Усі дороги ведуть додому

Суспільство
24 Березня 2020, 10:25

 Але інколи все виходить зовсім по-іншому: у твій дім приходить війна, твої друзі беруться за зброю, а ти щосили намагаєшся допомогти їм боронити батьківщину. І водночас не помічаєш, як юнацька любов до спортивного клубу несподівано переростає в усвідомлення закоханості у власну країну…

Максим Лисенко народився в Покровську, закінчив педагогічний коледж, а торік отримав диплом про економічну освіту. Бо, каже, соціальний бізнес, у якому він якось непомітно для себе опинився приблизно у 18 років, — це і про суспільство, і про фінанси теж. З дитинства йому, як і більшості хлопчаків у шахтарських містечках, подобався футбол. Уперше ще малим він потрапив на справжній футбольний матч у Києві, а не в Донецьку, до якого від Покровська була година дороги. Уже потім став регулярно їздити на стадіон у Донецьку, і звідти, зізнається, все й почалося. «Ми з однокласниками мали таке собі хобі — їздити на всі матчі підтримувати команду. Якось потрапили на сектор, де поруч були ультрас. Чесно кажучи, половину матчу я дивився не на поле, а на цих футбольних фанатів. Бо то неймовірна енергетика, яка захоплює все навколо. Наступний матч я вже був у секторі ультрас, відтоді тільки там», — згадує Максим.

Поруч опинилися люди, що розробляли різноманітні бренди для улюбленої команди. 2007 року вони створили власну лінію одягу Moles Shop (від прізвиська шахтарських фанатів — «кроти»). Вони хотіли стильно одягати фанатів «Шахтаря». Пізніше Максим уже був у цій команді, бо з 12 років займався дизайном, зокрема й футбольним. Каже, що було непереборне бажання стати корисним фанатському рухові. Тричі кидав, але все одно затягло: разом із друзями розробляли значки, наліпки, календарі, шарфи, футболки, кепки, толстовки, навіть дизайн абонементів створювали. «У команді всі були набагато старші, а я — так вийшло — наймолодший. Уже потім у хлопців знайшлися свої справи: хтось піклувався про родину та дітей і не мав вільного часу, а когось покликала війна. Тож вони запропонували мені повністю взяти на себе керування інтернет-магазином».

 

Читайте також: Я всіх пам’ятаю

Юнак не злякався відповідальності. Звісно, 2014 року масштаби продажу значно знизилися. Частина людей, які були постійними клієнтами магазину, залишилася в Донецьку, хтось, можливо, став воювати на боці бойовиків. Максим каже, що вони з першого дня домовилися, що передавати фанатську символіку прибічникам Росії не будуть. Бо такі, мовляв, у будь-якому разі зрадники. Одразу згадався епізод, коли під час «русских маршей» вихідного дня, які навесні 2014-го регулярно відбувались у Донецьку, стало відомо про акт вандалізму. Хтось із «мітингувальників» з колони зірвав з фанатського кіоску прапор ФК «Шахтар» і спалив його. Тоді багато кому стало зрозуміло, хто саме ходить містом та вигукує слогани: навряд чи молодь Донеччини могла зробити таке із символом улюбленої команди. А ті, кого під вечір чекали автобуси з номерами Бєлгородської області Росії, — чому б ні? Бо для них ці символи не мали жодного значення.

Більшість донецьких ультрас все ж таки опинилися на українському боці. Це вони охороняли від тітушок донецький Євромайдан, захищали, інколи ціною свого здоров’я, людей на патріотичних мітингах. Чимало з них пішли воювати добровольцями з перших днів війни. Один з тих, хто свого часу допомагав Moles Shop розробляти принти, загинув, воюючи в складі батальйону «Азов».

 

Читайте також: 697 днів у російському полоні

До 2019 року інтернет-магазин, яким займався Максим, був орієнтований лише на футбольних фанатів. Але, побачивши зацікавленість звичайних мешканців Донеччини, Максим вирішив зробити ребрендинг, пропонуючи продукцію не тільки вболівальникам футболу, а й усім патріотичним донеччанам, яких через війну розкидало по світу. «Ми хочемо розширити асортимент, для цього видумуємо різні бренди, які так чи інакше пов’язані з Донецьком та впізнавані тими, для кого він був і є рідним навіть через багато років вимушеної розлуки. Пропонуємо не тільки футболки, а й різний одяг. Коли в нас почали замовляти і дорослі, і дитячі футболки, зрозуміли, що на них є попит, тож треба розвиватися. Зараз «Забой», як тепер називається наш інтернет-магазин, — це фактично я та два дизайнери-помічники», — розповідає Максим. У магазині, наприклад, є найпопулярніша футболка з надписом: «Донецьк. Сонце України встає на Донбасі», яку вперше зробили ще 2014 року. Максим згадує, що задумували її тільки для ультрас, хотіли надрукувати двадцять — тридцять штук, але виявилося, що цей меседж відчули як близький для себе багато людей. «Я зараз навіть не можу сказати, скільки сотень цих футболок ми продали, бо ми перезамовляли тиражі вже багато-багато разів. І зараз теж чекаємо новий тираж, бо є ті, хто хоче ходити в цій футболці в різних куточках світу. Думаю, люди купують такі футболки, бо вони наче декларують належність донеччан до Украї­ни та свого міста. Особливо якщо людина десь далеко, це зігріває та дає надію. На повернення в Донецьк. На повернення Донецька, — розповідає Максим. — І ми хочемо не просто робити назви, знайомі землякам, а й звертати увагу на символи міста. Наприклад, є такий собі молот у руці, що зображений на гербі Донецька. Або є принт із надписом «Моє серце завжди тут» на тлі териконів. Чи футболка зі словами «Right way», де футбольне взуття наступає на ворожий танк, не потребує особливих пояснень. Тут і так усе зрозуміло. Ми знаємо, хто ми, знаємо ворога в обличчя, знаємо шлях, яким ідемо! Або є ще принт: «Усі дороги ведуть додому», на тлі якого футбольний ультрас із рюкзаком повертається в Донецьк…»

 

Читайте також: Терикони і роботи

Попри юний вік, Максим із друзями майже одразу почав волонтерити: за гроші, які вдавалося вторгувати у магазині, купували форму, берці, тактичні окуляри, бронежилети. Через деякий час вони створили аукціон, кошти з якого також віддавали на амуніцію і технічну допомогу побратимам з ультрас. Максим розповідає, що речі для продажу давали й відомі люди, наприклад гравці футбольного клубу «Шахтар», хоч і не афішували цього, віддавали свої футболки з автографом, і їх охоче купували.

Цей магазин — не перший проект Максима, попри його молодий вік. Разом з однодумцями організовували багато акцій у місті: проводили спортивні заходи, збирали гроші на допомогу дітям із прифронтових населених пунктів та дитячим реабілітаційним центрам, де вихованці вже знайомі і з футболістами «Шахтаря», і з його ультрас. «Хотілося показати, що молодь цікавиться не тільки розважальними аспектами, а хоче й, головне, може бути корисною», — упевнений Максим. А ще він з однодумцями мріє відкрити в Покровську громадське спортивне кафе. Частину грошей теж планують віддавати на благодійність — розвивати дитячий спорт, організовувати спортивні заходи. «Соціальний спорт-бар», на думку Максима, міг би підтримувати безплатні дитячі гуртки, культурні та спортивні акції, робити щось цікаве для інфраструктури міста. Він сподівається, що формат Urban Space, уже випробуваний у багатьох населених пунктах, сподобається й у його рідному місті. Обов’язково знайдуться ті, хто підтримає проект не тільки добрим словом, а й грошима: засновниками кав’ярні можуть стати 100 соціально активних людей, яких об’єднує ідея якісного розвитку міського простору. «У Покровську багато спортсменів і тих, хто любить вболівати за спортсменів різних видів спорту, а місця, де збиратися, немає. У майбутній кав’ярні хотілось би не просто транслювати спортивні заходи, а й проводити різноманітні ігри, тематичні вечори. І поєднувати бізнес та корисні справи для людей».