У відповідь на вбивство США іранського генерала Касема Солеймані Іран повідомив, що більше не дотримуватиметься укладеної в 2015-му ядерної угоди. Як і раніше, коли з неї вийшов Вашингтон, це викликало велику міжнародну стурбованість. Утім, хвилювання безпідставні. Адже ядерна угода ніколи не мала того значення, яке їй подекуди приписують. Завдяки їй ніколи не вдалося б досягти мети — гарантовано запобігти створенню Іраном ядерної зброї в наступні 10–15 років.
Центральним елементом угоди, укладеної між США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією, Китаєм та ЄС, було значне обмеження потужності збагачувального заводу в Натанзі, що розрахований на 50 тис. центрифуг. Іран погодився зменшити на 98% свій запас низькозбагаченого урану, на дві третини кількість центрифуг, із 19 тис. до 5 тис., і протягом 15 років виробляти лише низькозбагачений уран із часткою важливого для поділу ядра ізотопу U-235 на рівні 3,67% на базі порівняно примітивних центрифуг IR-1.
Читайте також: Президент Ірану відмовився від будь-яких переговорів зі США
Щоправда, у 2014-му США погодилися на висунуту Іраном вимогу для укладення угоди й визнали, що відомі збагачувальні установки в Натанзі та Фордо єдині, які використовує Тегеран. Це означало визнання того, що в країні немає жодних таємних установок. Але американцям давно було відомо про добрий десяток прихованих підприємств, про це президента Обаму перед вступом на посаду поінформували спецслужби. Одне чи кілька з них збагачують уран до рівня, достатнього для створення ядерної зброї.
Ще 2006 року співробітник Моссаду в розмові з журналістами беззаперечно заявляв, що Іран має дві паралельні ядерні програми. Одну відкрито декларують Міжнародному агентству з атомної енергії (МАГАТЕ), інша таємна, нею керують військові та Корпус вартових Ісламської революції (КВІР). У лютому 2012-го американський Інститут науки та міжнародної безпеки (Institute for Science and International Security) оприлюднив дослідження «Фізичний науково-дослідницький центр і паралельна військова ядерна програма Ірану» («The Physics Research Center and Iran’s Parallel Military Nuclear Program»). Його центральний меседж: «Тепер МАГАТЕ відомо, що іранський революційний уряд ще в середині 1980-х років ухвалив рішення про розробку та розвиток ядерної зброї, одночасно розпорядившись створити паралельний цикл виробництва ядерного палива в інтересах військових».
У листопаді 2013-го, на початку переговорів про ядерну угоду, один із членів уряду Обами сказав The New York Times: «За останні 15 років не було жодного моменту, коли Іран не працював би над таємним збагаченням урану». Найчіткіше цю ситуацію описав колишній директор ЦРУ Майкл Гейден у своїй книжці «Гра на межі» («Playing to the Edge», 2016). Під час засідання Ради національної безпеки навесні 2009‑го Обама запитав у нього, скільки придатного для розщеплення матеріалу Іран зберігає в Натанзі. Гейден відповів: «Це практично не має значення. Жоден електрон чи нейтрон із Натанзу ніколи не опиниться в ядерній зброї…
Придатний для зброї уран вони виробляють на таємному військовому підприємстві без відома Міжнародної організації з ядерної енергії». У згаданій вище книжці, яка напевне не випадково з’явилася майже одночасно з укладанням ядерної угоди, Гейден ще більше уточнив це речення: «… Американські спецслужби завжди виходили з того, що збагачення придатного для зброї урану відбувається на таємних станціях». А отже, за його словами, інспектори МAГAТЕ «завжди й усюди» повинні мати безперешкодний доступ, особливо до контрольованих КВІР збагачувальних потужностей.
Ядерна угода з Іраном була фарсом
На цьому тлі стає зрозуміло, що ядерна угода з Іраном із самого початку була фарсом. Обмеження щодо збагачення урану стосувалися лише задекларованих Іраном 18-ти підприємств, включаючи Натанз. Відповідно МАГАТЕ контролювала тільки їх. Таємні заводи, на яких, як повідомляє Гейден і як відомо всім західним спецслужбам, відбувається збагачення до придатного для використання в зброї рівня, не контролюють. А отже, періодичні заяви МАГАТЕ, мовляв, Іран дотримується угоди, хоч і відповідають дійсності, але не мають жодного сенсу. Подивімося на все це ще раз: США під керівництвом Обами, а також їхні союзники, достеменно знаючи ситуацію, уклали з Іраном угоду про довготермінове запобігання виробництву придатного для зброї урану в Натанзі, тоді як доведено, що країна з 1990-х років виробляє його виключно на таємних заводах Корпусу вартових Ісламської революції.
Читайте також: Сучасний Іран. «Як ми перетворилися на тих, ким ми є?»
Порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) Тегеран уникатиме всіма засобами. Не лише тому, що цей шлях веде через МАГАТЕ безпосередньо до Ради Безпеки ООН, а ще й тому, що порушення цієї угоди автоматично означає дистанціювання інших договірних партнерів від Ірану. У такому разі країні лишатиметься тільки вийти з цього договору. Але від такого сценарію їй жодної користі. За чинним тлумаченням резолюції ООН 1540, навіть після виходу з ДНЯЗ Іран, якщо вироблятиме придатний для використання в ядерній зброї уран, буде злочинцем і підпадатиме під санкції згідно з розділом VII Хартії ООН «як загроза міжнародному миру й безпеці».
Звичайно, об’єктивним порушенням ДНЯЗ є й ведення паралельної таємної ядерної програми, яку, за Додатковим протоколом МАГАТЕ, слід незалежно від угоди виявити й підтвердити, а за наявності сумнівів передати інформацію в Радбез ООН. Однак наразі це тільки теорія. Оскільки 2014-го США та їхні союзники, як уже було згадано, в паніці перед закриттям вікна можливостей погодилися зафіксувати в пізнішій угоді твердження Ірану про відсутність у країні таємних збагачувальних установок, відповідна скарга МАГАТЕ з боку держав, що уклали договір із Тегераном, була б непереконливою, тому нею серйозно не займалися.
Квінтесенція всього досі сказаного: у Натанзі Іран не може ані таємно, ані легально виробляти уран, придатний для ядерного озброєння. Для цього в нього є таємні потужності Корпусу вартових Ісламської революції. Така ситуація цілком комфортна для Ірану, зокрема й після виходу з угоди: громадськість завзято витрачає час на дискусії щодо того, коли країна виробить достатньо придатного для бомби урану в Натанзі. А тим часом таємні заводи КВІР із новітніми центрифугами IR-2 вільно продукують придатний для зброї уран і надають країні все необхідне для розробки й виробництва справжнього ядерного арсеналу.
Тому ядерна угода призвела до безперешкодної нуклеаризації Ірану. За наявності беззаперечних фактів про неважливість станції в Натанзі виробництва урану, придатного для створення ядерної зброї, угода з Тегераном ніколи не мала сенсу, навіть як тимчасовий інструмент для протидії ядерним амбіціям іранців. Тому союзникам США можна дати пораду прислухатися до давньої індіанської мудрості: «Якщо кінь мертвий, злізай із нього». Угода — це вже історія. Єдиний «бенефіціар» такої ситуації — колишній американський президент Барак Обама. Цією угодою він досягнув сформульованої для свого президентства максими: відсутність в Ірану бомби та жодної війни з ним. Високу ціну за цю стратегію тепер доводиться платити його наступникам.