Однак не слід чекати, що під час усеукраїнського карантину парламентарі дотримаються рекомендацій не збиратися у кількості понад 10 осіб. Спосіб, щоб мотивувати депутатів все ж гуртуватися великою групою, успішно випробували у вівторок, 17 березня, а називається він «позачергове засідання Верховної Ради».
З огляду на останні події, незабаром «позачергові» пленарні засідання зможуть узагалі позмагатися в регулярності із «черговими». На початку місяця депутатів зібрали на позачергову сесію для призначення уряду, а потім — на позачергове засідання для звільнення генпрокурора Руслана Рябошапки. Причиною такого формату став законопроект про відкриття ринку землі, який парламент розглядає ще з початку лютого. Досі депутати відхили майже 3300 поправок із понад 4000 запропонованих. Згідно з регламентом, після початку розгляду законопроекту парламент не може відволікатися на інші питання. Єдине виключення — позачергові сесії та засідання. Здавалося б, у середині березня земельна епопея нарешті досягне логічного завершення, і Рада повернеться до більш звичного способу роботи. Однак на заваді став коронавірус: 13 березня на Житомирщині зафіксували перший випадок смерті від COVID-19 в Україні. Влада почала запроваджувати обмежувальні заходи. Але український політичний процес не зупинився. У цьому факті можна знайти навіть привід для оптимізму в умовах всезагальної тривоги: життя, мовляв, триває. Проблема ж у тому, що інших приводів для оптимізму немає.
Аргументів для такого висновку чимало. Передусім упадає в око неузгодженість у діях влади, яку дедалі складніше приховувати навіть у найпростіших речах. У понеділок, 16 березня, Погоджувальна рада парламенту ухвалила рішення змінити графік роботи. Дні сесійних засідань замінили роботою в комітетах. Єдиним винятком мало стати позачергове засідання наступного дня, де запропонували розглянути питання протидії поширенню коронавірусу. На тому керівництво парламенту й голови фракцій розійшлися.
Читайте також: Як президенту зустрітися з реальністю
Невідомо, чи читали ранкові новини в Офісі президента (ОП), але вже увечері Зеленський звернувся до нації, зокрема, і з таким повідомленням: «Роботу у звичайному режимі мають продовжити всі без винятку органи державної влади, заклади охорони здоров’я та правоохоронні органи. Особливо важлива зараз робота Верховної Ради України. На мою думку, зміна плану роботи Верховної Ради неприпустима. Зараз, у ситуації світової пандемії та загрози глобальної фінансової кризи, парламент України має ухвалювати життєво важливі для економіки закони, впроваджувати податкову, земельну, трудову реформи, призначити міністрів економіки та енергетики, генерального прокурора України».
Розбиратися в мотивах саме такої заяви можна, але важливіше інше. Вочевидь, президент та його найближче оточення досі мало розуміють засадничі принципи роботи державних інституцій. «Відкотити» назад публічно затверджений графік роботи парламенту через заяву Зеленського неможливо. Якщо в Офісу президента були інші плани, то повідомити про них бодай спікера Дмитра Разумкова чи власну фракцію слід було до засідання Погоджувальної ради. Чому цього не зробили — запитання, яке залишиться без відповіді. У підсумку влада вчергове зробила собі проблему з нічого. Наприклад, заступник голови фракції «Слуги народу» Олександр Корнієнко вже після засідання парламенту наступного дня намагався переконати журналістів, нібито Зеленський мав на увазі, що депутати просто не повинні залишати робочі місця в Києві й бути готовими до нових засідань. Тому, мовляв, і жодного розходження між заявою президента та діями парламенту немає. Тоді куди за такого трактування увіпхати фразу президента про «неприпустимість зміни плану роботи», яка насправді відбулася, Корнієнко не пояснив.
Зрештою, ОП все одно вдалося розширити порядок денний засідання Ради питаннями, які становлять прямий інтерес для президента. Коли стало зрозуміло, що заяви по телебаченню недостатньо, то за ніч придумали використати ту саму схему з позачерговим засіданням. За законом, президент може збирати таке засідання «у невідкладних випадках» та «на вмотивовану вимогу». У нинішніх умовах президент вирішив, що «невідкладними» є призначення генерального прокурора та міністра економіки.
Кадрова заміна тільки посилила внутрішній конфлікт у владі, який упродовж останніх днів стає дедалі очевиднішим. Той самий Корнієнко помітно нервує, коли чує запитання про причини відсутності 226 голосів «Слуги народу» за призначення генпрокурора й очільника Мінекономіки. Венедіктову підтримали 224 «слуги» (Корнієнко уперто наполягає на цифрі 226, якщо враховувати голоси формально позафракційних Дмитра Разумкова й віце-спікера Руслана Стефанчука), Петрашка — узагалі 219, навіть якщо користуватися логікою Корнієнка. Обидва призначення відбулися завдяки підтримці позафракційних та двох депутатських груп — «За майбутнє» й «Довіри». Повністю повторилася ситуація початку березня з відставкою Рябошапки.
Читайте також: У пошуках мізків
Корнієнко в коментарі Тижню наполягав, що «розколу» немає, натомість є «різні платформи». Вони в середовищі партії влади сформувалися ще восени. Однак чомусь призначення Єрмака в ОП не залагоджує, а лише щоразу увиразнює суперечності між «платформами» та посилює занепокоєння в суспільстві. Нещодавнє підписання Протоколу в рамках Мінської контактної групи з урегулювання на Донбасі, який передбачає надання представникам так званих «ДНР» і «ЛНР» права голосу в окремих питаннях внутрішньої політики України, уперше спричинило відкритий демарш частини «слуг». Звернення про недопущення такого розвитку подій підписало близько півсотні депутатів правлячої фракції. Ця сама подія викликала неабияку тривогу в суспільстві. У таких умовах рішення керівництва парламенту закритися на карантин разом із країною повинно було, серед іншого, заспокоїти людей, які підозрюють владу в намаганні ухвалити неоднозначні рішення під прикриттям епідемії. Звернення президента, яке слідувало за цим рішенням, такі занепокоєння, навпаки, посилило.
Читайте також: Президент десь посередині
Майже напевне в ОП у найближчі два тижні ще скористаються опцією про позачергове засідання Верховної Ради. Призначивши міністра економіки, залишили вакантною важливу посаду міністра енергетики (про культуру та освіту в нинішній конфігурації влади зайвий раз не замислюються). Причини для зібрання можуть бути й інші. Однак Зеленський та його найближчі поплічники поки що не вповні розуміють різницю між осінню 2019-го й весною 2020-го. Вона в тому, що слова президента вже не є символом негайної дії навіть для його власної фракції. Треба домовлятися й шукати компроміси. У принципі, в ОП тим і займаються, однак союзників чомусь шукають на стороні, а не серед своїх. Парламент можна зібрати за викликом, але він уже давно не працює як безвідмовний стіл замовлень. Ігнорування цього факту рано чи пізно призведе до серйозніших проблем. Той самий Корнієнко недарма в різні способи уникає слова «розкол». Нині в парламенті формально сформована коаліція з однієї фракції. Розпад «Слуги народу» означатиме не тільки проблеми для партії, а й припинення існування більшості. Далі слід або формувати коаліцію і вже без прикриття домовлятися з олігархами, або ж розпускати Раду, як і зробив Зеленський у травні торік, одразу після вступу на посаду.