За п’ять років війни колись єдина система забезпечення Донбасу електрикою, газом і водою була фактично зруйнована. Переформатування відбувалося поступово: у різні роки, за різних обставин і з різним відсотком вигоди і втрат для підприємств, держави, бізнесу. Інколи на це впливали фактори тиску громадськості, подекуди рішення мало суто економічний характер, а деякі питання обговорювались у вищих світових політичних колах.
Зруйнувати єдину систему не вдалося тільки в частині водопостачання: на Донеччині, приміром, фізично неможливо перекрити доступ до питної води з каналу Сіверський Донець — Донбас населеним пунктам, що містяться на тимчасово не підконтрольній Україні території, бо через них вода потрапляє у вільні міста та селища. Сьогодні 67% води з каналу подається на окуповану територію, 33% — на контрольовану урядом. Наприклад, вільний Торецьк та окупована Горлівка пов’язані Горлівською фільтрувальною станцією № 2, до Авдіївки вода надходить із Донецької фільтрувальної станції. Крім того, від роботи розташованого просто на лінії фронту третього підйому каналу та помпової станції першого підйому «Південнодонбаська» залежить подача на п’ять фільтрувальних станцій: Донецьку, Червоноармійську, Великоанадольську, Маріупольські № 1 і № 2. А це десятки населених пунктів по обидва боки лінії фронту. Петровська помпова та Західна фільтрувальна станції, які залишилися на вільній території, — основні джерела водопостачання на окупованій Луганщині. Із останньої вода надходить у наші Попасну, Гірське, Тошківку, Золоте та окуповані Хрустальний, Алчевськ, Антрацит. Кім того що Україна пов’язана зобов’язаннями згідно з конвенцією ООН, припинити подачу не можна й через паритет: ми, наприклад, не можемо відключити Донецьк, а вони припинити подачу води Маріуполю.
Це, звісно, створює низку проблем, які за роки війни накопичувались як на підприємствах-постачальниках, так і в тих, до кого вода потрапляє для перерозподілу на споживачів.
Читайте також: Сіра зона Катеринівки. Як живуть села в районі розведення сил на Луганщині
На офіційному сайті «Води Донбасу» зазначено, що на 1 серпня 2019 року КП недоотримало плату за послуги водопостачання та відведення в розмірі 2,1 млн грн. Із них 1,4 млн грн від міськводоканалів та управлінь комунального господарства, 103,5 тис. грн від підприємств, 41,3 тис. грн від непромислової групи та споживачів. Від самого початку конфлікту «Вода Донбасу» намагалася тримати умовно нейтральний статус, щоб її діяльності не перешкоджали по обидва боки фронту. Бригади ремонтників проїжджали через КПВВ, реактиви для очищення води постачали на той бік через міжнародний Червоний Хрест, щоб не допустити екологічної катастрофи в усьому регіоні. Певні суми підприємствам-постачальникам передавали на вільну територію через міжнародних посередників, що хоч якось зменшувало борги. Але з березня 2017 року, коли керівництво «республік» образилося на торговельну блокаду, підприємство офіційно «націоналізували», воно, як і більшість промислових об’єктів на окупованих територіях, потрапило під контроль «Внешторгсервиса» Сергія Курченка, після цього потік платежів звідти кардинально зменшився. Бойовики озвучили наміри перепідпорядкувати собі місцеві водоканали, але на це їм, імовірно, забракло сил та фінансування. За словами одного з робітників із Горлівки, грошей, які місцеве населення перераховує за воду, наразі вистачає тільки на заробітну плату та закупівлю палива: комунальні тарифи там залишилися низькими, а кількість населення істотно зменшилася. Матеріали для ремонту надаються Росією як гуманітарна допомога. А люди, які фактично працюють на українському підприємстві, мають проблеми з нарахуванням стажу, оформленням пенсії та іншими законодавчими нюансами. З 23 жовтня на території «ДНР» населенню заборонено перераховувати гроші за спожиту воду КП «Вода Донбасу». Згідно з постановою керівництва «республіки» тепер це треба робити через їхній «Центральний банк». Але поки що «Вода Донбасу» структурно лишається єдиною організацією для всієї території, принаймні на офіційному сайті з’являються новини з населених пунктів по різні боки фронту, реквізити для платежів не поділені на окуповану та вільну території. Про деталі компромісів та співпраці в компанії воліють не говорити, пояснюють, що це стосується безпеки їхніх працівників та загальної гуманітарної безпеки регіону.
Але через борги за електрику підприємства — постачальники води мають проблеми. 11 квітня 2019 року почалися перші масштабні відключення від водопостачання: «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» зупинило поставки електроенергії КП «Вода Донбасу». ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» знеструмило Петровську помпову станцію Попаснянського водоканалу, яка забезпечувала водою й жителів тимчасово не підконтрольної уряду території Луганської області, зокрема й Луганськ за борг майже 157 млн грн. Такі відключення періодично відбуваються в різних точках регіону, де заборгованість перевищує можливості погасити її навіть у процесі реструктуризації. А хто погашатиме борги тих, хто живе в окупації, взагалі невідомо. Сотні населених пунктів на вільній території Донеччини та Луганщини залишаються без водопостачання. Причини колосальної заборгованості постачальникам струму у відсутності механізму відшкодування витрат на електроенергію з перекидання води в маловодні регіони, збиткові тарифи на не підконтрольній українській владі території, низький рівень оплати самостійними водоканалами за спожиту воду. Обіцяний статус «захищеного спостерігача», який планував надати попередній уряд, наразі не працює, бо спалахи соціального напруження через відключення населених пунктів на вільних територіях тривають. За інформацією джерел Тижня у ДТЕК, питання намагаються «розрулити» на вищих рівнях, але конкретні дії й терміни не розголошуються. Можливо, йдеться про пошук алгоритмів розділення боргів окупованих та неокупованих територій, нові домовленості про оплату отриманої води на територіях по той бік фронту або способи їх компенсації державою.
Читайте також: Спростити, а не ускладнювати: уряд і мешканці окупованих територій
У самій системі енергопостачання теж не все гладко. Від 26 липня 2017 року Україна офіційно не постачає жодного кіловата через лінію фронту: на деяких ділянках це неможливо через руйнування ЛЕП під час бойових дій, інші лінії були відімкнуті з економічних причин. І хоча це сталося під час розмов про інтеграцію та налагодження економічних зв’язків, на чому наполягали на переговорах у «норманському форматі», Україна відмовилася нести такий тягар навіть задля демонстрування щирих намірів. До 2015-го ми постачали електрику на неконтрольовану територію Донеччини. У квітні того року Укренерго припинило враховувати постачання по п’ятьох ЛЕП, по яких російський струм не йшов далі, на вільну від окупантів територію. З липня Росія вже не отримувала плати за цю електроенергію як за експорт в Україну. З 1 вересня 2017 року завершився процес оптимізації енергетичного ринку «республіки». З цього моменту розподіл і постачання забезпечуватиме єдине підприємство «Региональная энергопоставляющая компания», до складу якої увійшли п’ять підприємств, що потрапили під так зване зовнішнє керування. Населенню відтоді заборонили оплачувати енергію картками української банківської системи й змушували робити це через «Центральний банк ДНР». На окупованій території Донеччини залишилося дві ТЕС: Зуєвська та Старобешівська, які задовольняють потреби цієї території та навіть мають надлишок, бо втратили споживачів, зокрема металургійні підприємства на вільній території.
Економічну ситуацію там складно назвати стабільною: працівники по кілька місяців не отримують заробітної плати, спеціалісти поступово залишають робочі місця. Але поділитися надлишком, наприклад, із «братньою республікою» вони не можуть через брак технічної можливості. Тому зараз окупована Луганщина отримує електроенергію з Росії, хоча до 2017 року її надавали ми, втрачаючи мільйони гривень. Наприклад, у 2016-му окупована частина Луганської області щомісяця отримувала з об’єднаної енергосистеми України струму на близько 140–150 млн грн, а сплачувала не більш як 50 млн грн. Зазначені суми теж передавалися за домовленостями через міжнародні гуманітарні організації. При цьому на звільненій території Луганщини з 2015 року говорять про необхідність будівництва нової підстанції 500 кВ у районі міста Кремінна, щоб синхронізувати частини області з енергосистемою України вже без урахування непідконтрольної території. На підстанцію планувалося завести лінії електропередач 500 кВ і 220 кВ. Але за кілька років ідеї синхронізації змінювалися, будівництво дорожчало, а тепер уже спливли всі терміни, у які мали б відкрити такий важливий об’єкт. Але весь цей час область перебуває в зоні ризику. Нещодавно ситуація на Луганській ТЕС (біля Щастя) загострилася: напередодні опалювального сезону станція працювала на дорогому природному газі, бо було заблоковано постачання вугілля з Росії. Депутатка від Опозиційного блоку та керівниця напряму зі сталого розвитку ТОВ «ДТЕК Енерго» Вікторія Гриб інформує про можливе поновлення руху до тісних зв’язків із Росією: «Міністр запевнив, що уряд працює над тим, щоб розблокувати поставки вугілля з Російської Федерації, адже це питання надзвичайної ваги. В уряді сподіваються, що поставки будуть і що вдасться наповнити склади ТЕС до опалювального сезону. Якщо ж ні, тоді там готові говорити про зменшення ціни на газ для Луганської ТЕС, щоб та могла працювати». Про стратегію налагодження економічних зв’язків із підприємствами на окупованих територіях інформації немає.
Читайте також: Водопостачання на Донбасі: гуманітарна катастрофа “за планом”?
Цікаво, що рік тому НКРЕКП компенсувала «ДТЕК Донецькі електромережі» 713,68 млн грн втрат від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів на окуповані території Донбасу за листопад — грудень 2014-го та січень — березень 2015-го. При цьому вести банківську діяльність на території ОРДіЛО уряд заборонив ще в серпні 2014 року, тому споживачі навіть не могли сплатити за спожиту енергію. Але й це ще не кінець проблемам, пов’язаним із постачанням на окуповану територію електрики: у вересні в ДТЕК повідомили про арешт рахунків операторів системи розподілу, пов’язаний із боргами перед «Енергоринком». Борги утворилися через виконання компаніями рішень Кабміну та РНБО про постачання електроенергії та купівлю сальдо-перетоків із окупованих територій Донбасу, борги державних шахт і комунального підприємства «Вода Донбасу». Про наслідки блокування рахунків інформують і представники органів самоврядування прифронтових територій Донеччини, які вже два місяці не можуть отримати оплачені послуги.
Нещодавно суспільство сколихнула інформація про ймовірне відновлення постачання газу на територію, не контрольовану Україною. З лютого 2015 року «Нафтогаз України» не постачає блакитне паливо на окуповану територію. За офіційною версією, через руйнування системи під час ведення військових дій. Відтоді Росія постачає газ через газовимірювальні станції «Прохоровка» і «Платово» на кордоні з Ростовською областю. Україна за це паливо не платить. Але восени здійнявся шум через ухвалення постанови № 875, у якій ідеться про виведення за дужки боргів, що накопичилися на об’єктах, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.
«Є виробники тепла, території яких війна поділила на дві частини. Тепер вони можуть постачати його споживачам на підконтрольній території на тих самих умовах, на яких постачають інші тепловики, повністю розташовані в межах підконтрольних районів. Відповідальним за затвердження коректного переліку таких об’єктів і боргів є керівництво Донецької та Луганської областей, призначене українською владою. Ми чекаємо на ці переліки», — заявляють у «Нафтогазі», пояснюючи, що така заборгованість враховувалася при визначенні рівня розрахунків, а якщо він падає нижче ніж 90%, то цим підприємствам на підконтрольній території не можна постачати газ.
Тобто наразі скасування боргів не передбачається, постачання газу не відновлюється, але вдалося врегулювати питання подальшої роботи підприємств, які забезпечують теплом вільну територію Донбасу. У «Нафтогазі» наголошують, що на сьогодні, за законом, їхні зобов’язання «не застосовуються до діяльності з постачання природного газу на об’єкти газоспоживання виробників теплової енергії, що розташовані на тимчасово окупованій території України».
