Нинішній прем’єр-міністр Олексій Гончарук — нове обличчя в публічній політиці. Усі призначенці Володимира Зеленського перебувають у тіні першої особи, але випадок Гончарука все ж таки особливий. Він у прямому сенсі маловідомий, хоча формально має чи не найбільше повноважень серед перших осіб у владі. За даними опитування КМІСу (проведене методом телефонного інтерв’ю), станом на кінець листопада понад третина українців (36%) не знала імені чинного прем’єр-міністра.
Однак Гончарук зовсім не нове обличчя в політиці як такій. Перш ніж приєднатися до команди нинішнього президента він близько чотирьох років очолював Офіс ефективного регулювання (BRDO). Це громадська організація, фінансована Євросоюзом, яка офіційно займається проектами вдосконалення держрегулювання в Україні. Фактично експерти BRDO займаються, серед іншого, розробкою нормативних актів. Значна частина доробку Гончарука та його підлеглих подавалася до Верховної Ради як законопроекти за підписом двох попередніх прем’єр-міністрів — Арсенія Яценюка та Володимира Гройсмана.
У звіті за 2018-й у BRDO похвалилися тим, що за три роки уряд ухвалив вісім пакетів рішень, запропонованих організацією. Один із перших ухвалених уже нинішньою Радою законопроектів про стимулювання інвестиційної діяльності (№ 1059) фактично є доопрацюванням поданого урядом Гройсмана та розробленого BRDO законопроекту зі схожою назвою (№ 8124). Той пролежав у Раді майже півтора року й так і не був проголосований.
Читайте також: Невдячна місія
Ще в листопаді 2016-го Гончарук у розмові з УНІАН доволі приязно висловлювався про співпрацю з тодішнім урядом: «Була підтримана наша ініціатива, так звана гільйотина. Уряд скасував одразу 367 регуляторних актів у сфері сільського господарства, транспорту, будівництва, енергетики та IT. «Гільйотина», на нашу думку, — правильний крок у дерегуляції, який можна використовувати, але потрібно виважено його готувати. Зараз ми розробляємо ще 12 рішень щодо швидкої дерегуляції». В офіційній біографії Гончарука вказано посаду позаштатного радника тодішнього міністра економіки Степана Кубіва.
У новому уряді Гончарук не єдиний представник BRDO. Можна стверджувати, що організація стала базовою під час формування Кабміну. Разом із прем’єром прийшли міністр юстиції Денис Малюська, міністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель, його заступник Володимир Головатенко й апаратниця Гончарука Тетяна Коврига.
Біографія частини нинішніх міністрів ще тісніше пов’язана з діяльністю попередників. Очільниця Міносвіти Ганна Новосад працювала в міністерстві з 2014-го. Останні два роки — на посаді керівника директорату стратегічного планування та європейської інтеграції МОН. Віце-прем’єр із питань євроінтеграції Дмитро Кулеба протягом двох років курував напрям стратегічних комунікацій МЗС під керівництвом Павла Клімкіна — незмінного голови зовнішньополітичного відомства часів Петра Порошенка. Не прийшов із вулиці й нинішній очільник МЗС Вадим Пристайко, який довгий час узагалі був першим заступником Клімкіна. Керівник Міноборони Андрій Загороднюк із 2015-го очолював Проектний офіс реформ при тому ж таки міністерстві. Двоє чинних міністрів узагалі зберегли посади: це керівник МВС Арсен Аваков та очільниця Мінфіну Оксана Маркарова.
Насправді в Кабміні не так уже й багато нових облич із погляду співпраці з колишнім урядом. З обмовками до таких можна віднести третину урядовців. Навіть ця когорта не поспішає повністю заперечувати здобутки попередників, незважаючи на складні політичні відносини з ними. Новий міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, який раніше керував медіа-групою StarLightMedia, заявив про необхідність «налагодження інституційної пам’яті та спадковості реформ», визнавши чималий прогрес у сфері культури за попередні п’ять років.
Ще один яскравий приклад — Михайло Федоров та створене спеціально під нього Міністерство цифрової трансформації. Ще до виборів головний відповідальний за діджиталізацію в команді Зеленського тепло висловлювався щодо рішень попередньої влади в питанні електронного урядування. Однак зазначав, що реформу варто розширити, популяризувати й спростити сервіси для користувачів. У підсумку двоє екс-керівників Держагентства з питань електронного урядування тепер працюють на ключових посадах у міністерстві Федорова. Олексій Вискуб — перший заступник міністра, а Дмитро Маковський очолює директорат розвитку публічних послуг.
Незважаючи на біографію та часто помірковані заяви нових урядовців, недовіра між прихильниками нинішньої та попередньої влади зберігається. Опонентів Зе-команди можна зрозуміти. В Україні політики рідко від слів переходять до відповідних дій. Якщо оцінювати виключно декларації, то «адаптацією вітчизняного законодавства до норм Європейського Союзу» займався, наприклад, уряд Миколи Азарова. Цитату взято з програми діяльності Кабміну під його керівництвом. Де-факто ж історичним рішенням того уряду стала відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Тож дискусії про спадковість або заперечення діяльності попередників давно змістилися з обговорення політик у певних сферах до геополітичного курсу. В Україні зміну урядів не сприймають так само, як у Канаді чи Новій Зеландії, де ключовою відмінністю стає коливання ставки оподаткування. У Києві зміни не раз приводили до розвороту країни в бік Заходу або, навпаки, до зближення з РФ. На місцевому рівні вони виявлялися в посиленні чи послабленні однієї з фінансово-промислових груп.
Читайте також: Похід проти медіа
Тепер є шанси змінити ситуацію. Попри гостру політичну боротьбу під час виборів 2019-го, про зміну геополітичного курсу не йдеться. Запобіжником стає популярність західного вектора серед громадян, половина яких виступає за подальшу інтеграцію з ЄС. Кількість прихильників Росії впала до історичного мінімуму через війну. Тому й критика попереднього уряду з боку їхніх наступників стосується не так суті реформ, як швидкості та способу їхнього впровадження. Учорашні радники міністрів, які сьогодні самі отримали міністерські портфелі, обіцяють реалізувати зміни швидше, якісніше та масштабніше, але не заперечують обраний після 2014 року курс як такий. І це очевидне досягнення Революції гідності.
Водночас немає певності, що в минуле відійшли практики сприяння фінансово-промисловим групам. Допомогти нинішньому уряду розвіяти сумніви могла б чітка стратегія діяльності та детальний аналіз досягнень і прорахунків попередників. Однак програма уряду, яка теоретично й мала б стати джерелом такої інформації, складена уривчасто. Деякі міністри визначають собі завдання та встановлюють дати їхнього виконання (не раніше кінця 2020-го, а дехто дає собі час і до 2024-го), інші взагалі не утруднюють себе встановленням дедлайнів.
Як приклад можна навести історію з міністром охорони здоров’я Зоряною Скалецькою. Очільниця цього органу, що прийшла на зміну Уляні Супрун, подала декларацію намірів, яка складається лише з трьох пунктів. Кожен розписаний детально, але жодної конкретної дати досягнення поставлених завдань немає. «Забезпечимо на 100% потребу в парку швидких екстреної медичної допомоги в країні», — лаконічно написано в одному з підпунктів мети «Зменшення рівня смертності на 5%». У документі не тільки бракує пояснень щодо дати досягнення цілей, а й немає цифри, яка позначала б кількість швидких, що становить омріяні «100%». До того ж команда, набрана попереднім міністром, масово звільняється з відомства. Це відбувається зі скандалами, а нового міністра звинувачують у зриві медичної реформи. Сама Скалецька, як і багато колег по уряду, на словах не заперечує досягнень попередників та обіцяє продовження розпочатого. Однак перевірити правдивість її слів немає можливості саме через відсутність чіткого плану роботи.
Читайте також: Без турборежиму
У низці інших сфер, зокрема економічній, з аналізом спадковості в діях уряду легше. Допомагає співпраця з МВФ, зберегти яку нинішній уряд намагається не менше за попередній. І це не досягнення урядовців, а радше наслідок незмінності політики Фонду. Наприклад, відкриття ринку землі було вимогою кредиторів як раніше, так і тепер. Єдина різниця, що за часів попередньої влади питання відкладали під різними приводами, а тепер ухвалили законопроект у першому читанні. Схожа ситуація з бюджетом. Незважаючи на початкові обіцянки Гончарука запропонувати радикально новий бюджет, по суті, кошторис на 2020 рік став дещо видозміненим бюджетом уряду Гройсмана з акцентом на стабільності. І в цьому теж відчувається вплив побажань міжнародних партнерів України.
У чому новий уряд поки що є повною протилежністю уряду попередників, то це в демонстрації власної політичної ваги. Володимир Гройсман майже одразу після призначення намагався позбутися впливу Петра Порошенка, який і привів його у велику політику. Активності Гончарука в цьому напрямі наразі не видно. «Якби я це робив, то від президента, тому що він це обіцяв. От, будь ласка, законопроект, який приведе до зменшення тарифів», — каже він на нещодавній нараді в президента, присвяченій цінам на комунальні послуги. Гончарук наполягає, що внести законопроект для зменшення вартості тарифів потрібно з ініціативи Зеленського, хоч уряд має право вносити проекти законів і сам.
За даними порталу «Слово і діло», за 100 днів роботи уряд Гончарука подав 43 законопроекти. Уряд Гройсмана за той самий період — 131. Результативність перетворення проектів на закони в нинішнього уряду справді вища, втім, левову частку потенційно популярних кроків віддають на відкуп президенту. Поки що в новій владній команді є політик Володимир Зеленський і «всі решта». Так точно буде не завжди. Залишилося перевірити, чи спрацює політичний ген прем’єр-міністра саме в Гончарука.