Перший офіційний Меморіал Героям Небесної сотні відкрили у Львові до Дня Незалежності. За задумом авторів, він складатиметься з двох частин, і наразі втілено в життя лише першу з них: власне меморіальну стелу й оглядові майданчики. У листопаді планується висадка дерев поблизу. Наступною частиною проекту є побудова моста, що з’єднає вулицю Кривоноса, де міститься стела, зі сквером «На валах».
На черзі меморіал у столиці, реалізацію якого довелося відкласти через слідчі експерименти Генеральної прокуратури. За меморіалом буде створено й музей Революції гідності. Обидва проекти були затверджені на конкурсній основі. Вони доволі модернові й сміливі та викликають бурхливі дискусії, часом навіть критику.
Читайте також: Пам'ять про Небесну сотню. Що відомо про спорудження Меморіалу та Музею Майдану
Львівські та київські архітектори розповіли про вже втілене й ще заплановане в столичному просторі КРАЗ-12. Говорили не лише про важливість збереження пам’яті як такої, а й про те, як правильно розставляти акценти, як не перетворити меморіал на цвинтар, а зробити його простором для спілкування, переосмислення, роздумів.
Мінливий матеріал
Львівська команда — Андрій Лесюк, Марія Яструбчак та Христина Пундак, їхній проект переміг у конкурсі, оголошеному міською радою. Київський творчий тандем утворили архітекторки Ірина Волинець та Марія Процик, учасниці архітектурного бюро MI studio.
На запланованому у Львові мосту буде встановлено п’ять плит, що символізують найгарячіші дні Революції гідності, коли загинула найбільша кількість активістів. Меморіал зроблено з кортенової сталі та наповнено злаковими рослинами, схожими до колосків пшениці.
Архітекторки Марія Яструбчак та Христина Пундак, що прибули до Києва на презентацію, розповідають: кожен крок роботи був узгоджений із рідними полеглих героїв. «Наради з родинами Героїв Небесної сотні стали відбуватися ще задовго до будівництва, — розповіла Христина. — Щойно ми виграли конкурс, одразу ж організували зустрічі із сім’ями Небесної сотні та обговорення. Ми слухали їхні бажання». Марія додає: «Єдиний і найголовніший момент: вони хотіли бачити портрети. Ми дуже довго думали, як це правильно подати, адже боялися, щоб це не скидалося на якийсь «цвинтарний простір», якщо портрети будуть великими. Тому зробили їх мінімалістичними й у нашій стилізації». 107 портретів героїв, під ними — роки життя та гасло кожного з них.
Дівчата розповідають: у майбутньому на меморіалі вся інформація буде доступна для іноземців. На вході передбачено інформаційний стенд із загальною інформацією та аксонометрією. Він матиме українську та англійську версії, самі ж портрети будуть підписані лише українською. Також меморіал матиме інформаційний стенд із сенсорним екраном, із якого можна буде отримати інформацію двома мовами.
Меморіал живий і гнучкий до змін. «Дуже багато фідбеку, — коментує Марія. — Коли ходимо ділянкою, люди не знають, що ми автори. Ми слухаємо їхні думки та враження і деякі моменти зараз навіть допрацьовуємо. Бачачи, як люди поводяться, ми розуміємо, що саме залишили поза увагою… Це цікавий аналіз насправді. Загалом зауваження стосуються не загального вигляду, а, наприклад, додаткових кріплень або додаткових сполучень. Багато що передбачено другою частиною, відповідно поки що відвідувачі не можуть бачити повної картини. Тому щодо деяких рішень ми просто кажемо, що вони будуть пізніше».
«Нещодавно з’явився другий пішохідний зв’язок, бо ми побачили, що люди туди ходять. Є ті, хто дивується кортену, запитує, чому воно таке іржаве», — додає Христина. «Але їм цікаво спостерігати за цим процесом! — каже Пундак. — Адже кортен — живий матеріал, він розвивається». Кортен — це сплав сталі, стійкий до атмосферних корозій. Розроблена для важкої промисловості, кортенова сталь знайшла застосування і в декоративній площині. Особливість кортену полягає в тому, що цей матеріал із часом змінює колір, що дає змогу створювати проекти, які видозмінюються з часом.
Читайте також: Ігор Пошивайло: «Спорудження помпезних і німих меморіалів — це радянська традиція»
Попри те що меморіал у Львові є першою роботою команди, молоді майстри дістають чимало позитивних відгуків із боку фахового середовища. «Є багато моментів, на які професіонали звертають увагу: на якість матеріалу, конструктив, — коментує Марія. — Немало компліментів ми отримали й за те, що дуже ретельно підійшли до найменших деталей, адже вони найбільше впадають у вічі. Люди бачать загальну картинку, а професіонали звертають увагу на деталі!». «Професіонали також цікавилися формою, об’ємом меморіалу, самої стели», — додає її колега.
Столичні пристрасті
Якщо львівський меморіал був сприйнятий здебільшого позитивно, то історія зі столичним значно драматичніша, адже, на відміну від Львова, у Києві все прив’язано безпосередньо до місця подій, а саме до вулиці Інститутської, частину якої після подій 2013–2014 років було перейменовано на Алею Героїв Небесної сотні.
Спочатку були заперечення з боку Генеральної прокуратури, яка аргументувала це необхідністю провести додаткові слідчі експерименти щодо злочинів, скоєних працівниками «Беркута». Саме тому реалізацію меморіалу довелося відкласти. «Ми чекаємо завершення слідчих дій Генпрокуратури, — зазначила Ірина Волинець, співавторка проекту Меморіалу Героїв Небесної сотні в Києві. — Генпідрядник свого часу інвестував кошти в розслідування, допомагав Генеральній прокуратурі відтворювати події та сприяв слідчим діям. Сподіваюся, Генпрокуратура найближчим часом завершить роботу». Однак Ірина додає: жодних дат закінчення слідчих дій наразі не зазначалося.
Проект меморіалу так само, як і у Львові, було обрано рішенням професійного міжнародного журі після оголошеного державою відкритого конкурсу. Міжнародний архітектурний конкурс проектів було оголошено в жовтні 2017-го на замовлення Міністерства культури України, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 липня 2017 року.
«У нашій команді працювало троє: я, Марія, співавторка проекту, і наш інженер, — розповідає Волинець. — Також залучали багатьох субпроектувальників, до однієї з таких компаній субпроектувальників входило 106 осіб, і всі вони також працювали над нашим проектом».
Читайте також: Справи Майдану: бажання проти реальності
Проект меморіалу має як гарячу підтримку, так і критику. Одним із приводів для обурення є необхідність частково розібрати бруківку на місці подій. Попри те що майстри запевняють: зняту бруківку після встановлення меморіалу викладуть поруч, це не втішає критиків, учасників та очевидців Революції гідності.
«Я думаю, що дуже важко для проекту національного масштабу та значення здобути стовідсоткову підтримку й залишитися без людей, які висловлюють негативну думку. Цілком природно, що певна частина суспільства виступає проти, — коментує Ірина. — Стосовно бруківки, то ми її залишаємо в повному обсязі. Кожен має право на власні вподобання, і якщо комусь не подобається наш проект, то це особиста думка людини, яку теж потрібно поважати».
Деякі з озвучених на презентації претензій межують з абсурдом. Скажімо, на думку окремих активістів, намір висадити на Алеї липи означає натяк на те, що революція була липовою, а оскільки вона була справжньою, то липи не можна висаджувати в жодному разі. Навіть попри те, що ці дерева росли там раніше. Дехто вимагає проведення нового конкурсу.
«Я вважаю, що в нас дуже велике коло підтримки: і серед родин Героїв Небесної сотні, і серед суспільства, — переконана Ірина Волинець. — Пані Наталія Бойків, представниця родин Героїв Небесної сотні в команді музею, також причетна до реалізації проекту. Нас підтримує міжнародна спільнота, є підтримка від міста та, я сподіваюся, влади».
Як і всі інші, Ірина розуміє, що втілення таких проектів неможливе без пристрастей. Хоча б з огляду на драматизм подій, які зумовили їхню появу, адже йдеться про питання життя і смерті. Це підтверджує й історична практика. «Реалізація Меморіалу 9/11 також була проблемною, і етапи, які проходили його архітектори, схожі до тих, які проходимо ми, — каже вона. — Був схожий резонанс і несприйняття в суспільстві в процесі реалізації меморіалу. Проект Майї Лін (авторка дизайну Меморіалу загиблим американським воїнам у В’єтнамі. — Ред.) теж зіткнувся з несприйняттям у суспільстві. Але коли люди побачили готову роботу, то меморіал став світовим зразком вшанування, світовим прикладом меморіалізації. Тому я щиро сподіваюся, що, коли з’явиться київський меморіал, думка суспільства зміниться!».
Водночас усі — як прибічники, так і противники київського проекту — погоджуються: меморіал потрібен. Адже виміри матерії та думки тісно пов’язані. І якісна, сучасна, жива та стильна матеріалізація пам’яті про події шестирічної давності сприятиме її укоріненню на світоглядному рівні всієї нації. А також розповідатиме про ті події тим, хто не був очевидцем, — іноземцям та молодим поколінням українців.