Чи можна говорити про те, що Росія веде економічну війну проти Європи, зокрема України?
— Якщо під війною мати на увазі спроби Росії впливати на важливі для нашої стратегічної інфраструктури речі, то, я думаю, що вона триває вже досить давно. Коли розглянути підходи росіян до інвестування, стає зрозуміло, що воно концентрується переважно в енергетичній інфраструктурі. Другим сектором є телекомунікації, однак не в Західній Європі, а здебільшого на Сході, тому що вартість активів там менша й ми гірше їх контролюємо. Третім напрямом є банківська сфера, адже, володіючи фінансовими установами, ви можете здійснювати безліч різних операцій.
Отже, економічна війна триває. Кремль реалізує свою зовнішню політику різними способами, і йдеться не лише про державні компанії. Ті, що перебувають у державній власності, як-от «Роснефть» чи «Росатом», вбудовані в чітку командну вертикаль. А приватні працюють у різних сферах, і російська влада може примусити їх діяти на свою користь як усередині країни, так і за кордоном. Тож приватна форма власності не гарантує захищеності від впливу з боку держави.
Якщо поглянути на цифри, то, наприклад, у Фінляндії працює близько 5 тис. російських компаній, але тільки п’ять чи десть із них якоюсь мірою важливі, зокрема й для нашої економіки. Тож загальна картинка така, що переважно вони нормальні, але в пресі періодично з’являються скандали щодо шахрайства. Однак маю бути чесним: не всі російські компанії діють в інтересах Кремля, коли намагаються інвестувати в щось.
Це дещо нагадує поведінку китайських компаній, які приватні за формою власності, але мають певні зв’язки з урядом…
— Я вивчаю російські закордонні інвестиції вже 20 років. І один із трендів, який проявився з початком війни в Україні, — вони почали виводити свої інвестиції зі Сполучених Штатів та деяких західноєвропейських країн. А що стосується китайських компаній, то вони значно краще організовані та контрольовані порівняно з російським бізнесом.
Читайте також: Йоста Люнґман: «Перед Україною стоїть новий виклик — повернути кошти платників податків, витрачені на порятунок проблемних банків»
Наступний момент, який має важливе значення: приблизно половина всіх російських інвестицій у Західній Європі повертається до Росії. Фактично вони використовують закордонні вкладення як банки для власних операцій удома. І це нормальна поведінка, адже звичайна порада для бізнесменів: «не тримати всі яйця в одному кошику». Якби я був російським олігархом, то точно не тримав би всі гроші в Росії. Рано чи пізно відбудуться вибори, і після відходу Путіна неминучим буде великий перерозподіл економічної влади. Як ми знаємо, умовний «пиріг» не збільшується, ВВП Росії щороку зростає лише на 1%. І якщо потрібно роздати частину «пирога», то її спочатку треба в когось забрати. Це створить турбулентність.
Китай інвестує в ті сфери, де росіяни певною мірою менш активні. Компанії з Піднебесної намагаються вкладати більше грошей у високі технології. Huawei на слуху, але мало хто знає, що навіть шведський автовиробник Volvo вже в руках китайців. І так як вони організованіші, я вважаю їх загрозливішими. Що станеться, якщо Китай та РФ справді домовляться? Тоді на нас чекатимуть різні оборудки. Наприклад, Пекін може передати Москві контроль над своїми активами в Україні в обмін на російські активи в Центральній Азії. Ми не повинні виключати такі сценарії. Якщо говорити про суми, то торік КНР була найбільшим закордонним інвестором у світі. У 2018-му китайці інвестували понад $130 млрд, тоді як росіяни — менше ніж $40 млрд. Масштаби різні, і китайці насуваються дуже швидко.
Які сектори європейської та української економіки є найуразливішими для таких зовнішніх загроз?
— Якщо почати з росіян, то вони вкладають гроші переважно в сектори, пов’язані з енергетикою, як-от виробництво чи транспортування електроенергії. А також у телекомунікації. Як я зазначив раніше, їх дуже цікавлять пострадянські країни. Ці активи надзвичайно дешеві, росіяни мають передові для тих ринків знання, наприклад якщо говорити про Центральну Азію. Вони там доволі успішні й використовують банки не лише для фінансових операцій, а й для відмивання грошей. Найгучнішою справою є скандал довкола Danske Bank. Масштаби величезні, йдеться про суму понад $200 млрд, яку відмили через цей банк із 1990-х. Ви можете зрозуміти масштаб, якщо порівняєте з обсягом українського ВВП (за даними МВФ, ВВП України у 2018 році становив $130,9 млрд. — Ред.).
Читайте також: Без шуму про реформи
Китай у 2013-му розпочав ініціативу «Один пояс — один шлях», дехто називає це «Новим Шовковим шляхом», дуже красива назва для економічної експансії. Чому Пекін це зробив? Ми повинні зрозуміти, що їм треба забезпечити поставки сировини для своїх логістичних ланцюгів. Вони мають у своєму розпорядженні величезні фонди, щоб належним чином реалізувати ці плани. Сьогодні всі знають про велику гру між КНР та США. Гадаю, Дональд Трамп намагається зупинити Пекін економічними інструментами. Побутує думка: якщо Піднебесну не вдасться зупинити економічним способом, американці перейдуть до інших варіантів, зокрема військового. Звичайно, для пересічних громадян економічний спосіб є кращим рішенням. Водночас Китай є найбільшим продавцем у світі, найбільшим інвестором і найбільшим споживачем туристичних послуг. Мандрівники з КНР витрачають за кордоном удвічі більше, ніж американці. Отже, китайці наступають на всіх фронтах.
Коли ж я думаю про Україну, то, якби був китайцем, дуже уважно придивлявся б до сільськогосподарських активів, які можна придбати за відносно невеликі гроші. Я гадаю, вони зі своїми величезними фондами могли б повністю все це купити. Тому завданнями для ваших регуляторних органів є обмеження та контроль ситуації, визначення прийнятної межі для іноземців, які приходять до вас з інвестиціями, і пошук інструментів для реалізації цього.
Напевно, вам відомо, що китайці часто використовують велику кількість посередників, значно більшу, ніж росіяни. Часто дуже важко їх зупинити, адже вони можуть використовувати українських бізнесменів, проте контроль тримати у своїх руках. Ви повинні відкрити ринок землі, але дуже ретельно визначити умови. У Європейському Союзі вже набрало чинності законодавство щодо перевірки прямих іноземних інвестицій.
Я думаю, що Україна могла б дістати користь від тісної співпраці з ЄС у сфері відстеження джерел інвестицій. Як це працює у Європі: відбувається обмін інформацією про інвесторів і найкращими практиками між країнами-членами. Ми можемо багато чого навчитися, особливо більше дізнатися про російські операції, і не лише ті, що використовуються як елемент гібридної війни. Це також буде кроком України назустріч тіснішому партнерству з Євросоюзом. Ключовим тут є те, що остаточне рішення ухвалює саме влада конкретної країни-члена, отже, Європейський Союз ніколи не зупиняє проекти, тільки попереджає уряди.
Як захистити країну від токсичних інвестицій?
— Якщо інвестори справді розумні, може знадобитися багато часу, щоб дізнатися, хто насправді стоїть за проектом і грошима. Із прагматичних міркувань, якщо гроші надходять із офшорних країн, за ними потрібно дуже уважно стежити. І коли немає чітко визначеного власника, то ви не маєте навіть допускати таких інвесторів до країни. Є жарт, який це добре ілюструє: якщо прибрати перші три літери з назви Кіпру, ви знайдете реального власника (маються на увазі назви країн англійською: (Cyp) rus — Rus (sia). — Ред.). Потік грошей між Кіпром та РФ величезний.
Читайте також: Друг чи ворог: що МВФ вимагає від України і чи винен він у бідності українців?
Кілька років тому я був на Кіпрі, зустрічався з представниками місцевої влади. Адже тоді був величезний розрив у статистичних даних щодо фінансових потоків між Центральним банком Кіпру та Центральним банком РФ. Згідно з російськими даними, з РФ до Кіпру надійшло близько $150 млрд, а кіпрська влада підтвердила тільки $20 млрд. Отже, якщо різниця становить $130 млрд, очевидно щось не так. І Кіпр — це лише одна з багатьох таких країн. Половина всіх російських іноземних інвестицій осідає в офшорах, як-от Бермудські Острови, Багамські Острови, Кіпр, Британські Віргінські Острови тощо.
Водночас, якщо подивитися на прямі іноземні інвестиції в РФ, то виявляються ті самі країни. Саме з цієї причини я можу сказати, що понад половина інвестицій повертається назад до Росії, Москва використовує їх як банки. Перша причина для цього — диверсифікація. Друга — бажання отримати дешеві кредити в західних банках. Бо в Росії досі доводиться сплачувати величезні відсотки. У цій ситуації треба замислитися над тим, наскільки незалежними від Кремля можуть бути російські олігархи, які стоять за всім цим. А то не завжди легко, якщо не грати за правилами влади. Ти або приймаєш їхні умови, або вибуваєш із гри. Багатьох підприємців змусили продати всю їхню власність. Тому чимало олігархів можуть поводитися як звичайні бізнесмени, але якоїсь миті цілковито змінити свою поведінку. Не за власним бажанням, а тому, що мусять так поводитися, якщо хочуть вижити в Росії. Вони заручники режиму.
Часом ми кажемо, що в РФ не існує права на приватну власність, є тільки певний консенсус, що ви можете чимось користуватися певний період, доки цар вам це дозволяє. Тобто у вас є тимчасові права керувати активом, але не володіти ним. Це причина того, чому багато росіян намагається диверсифікувати свої активи, адже вони розуміють ризики.
————————-
Карі Люхто. У 1987–1988 роках займався науковою діяльністю в Київському державному університеті. 1991-го розпочав академічну кар’єру в Школі економіки Турку. У 1997 році перейшов до Технологічного університету в місті Лаппеенранта, де здобув ступінь професора. Із 2003-го — професор із російської торгівлі та директор Пан’європейського інституту при Школі економіки Турку. Із 2011-го — директор фонду Centrum Balticum. Був відповідальним керівником проектів, пов’язаних із російською ринковою економікою, бізнесом у Балтійському регіоні, економічними відносинами та інвестиціями між ЄС та РФ, інвестиціями в Центрально-Східній Європі. У 2007 році здобув почесне звання Лицаря першого класу Ордену білої троянди Фінляндії.