У брюссельській штаб-квартирі НАТО б’ють на сполох. За минулі місяці спішно розроблялися численні документи, щоб знайти правильний підхід до Китаю. На нещодавній зустрічі міністрів закордонних справ Альянс уперше обережно висловився щодо цього. Страх деяких його членів перед китайською загрозою стає вже таким великим, як і перед російською. Передовсім у найважливішого союзника — американців, які однозначно класифікують Пекін як ворога.
Німеччина та Франція бачать це інакше. Тож упродовж минулих тижнів у штаб-квартирі НАТО тривали напружені дебати. Берлін і Париж вважають Китай насамперед важливим торговельним партнером, значним інвестором у Європі та «стратегічним конкурентом», із яким слід співпрацювати наскільки можливо.
Утім, Вашингтон чинить тиск. «НАТО зіткнулося з прагненнями китайців підірвати безпеку й надійну комунікацію (організації. — Ред.), — заявив нещодавно американський держсекретар Майк Помпео. — Тому Альянс повинен розвиватися і формувати нові підходи». Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ місяцями підтримує внутрішні дискусії в організації стосовно Китаю. У вівторок він заявив, що Китай не лише незабаром стане найбільшою економікою світу, а вже сьогодні має другий за обсягом військовий бюджет. Країна, за його словами, інвестує в сучасні міжконтинентальні ракети та надзвукову зброю. У цьому, підкреслив Столтенберґ, основа китайської загрози: економічна сила в поєднанні зі зростанням військових можливостей, у яких дедалі більшу роль відіграють сучасні системи озброєння.
Читайте також: Гонконг: зазираючи в безодню
Але як узагалі стало можливим, щоб НАТО в Європі, на своїй території, почувалося під тиском? У межах проекту «Один пояс — один шлях» Піднебесна інвестує мільярди євро в розбудову торгової мережі та інфраструктури. Численні країни Альянсу, як-от Греція, Італія, Польща, Угорщина та Хорватія, відкрили свої ринки для китайських інвесторів, а деякі держави навіть глибоко заборгувалися перед Пекіном. «Китай заходить на європейський ринок, щоб впливати на рішення європейців із користю для себе», — заявив авторитетний експерт із безпеки Німецького фонду Маршалла Ян Техау в розмові з Die Welt. Це стосується і міжнародних організацій, таких як ЄС і НАТО. «Усе дуже просто: китайці економічними інвестиціями хочуть купити політичний вплив», — підкреслив Техау. А з огляду на те що рішення ради НАТО мають ухвалюватися одностайно, достатньо впливати на одного члена, щоб він блокував певні резолюції Альянсу. Окрім того, надсучасна технологія 5G китайської компанії Huawei хоч і може бути дуже корисною для комунікації та кібербезпеки НАТО, але здатна завдати організації надзвичайної шкоди. Адже китайський уряд, ймовірно, зможе прослуховувати або блокувати супутниковий зв’язок під час операцій Альянсу. Дебати в НАТО щодо застосування стандарту 5G часто дуже запеклі. Вашингтон хоче не допустити використання техніки виробництва Huawei, натомість такі країни, як Німеччина та Франція, вказують на безальтернативність технології високошвидкісної передачі даних 5G.
«Це не може не турбувати НАТО»
Експерти з безпеки вважають, що в довгостроковій перспективі Пекін спробує дестабілізувати НАТО як союз із певними цінностями. Наприклад, якщо через китайські інвестиції ліберальний світовий порядок і ринкова економіка в частині західного світу опиняться під загрозою, Альянсу доведеться зайняти позицію. «Якщо світовий порядок під загрозою, це не може не турбувати НАТО», — каже Техау. Утім, європейці вважають, що до того всього ще світлові роки й нині це важко уявити. Але китайці мислять десятиріччями, вони ретельно планують на багато років уперед.
Так, американці десятками років недооцінювали військову потужність Китаю. За даними дослідження Сіднейського університету, в Індо-Тихоокеанському регіоні Пекін став таким сильним, що за короткий час може здолати американців та їхніх союзників, як-от Південну Корею чи Австралію. Нині Китай має понад 2 тис. ракет короткої, середньої і великої дальності. Паралельно розбудовує свій морський флот і військові бази на півдні Тихого океану. «Це збігається зі стратегією китайців, бо становить ще один елемент їхньої військово-морської інфраструктури. Вона має на меті унеможливити доступ США до Індо-Тихоокеанського регіону й розширити китайську владу на світовий океан», — пояснює експерт оборони Техау.
Читайте також: DIE WELT: кінець диктату долара, перші проблеми Brexit, червоні лінії для Китаю
Останнім часом увага Китаю зосереджена на п’ятикілометровому острові Тулагі, який входить до групи Соломонових островів на південний схід від Нової Гвінеї (див. «Ключі від океану»). Група інвесторів, пов’язана з державними органами КНР, хоче на 75 років орендувати острів із 1200 мешканцями для створення «спеціальної економічної зони» або «будь-якої іншої індустрії, придатної для розвитку». І хоч підписану у вересні урядом Центральної провінції Соломонових островів Угоду про стратегічне партнерство відповідний Конституційний суд визнав недійсною, тиск значний: Китай пообіцяв Соломоновим островам близько $500 млн економічної допомоги, вони вже розірвали відносини з Тайванем. Вашингтон побоюється, що на Тулагі можуть з’явитися посадкова смуга й порт для військових потреб. «Географічно це вигідне місце. Китай розширює свої військові можливості в Південно-Тихоокеанському регіоні й шукає дружньо налаштованих власників аеродромів і портів, як до нього це робили великі держави, набираючи ваги», — каже в розмові із The New York Times Енн-Марі Брейді, експертка з Китаю Кентерберійського університету в місті Крайстчерч у Новій Зеландії. Алан Тідвелл з Австралійського інституту стратегічної політики у своєму аналізі дійшов висновку, що Тулагі може бути ідеальним місцем зльоту для китайського багатоцільового винищувача J-10.
В Індо-Тихоокеанському регіоні Піднебесна стає для американців дедалі гострішим викликом і ставить під сумнів роль США як гаранта безпеки для Тайваню, Південної Кореї, Японії та Австралії. Мета Китаю — максимально ускладнити доступ американцям до Тихоокеанського регіону, щоб послідовно послабити силу Вашингтона. Пекін хоче повністю витіснити американців із морських шляхів довкола Китаю, не останньою чергою для того, щоб повністю контролювати напрямки експорту й імпорту, важливі для національної промисловості.
Читайте також: Die Welt: Китайський напад на Європу
Тулагі тут лише приклад. Близько двох років тому стало відомо, що в районі островів Спратлі та Парасельських островів Китай насипав 28 га штучних островів, щоб розмістити там ангари для літаків, підземні склади зброї та радари. Торік перший китайський важкий стратегічний бомбардувальник H-6K приземлився на одному з Парасельських островів. Звідти цей бомбардувальник може досягти всієї Південно-Східної Азії. Отже, хто домінує на цих островах, той контролює найважливіший морський шлях між Індійським океаном та західною частиною Тихого.
Який стосунок усе це має до НАТО? На думку Техау, ймовірний конфлікт між Китаєм і США може «опосередковано зачепити» Альянс. Він припускає настання моменту, коли країнам НАТО доведеться обирати між новою економічною потугою Китаєм і давнім захисником Сполученими Штатами. «Цілком можливо, що Вашингтон у разі воєнного конфлікту з Китаєм попросить окремі країни НАТО про двосторонню допомогу», — зауважив він.