Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

«Наказую не хворіти!». Як живуть на карантині військові, які повернулися з передової

Фото: УНІАН
Згідно з рішенням вищого командування Збройних Сил України підрозділи, що виходять із зони ООС на ротацію або заходять туди для виконання завдань, повинні два тижні перебути на обсервації, щоб уникнути поширення коронавірусної інфекції.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (649)
від 22 квітня

Про це в інтерв’ю заявив головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак: «З огляду на ситуацію щодо поширення коронавірусної інфекції я прийняв рішення, що всі підрозділи, які виводять на ротацію, мають пройти двотижневу обсервацію в пункті постійної дислокації. Так само й військовослужбовці, які планують заїхати в район ООС, перед тим на два тижні теж будуть ізольовані у визначених місцях. Групу ризику в цих підрозділах обов’язково тестуватимуть. Це вимушені заходи на упередження».


Таке рішення нарешті хоч трохи пояснює, що відбувається. Бо в підрозділах, які згідно з ротацією нещодавно повернулися на місце дислокації, обговорюють наказ про заборону будь-яких переміщень без вказівки терміну карантину. «Спочатку була пропозиція на період карантину всіх, хто повернувся з окопів, відправляти у відпустки. Військові за час участі в бойових діях утомились і фізично, і психологічно. Потім після перевірки й обсервації ми поверталися б у частини, — розповідає офіцер однієї з військових частин. — Але вже після виходу з передової з’ясувалося, що нам заборонили всі відпустки на наступні кілька місяців. Хлопці, які майже рік не бачили рідних, зараз не знають, чи зможуть узагалі з кимось зустрітися до наступної ротації. Чесно, після повернення на базу ми сподівалися хоч на якийсь відпочинок і зустрічі з близькими. Але нам не дали жодного дня. Навіть ті, хто живе неподалік бази, повинні залишатися в казармах».

 

Читайте також: «ЛДНР»: зона вічного карантину


До речі, у різних підрозділах, що постійно перебувають у зоні ООС, різне бачення цього рішення. Згідно з внутрішнім наказом, усі військові, зокрема працівники військкоматів, комендатури та ВСП, повинні перейти жити в казарми. Це створює суттєві незручності, які відбиваються не тільки на психологічному стані військових, а й на їхньому виконанні службових обов’язків. Наприклад, зараз у ЗСУ триває підготовка техніки до літнього сезону. Проте запчастинами, як завжди, підрозділи не забезпечені, тому військовим традиційно доводиться або купувати їх за власні кошти, або замовляти у волонтерів. Але через обмеження переміщення військових не випускають із частин навіть на пошту, щоб отримати замовлення, не кажучи вже про посилки від рідних. Хоча декого, хто постійно працює у штабі чи військовій частині, інколи все ж відпускають, попередньо поінформувавши про засоби захисту. Зокрема жінки, які мають неповнолітніх дітей, можуть іти додому з 17:30 до 7:00 наступного дня, як і раніше. А для всіх інших, хто до карантину не жив у казармі, а приходив у частини як на роботу, облаштували окреме приміщення: наприклад, по 17 осіб в одній кімнаті з двоповерховими ліжками й невеличким проходом посередині. Чи допоможе це запобігти поширенню коронавірусної інфекції, покаже час, адже за статистикою найвища ймовірність заразитися саме від тих, із ким ділиш замкнений простір.

Військові вже отримали реагенти на 500 тестів методом ПЛР, а раніше зробили 100 тестів, із якими допомогли волонтери. Проте нині звертання до волонтерів по допомогу в армії не схвалюють


У межах населених пунктів у самій зоні ООС розташовано кілька військових частин. Задля протидії поширенню коронавірусної інфекції серед військових у Донецькій і Луганській областях ввели обмеження на в’їзд і виїзд (до речі, найраніше в Україні). Також в армії, як і в цивільному житті, посилили заходи безпеки: заборонили збирати особовий склад у кількості понад 10 осіб, ввели обов’язкове вимірювання температури тіла, запровадили заходи дезінфекції транспорту. «Але в армії, на жаль, навіть правильні речі часто перетворюються на маячню. Тому ми регулярно бігаємо у протигазах та ЗЗК (загальновійськовий захисний комплект. — Ред.), хоча всі розуміють, що це мало чим допоможе в поточній ситуації. Прийшов наказ — і всі як один виконують завдання в гумових плащах. Навіщо — в армії не питають, в армії виконують», — ділиться офіцер. Він розповідає й про те, що дотримуватися наказу про 10 осіб можна виключно демонструючи це на плацу. Натомість усі інші обов’язкові заняття й роботи, як-от ремонт техніки, організувати в індивідуальному порядку взагалі неможливо. То й виходить, що накази, які приходять майже щодня, часто виконують лише для того, щоб не отримати догану, тобто «для галочки».


На жаль, таке відбувається в усіх військових частинах, де змушені виконувати наказ про термінове забезпечення масками. Увечері командирам надійшло розпорядження, що до ранку весь особовий склад повинен бути в масках. Але засобами захисту не тільки не забезпечили, а навіть не сказали, де бодай теоретично можна їх знайти за ніч. Мовляв, купуйте (не виходячи з розташування), шийте (без швейної машинки, яка не належить до комплектації бойових підрозділів) або складайте з бинтів (якими також не поспішили забезпечити). У кого на ранок масок не було, ті отримали догану. «А потім голосно рапортують, віддаючи честь, що ЗСУ забезпечені всім необхідним, — каже військова лікарка одного з підрозділів. — Ми зараз усією медичною частиною шиємо ці маски, але ж це очевидна профанація. Навіть якщо кожен солдат отримає по одній масці, їх треба змінювати кожні дві — чотири години. Якщо припустити, що бійці будуть маски прати і прасувати, то їх потрібно набагато більше. Та й зрештою, чи обов’язково перебувати в масках на вулиці, якщо в казармах усі все одно сплять поруч. Це закрите приміщення, а в масках спати, звісно, неможливо. Про перебування на бойових позиціях у масках навіть думати смішно». Утім, вулицями прифронтових міст, де з уведенням карантину військових стало значно менше, вони таки ходять у масках.

 

Читайте також: Утрачені тижні. Що не так із реагуванням України на пандемію COVID-19


Прикладів імітації діяльності, на жаль, багато. Приміром, солдат, який зараз перебуває в місці розташування посеред прифронтового міста, розповів, як на в’їзді в населений пункт обробляють колеса машин мильним розчином: у повному спорядженні хімічного захисту радянського зразка. Коли місцеві жителі вперше таке побачили, то злякалися, що відбувається щось дуже серйозне: адже увесь цей маскарад не робитимуть для захисту від «небезпечного» мильного розчину. Інший приклад: наказ про забезпечення кожного військовослужбовця індивідуальним термометром. Виконати його за короткий термін просто неможливо, навіть якщо купити всі термометри, наявні в найближчих аптеках. «Тому перед прийомом їжі лікар міряє всім температуру безконтактним апаратом. Здавалося б, вихід! Але вчора я попросив глянути на свою температуру — вона виявилась 24 градуси! Чому? Мабуть, термометр не працює, бо вже старий, катався з нами по всьому фронту, а термін експлуатації ще не вийшов. Але на випадок перевірки начальства згодиться й такий», — підсумовує військовослужбовець. 


Та попри ці прикрі моменти, що залишилися в українській армії ще відколи вона була «червоною», військові твердять: стандартний алгоритм дій щодо випадків захворювання таки працює. Та й командири звертають посилену увагу на найменші прояви симптомів. Якщо у військовослужбовця підвищується температура тіла, його відправляють у медроту, лікарню чи військовий шпиталь. Якщо в нього діагностують гостре респіраторне захворювання, то він іде на самоізоляцію додому (якщо місцевий) або в медроту. Але це наразі поодинокі випадки: у підрозділах, які повернулися з передової, масового захворювання навіть на звичайні сезонні інфекції немає. «По-перше, більшість було вакциновано від грипу. А по-друге, весь сезон ми перебували на передовій, де не мали багато контактів зі сторонніми. Тому випадків захворювань майже не було. До того ж зазвичай армійці здорові молоді хлопці без важких хронічних хвороб. Сподіваюся, епідемія не матиме для нас страшних наслідків», — підсумовує офіцер.

 

Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях


Він каже, що в його підрозділі тестів на COVID-19 не робили, бо поки що ні в кого коронавірусну інфекцію не підозрювали. Але самі тести є: за інформацією начальника штабу, заступника командувача Медичних сил ЗСУ, полковника медичної служби Андрія Галушки, військові вже отримали реагенти на 500 тестів методом ПЛР, а раніше зробили 100 тестів, із якими допомогли волонтери. Проте, на жаль, нині звертання до волонтерів за допомогою в армії не схвалюють. «До мене звернулися хлопці з підрозділу, якому ми допомагаємо ще з початку війни. Нині, як і тоді, знову довелося вмикати свою швейну машинку. Шість років тому ми шили труси й балаклави, а тепер узялися за маски, — розповідає волонтерка Олена з прифронтового містечка. — Бійці просять допомогти, але офіційно ми нікому не зможемо подякувати, бо їм заборонено казати, що чогось не вистачає. Мені подяка не потрібна, лише хочеться вірити, що ця маска когось убереже, а не просто потішить око якогось начальника. Проте багато волонтерів закуповують захисні костюми, окуляри й респіратори для військових медиків, збираючи кошти серед людей. Як їм звітувати?»
«Рівняйся, струнко! Забороняю хворіти на COVID-19. За невиконання наказу — догана», — жартують військові про «найефективнішу» стратегію боротьби з пандемією. Насправді вони й без вірусу вже шостий рік перебувають у ситуації підвищеної небезпеки. І вважають, що в разі нового виклику здатні оцінювати ризики й діяти відповідно до логічних наказів і здорового глузду. Але, на жаль, до звичної роботи, підвищеного навантаження й незручностей додалися нові, часто безглузді й відверто імітаційні завдання. До того ж зараз у частини на передовій і в тилу без жодних додаткових карантинних обсервацій потяглися перевіряльники, яких не цікавить, чому, наприклад, техніку військові ремонтують за власні кошти. Головне, щоб у масках. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.