«Я записував проблемні питання, а тут забрали їх. Поверніть мені, будь ласка, мій блокнот», – на годиннику близько десятої вечора, а президент Володимир Зеленський продовжує приймати журналістів за столом на другому поверсі гастрозакладу Kyiv Food Market. Від початку прес-марафону минуло вже 12 годин, але черга бажаючих поставити запитання главі держави ще доволі довга.
Кореспондент Тижня мав поставити своє ще о 16:40, але відставання від графіку, яке поволі накопичується протягом дня, сягає вже п’яти годин. Вочевидь, виділити по 30 хвилин на групу з 10 журналістів від початку було утопічною ідеєю. Часто відповіді президента розлогі і тривають 10 хвилин та більше. Часто журналісти ставлять не одне, а кілька запитань разом із уточнюючими. Під час перерв між «раундами» президент виходить до сусіднього приміщення перепочити. Однак ближче до ночі йому вже помітно важко зосередитися.
«Дайте мені блокнот! Там, де записано все», – дещо роздратовано повторює Зеленський прохання до прес-секретаря Юлії Мендель, яка цілий день модерує розмову.
Під час розмови з журналістами Зеленський записує окремі тези. Вони пронумеровані, а якісь підкреслені. Наприклад, після запитання Тижня про те, що робити із заробітчанами в Росії,які наражаються на небезпеку і можуть стати новим «обмінним фондом» для Кремля, Зеленський напише: «7) Інформація українцям, які їдуть до Москви». У певний момент, коли президент відпочиває в іншому приміщенні, хтось прибирає блокнот зі старими записами і кладе на стіл новий. Після першого прохання президента на столі з’являється нова ручка. Лише після другого Мендель таки знаходить «блокнот, де записано все».
Майбутня доля цього блокноту – чи не єдине запитання, яке лишається без відповіді після 14 годин нон-стоп спілкування президента з пресою. Незважаючи на критику формату заходу, команді президента вдалося побити один із головних закидів журналістів про нестачу спілкування, відсутність повноцінної прес-конференції та (частково) про неповагу до преси. Будь-який докір на ці теми найближчим часом наражатиметься лише на одну відповідь: «Вам дали 14 годин! Ви поставили всі питання! Змогу отримав кожен».
Kyiv Food Market, у якому відбувся прес-марафон
Водночас у Офісі президента ухиляються від прямої відповіді на те, чи стане подібне спілкування постійним. Фактично, наступного разу воно може відбутися будь-коли або не відбутися взагалі. Кирило Тимошенко, заступник голови Офісу президента відповідальний за інформаційну політику, обіцяє регулярність, але не прив’язується до дат і форматів.
«Я не можу вам обіцяти, що це буде в такому ж форматі чи іншому. Але регулярність буде. Я хочу, щоб ви зрозуміли. Якби ми зараз дали 5-10 ЗМІ інтерв’ю, то на нас би були образи з боку інших. У нас мільйон запитів від різних ЗМІ. Далі, після цієї події, ми можемо спілкуватися в інших форматах, зустрічатися по п’ять, 10, 20 осіб. Як завгодно. Ексклюзивні інтерв’ю давати. До цього ми не могли дати жодного такого інтерв’ю, бо як тільки ми це зробимо, то інші б обурилися. У нас 500 запитів на ексклюзивні інтерв’ю», – зазначає він.
Читайте також: Рада і безпорадність
У ніч та зранку перед марафоном у соцмережах вирують пристрасті через акредитацію. Дехто із журналістів отримує листи з відмовою через «таймінг». Інші, серед яких Тиждень, спочатку отримують підтвердження акредитації, а потім лист із відмовою. Відповідальні в Офісі президента у розмові скаржаться на технічні помилки і великий обсяг роботи. Є один нюанс. До самого кінця марафону називають різні цифри акредитованих журналістів, які беруть участь. Юлія Мендель заявляє про 300 осіб, Ірина Победоносцева та Кирило Тимошенко з Офісу президента кажуть про близько 450 заявок, з яких у півсотні випадках аплікантам таки відмовили.
«Ну наприклад, акредитовується якийсь там… журнал «Аптека». Ви розумієте?» – коментує ситуацію Тимошенко.
У низці випадків проблеми з акредитацією врегульовують. Наприклад, так сталося з кореспондентом регіонального видання НикВести Олегом Деренугою та Євгенієм Кузьменком із «Цензор.net». Вони беруть участь у марафоні. Інші, наприклад, Сергій Грішин та Данило Мокрик так і не з’явилися. Запитання Мокрика згодом ставить представниця регіональної філії НСТУ (слід додати, що Максим Опанасенко, журналіст видання Bigus.info, з яким співпрацює і Мокрик, таки мав нагоду поставити запитання).
Акредитовані журналісти шукали свої імена та призначений час на спеціальній дошці
Що ж до місця проведення заходу – то, за словами Тимошенка, його обрали в останній момент – вранці, 9 жовтня. Мовляв, інших варіантів не було, адже складно знайти приміщення, в якому поміститься така кількість журналістів. Частування представників ЗМІ (кореспондент Тижня нарахував щонайменше чотири зміни страв – від ранкових тістечок і круасанів, до піци, бургерів і різноманітних вареників ближче до вечора) оплатили коштом Держуправління справами. Переважна більшість працівників преси від запропонованої бюджетним коштом їжі не відмовилася. Якщо б журналіст вирішив поїсти власним коштом (а така можливість була), то чек за одну страву склав би від 80 до 200 грн.
Читайте також: Похід проти медіа
Частування для преси
Журналісти окремо, народ окремо
Першопочатки конфлікту Зеленського та журналістів зародилися ще під час передвиборчої кампанії кандидата в президенти. Формулу «прямого спілкування з народом» без посередництва преси спочатку м’яко впроваджували через передвиборчі технології, а потім заявили про неї прямо відомими словами Андрія Богдана: «Як довела наша виборча кампанія, ми спілкуємося із суспільством без посередників, без журналістів».
Час показав, що таке спілкування вдале лише для частини суспільства, нехай і більшої. Меншість при цьому може вийти на Майдан у разі ігнорування її вимог. Цим людям недостатньо спілкування за кермом Tesla або інтерв’ю з другом актором Станіславом Бокланом. Тому додаткових пояснень не потребують обраний для прес-марафону час та його необхідність президенту.
Читайте також: Без гальм і правил. Як стартувала нова Рада
Однак усі 14 годин спостереження за цим дійством все ж не полишає відчуття, що спілкування йде двома різними мовами, хоча й набір знаків той самий. Зеленському важко дорікнути в окремих відповідях. Він робить усе, що може – прямо каже «Я не знаю», якщо не орієнтується в проблемі, або пробує пояснити щось так як думає. Інша справа, що навіть у конфліктних ситуаціях він набагато органічніший, коли спілкується не з журналістами.
Кілька разів під час прес-марафону на перший поверх фудкорту вриваються громадяни, які вимагають вирішення особистих питань. Це різні люди. Тут і матір вбитої у 2018-му юристки Ірини Ноздровської: вбита горем жінка, яка довгий час просто стоїть на лаві посеред закладу, дивлячись і простягаючи руки догори. Тут скандальна адвокатка з Кременчука, яка вже кілька років стверджує, що у неї відібрали майно та часто приходить на публічні заходи в органах влади, де заявляє одне й те саме. Тут люди, які представляються жертвами зловживань по програмі «Доступне житло» і чоловік з Ізмаїла, який розповідає про Комітет трьохсот (книга британця Джона Коулмана «The Conspirators' Hierarchy: The Committee of 300», видана у 1992-му році, давно стала зразком конспірологічних теорій сучасності. Ідея Коулмана здобула чимало прихильників по всьому світі. Як стверджує автор, таємний «Комітет 300» управляє Землею з кінця позаминулого століття. До нього нібито входять найбільші фінансисти, політики та аристократи західного світу – Ред.), змову на чолі з Джорджем Соросом, необхідність заборонити пропаганду гомосексуалізму та проституції. Тут жінка з Дніпра, яка розповідає про постійний грабунок її майна і ще багато хто.
Адвокатка Тамара Атамась, яка намагалася домогтися спілкування із Зеленським
Навряд чи візити цих людей були домашніми заготівлями Зеленського. Наприклад, після прориву жінки з Дніпра кореспондент Тижня чує розмову двох охоронців на вході: «Вона просто проскочила металошукачі…», – каже один. «Це не відмазка, це – пр…б», – лаконічно відподає йому старший за званням.
Зеленський не уникає розмов зі всіма цими людьми або не намагається спілкуватися з ними підкреслено ввічливо.
«Ви для початку приберіть ноги зі столу, за яким люди їдять!» – каже він чоловікові, що кричить про «Комітет трьохсот», зійшовши на обідній стіл посередині фудкорту.
«У мене нормальний рівень IQ та інтелекту, я вас із першого разу почув! А ви мене не чуєте, я поспілкуюся з журналістами, а у перерві підійду до вас», – відповідає він групі людей, які скандують «Президент! Почуйте нас!»
У більшості випадків такий підхід діє безвідмовно. Люди, які очікують всього, але не того, що їм дійсно відповість президент, одразу губляться. Конспіролог сходить зі столу, скандувальними припиняють кричати. Іноді подальші відповіді президента не влаштовують їх і тоді вони продовжують своє, доки їх не виводять. Проте завжди Зеленський виглядає переможцем у таких діалогах.
Із журналістами йому помітно дискомфортніше, але тільки там, де йдеться про стратегічні питання розвитку держави або міжнародні стосунки. Зеленський легко відбивається від старого ґачка для політиків у вигляді запитання: «Скільки коштує літр молока?». «Я не п’ю молока, а продукти купую в магазині Goodwine (київський алкомаркет, ціни в якому вищі за середні – Ред.)», – спокійно каже він і після такої відповіді запитання видається смішним. Якщо ж ідеться про протести, то Зеленський часто згадує роль свого «попередника», що точно не свідчить про справжнє розуміння причин нинішнього конфлікту. Йому помітно важко під час запитань на тему можливого імпічмента президенту США Дональду Трампу та ролі України в цьому. У певний момент Зеленський робить дуже довго паузу, шукаючи слова, чим точно скористаються опозиційні до республіканців американські телеканали.
Зеленський старанно виписує у блокнот уривки запитань журналістів, які сприймає як скарги. Красивий жест із точки зору налагодження особистих стосунків зі ЗМІ. Однак це навряд чи та аудиторія, яка гідно оцінить ідею. Здивуванням буде, якщо Зеленський так само старанно як під час прес-марафону оберігатиме блокнот і надалі. З часом – продемонструє його, а бодай частина проблем будуть викреслені.