Удмуртський вчений, заслужений діяч науки Удмуртської Республіки Альберт Разін, вчинив самоспалення під стінами парламенту Удмуртії. Він ретельно спланував свою акцію: щоб часом хтось не сприйняв його вчинок як необдумане божевілля – він організував пікет, на який запросив свого соратника Андрєя Пєрєвозчікова. Чоловіки тримали у руках плакати із написами «І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти!» та «Чи є у мене Вітчизна?». Депутатам, котрі йшли на ранкове засідання парламенту, пан Альберт вручав листівки, у яких закликав вдатися до рішучих дій з метою порятунку удмуртської мови. В якусь мить Разін відійшов вбік від свого приятеля, облив себе запальною сумішшю та підпалив. Вчений одержав страшні опіки – майже 100% поверхні тіла. Того ж дня Разін помер у місцевій лікарні.
Чому самоспалення Разіна здійняло такий суспільний резонанс?
У світі існує 24 народи, котрих зараховують до уральської мовної сім’ї. З-поміж них найчисельнішими, а відтак і найвідомішими для широкого загалу є угорці, фіни та естонці. Однак більшість фіно-угорських народів – це бездержавні народи, чиї землі в різний час, в результаті воїн та походів, були приєднані до Московського князівства або Московського царства. Таких народів 17, серед них і удмуртський народ – один з найчисельніших фіно-угорських народів Росії.
Боротьба фіно-угорських народів із політикою асиміляції, яку послідовно реалізовує Москва, це не лише історія, але й сьогодення. Дослідникам цієї теми добре відомі численні протестні акції марійців, ерзян, карелів чи удмуртів. У 2005 році Європарламент навіть ухвалював спеціальну резолюцію, яка так і називалась «Про порушення прав людини в Марій Ел». У цій резолюції євродепутати звертали увагу на той факт, що марійський народ практично позбавлений права на здобуття освіти рідною мовою.
Проте самоспалення Альберта Разіна – це безпрецедентна подія, що стоїть цілком осібно в новітній історії фіно-угорських народів.
Так, ця подія боляче вдарила по Москві. Самоспалення Разіна страшніше для росіян ніж теракти одинаків в республіках Північного Кавказу. Адже теракти чи диверсії, що регулярно стаються в Дагестані або Чечні проходять абсолютно повз увагу світової спільноти. Російські ЗМІ цілеспрямовано замовчують такі новини, або подають як «битовуху». З Разіним все значно складніше – тут не вийшло ані проігнорувати, ані виставити вченого як навіженого безхатька. Разін дуже відомий і дуже авторитетний вчений у фіно-угорському світі. Він десятиліттями боровся з національною політикою, яку реалізовує Москва і мотиви його вчинку загальновідомі – привернення уваги до русифікації удмуртів.
До речі, про масштаби русифікації удмуртського народу. Удмурти, на рівні з ерзянами та чувашами, належать до тих народів Росії, що зазнають найбільшої депопуляції. Зафіксовано, що лише між переписами 2002 і 2010 років кількість носіїв удмуртської мови, скоротилась на 30%, із 463 до 324 тисяч. Організація «Удмурт Кенеш», одним із лідерів якої був Альберт Разін, виступала за вивчення дітьми удмуртської мови у школах. Разін навіть підготував звернення до депутатів Держради Удмуртії «Удмуртський етнос зникає», закликаючи не допустити ухвалення законопроекту про добровільне вивчення національних мов. Серед представників інтелігенції корінних народів Росії цей законопроект (внесення змін до федерального закону «Про освіту») одержав назву «закон про русифікацію». Зрештою законопроект був ухвалений і його підтримав зокрема і парламент Удмуртії.
На самоспалення удмуртського вченого вже відреагував спікер парламенту Естонії Хенн Пиллуаас, директор Естонського центру уралістики і корінних народів Олівер Лооде, провідний фахівець з фіно-угорських мов професор Янне Саарківі з Фінляндії, лідери практично всіх національних рухів на території РФ. Наприклад Конгрес карачаївського народу закликав російську владу переглянути зміни до федерального закону «Про освіту», проти яких, власне, протестував Разін.
МЗС України, як і Комітет у закордонних справах Верховної Ради України, самоспалення Разіна ніяк не прокоментував. Хоча свою позицію озвучили кілька українських політиків (виключного з опозиційного табору): Андрій Парубій, Мустафа Джемілєв, Ганна Гопко, Ігор Луценко.
Читайте також: Навіщо Рада заступилась за корінні народи Росії
Які наслідки матиме це самоспалення для автохтонних спільнот Росії?
Росіянам буде складніше виставляти зникнення цілих народів як природній процес. Слід очікувати, що Москва посилить турботу саме над малими народами, чисельність яких складає сотні чи навіть десятки осіб – над тими ж фіно-угорськими народами як іжорці чи вепси. Звісно, що більш чисельні народи, у яких є потенціал до боротьби за державність, – як удмуртів чи марі Москва пресуватиме з іще більшим завзяттям.
Тепер боротьба фіно-угорських народів РФ може перейти із суто етнографічної в політичну площину, і тут багато залежить від міжнародної спільноти. «Європа цінностей» не поспішає заявляти про себе. У той же час увага фіно-угорських держав до проблем споріднених народів за останнє десятиліття суттєво зменшилась. Угорщина готова боротися за права угорців в Україні чи Словаччині, але в жодному разі не за права фіно-угрів в Росії. Естонія стала куди обережніша у своїх діях та заявах. Фінляндія просто паралізована страхом перед Росією, відтак годі очікувати позиції від Гельсінки.
також: Як вийти з Оренбурзького коридору
Що може зробити Україна?
Якраз тут Україна мала б проявити свою міжнародну позицію: винести питання асиміляційної політики РФ, що призводить до зникнення цілих народів, на міжнародний рівень. Для цього наша держава має івідповідні кадри і ресурси.
У четвер, 12 вересня, діяч ерзянського національного руху Боляєнь Сиресь склав присягу Інязора – головного старійшини ерзянського народу, про що повідомляв Тиждень. Ерзя – фіно-угорський народ, що мешкає в Поволжі, переважно в Республіці Мордовія, Нижегородській, Пензенській, Оренбурзькій та Самарській областях. Загальна чисельність – близько півмільйона осіб. З них в Республіці Мордовія близько 250 тис осіб. Влітку цього року, в Ерзяно-Мокшанії (Республіці Мордовія) відбувся Раськень Озкс – родове моління ерзянського народу. Крім церемоніальної, Раськень Озкс відіграє важливу суспільну роль. Напередодні моління збирається Рада старійшин – Атянь Езєм, яка обговорює найважливіші проблеми життя народу. На період до проведення наступного Раськень Озкс члени Атянь Езєм таємним голосуванням обирають головного старійшину – Інязора. Шість разів поспіль Інязором ерзянського народу ставав Кшуманцянь Пиргуж. Однак у 2019 р. Атянь Езєм довірив виконання цієї важливої місії голові Товариства «Erźań val» («Ерзянське слово»), співзасновнику руху «Вільний Ідель-Урал» Сиресю Боляєнь. Нового Інязора підтримали 12 з 18 старійшин. З огляду на загострення політичних репресій проти активістів національних рухів в Російській Федерації, ерзя ухвалили рішення провести церемонію інавгурації нового Інязора на еміграції – в Україні.
Церемонія інавгурації відбулась у Києві за участі делегації ерзян з Росії, представників ерзянських діаспор, а також українських політиків і дипломатів. Боляєнь Сиресь у своїй інавгураційній промові пообіцяв ерзянам боротися за їхні права всіма доступними способами: «Найближчим часом я, як Інязор, звернусь до влади Республіки Мордовія із вимогою відкрити ерзянську гімназію у Саранську. Ми будемо апелювати до світового співтовариства, аби змусити владу в Мордовії зробити це».
Того ж дня Боляєнь Сиресь підписав перших три розпорядження: «Про вступ на посаду Інязора і формування секретаріату», «Про запровадження Тимчасового порядку створення та функціонування представницьких органів ерзянського народу», «Про перехід ерзянської мови на латинську графіку».
Було б дуже дивним, якби Україна не скористалась перебуванням такої людини на своїй території. МЗС України мусила б докласти зусиль, аби організувати виступ ерзянського лідера як не в ПАРЄ, то в ООН, де мала б з перших вуст прозвучати інформація про політику, яку реалізовує Російська Федерація щодо корінних народів. На жаль, наразі державне керівництво України не поспішає бити «московську карту утиску російськомовних» заявами та акціями самих фіно-угорських активістів. Наступальна зовнішня політика знову відходить у минуле, надаючи перевагу «гдє-то посєрєдіні». Тим часом удмурти, ерзя, марі та інші народи продовжують свою боротьбу за виживання. Чим закінчиться ця боротьба, власне як і боротьба нашого народу, покаже час.