все, хоч як поверни, починається з філософії. Платон і Арістотель, збагативши нас багато чим, але прищепивши нам хворобу нігілізму та ставши, по суті, деміургами нашої цивілізації — яскравий приклад такого верховенства філософії.
Звісно, вся наша (європейська, а нині світова) технологічна цивілізація — цивілізація нігілізму — є приреченою. Логіка Ніщо, нігілізм світоглядний і нігілізм у соціальних відносинах, зрештою, призведуть до її занепаду. Вона впаде, відмулиться, пощезне з досвіду подібно до інших тисячолітніх цивілізацій історії як не під дією породжених нею техногенних катаклізмів, то під дією спонуканих нею природних чинників, схожих на сьогоднішній. З’являться інші люди, не опановані логікою Ніщо, які лише дивуватимуться нашій недолугості…
Однак сьогодні ми ще можемо стати цими іншими людьми. У нас ще є сили, розум і здатність спокійно, шар за шаром, починаючи з верхнього шару, розгребти той осад, який самі намулили. А сила, розум і здатність породжують волю.