Якщо бути відвертим, навряд чи взагалі можна порівнювати нинішні святкування на Донеччині Дня Незалежності з довоєнними часами. Бо для великої частини населення регіону тільки з початком бойових дій ця дата стала знаковою. Кінець серпня, відколи з 1992 року вся Україна відзначає День Незалежності, тут традиційно вписувався в марафон святкувань Дня шахтаря та днів міст, зокрема й Донецька. Інколи, як-от у передвоєнному 2013-му, це взагалі відбувалося в одні вихідні, тому державне свято залишилося в тіні: влаштовувалися феєрверки під шахтарські пісні, організовувалися виступи російських виконавців, змагання гірників із різних видів спорту. А в деякі роки до цього ще додавалося святкування круглих дат створення Донецької області. Така мішанина була дуже зручна насамперед через можливість уникати будь-яких особливих акцентів на українській ідентичності під час офіційних свят.
«У 1990-х у Донецьку взагалі мало хто Україну за державу вважав, тому слова «День Незалежності» в багатьох викликали лише презирство та глузування. До початку 2000-х у свідомості більшості жителів Донбасу ще жив СРСР, вони завжди ототожнювали себе з росіянами, а не з українцями, Росію вважали ріднішою за Україну. Але якихось гучних громадських акцій або мітингів нібито не було, — згадує донеччанин Дмитро Нарожний. — Усе почало змінюватися наприкінці 2003-го, напередодні Помаранчевої революції, коли в Донецьку та області прихильники РФ, СРСР та «русского мира» нарешті показали своє істинне обличчя. Водночас в області побачили й патріотів України, яких із кожним роком ставало дедалі більше. Але, вважаю, недостатньо, щоб на щось впливати. День Незалежності в Донецьку влада, звісно, відзначала, але з таким виглядом, ніби мера, голову ОДА та чиновників силоміць тягли на ці святкові заходи. Зате 1 та 9 травня все було інакше…» Справді, перші роки святкування були доволі уніфікованими: проводилися якісь урочисті збори в Будинках культури, працівники чи багатодітні матері нагороджувалися почесними грамотами, покладалися квіти (добре, якщо не до пам’ятників Лєніну, бо в багатьох містах інших і не було).
Читайте також: Тиха Незалежність
Пізніше до святкувань стали залучати ширше коло населення: із залів для обраних заходи перенесли на вулиці, площі та в парки. Під гаслом «до Дня Незалежності» відбувалися різні інколи доволі дивні події. «Мені здається, були великі концерти. Але, можливо, то був не День Незалежності, а День шахтаря. Ось цього точно згадати не можу», — зізнається Наталя Подгайна, мешканка Бахмута, яка зараз живе у Києві. У 2009 році в донецькому Парку імені Щербакова пройшов кулінарний фестиваль, де 22 діаспори, що живуть в області, пригощали на честь свята національними стравами. Стали організовувати заходи й у невеличких населених пунктах, що показово, самі мешканці. Наприклад, у Сніжному силами місцевої влади та бізнесу до свята відкрили Арку незалежності, а на хуторі Веселому села Зоряне Мар’їнського району місцеві мешканці Ольга та Василь Загоруйко зібрали у своєму дворі сусідів із кількох вулиць на свято «З Україною в серці». У нині окупованій Горлівці на честь незалежності танцювали в національних костюмах і з національною символікою: два роки поспіль перед війною організовувалися масові шоу «Танцюй, місто!», де змагалися команди з понад сотнею учасників у кожній. А в цей час у Маріуполі державне свято урочисто відзначали автоперегонами на фурах у межах Кубка Донбасу та конкурсом… мокрих майок.
Майже всі фестивалі та конкурси проводилися в дусі містечкового патріотизму, а щось дотичне до українства мало вигляд традиційного «борщового набору», у найкращому разі марафонського пробігу «Схід — Захід» чи демонстрації найдовшого рушника. Ольга Гвоздьова, яка мешкала в Донецьку, згадує: «Здається, на площі Лєніна були «шароварні» концерти та виступи дитячих колективів. Пам’ятаю, єдиний раз на бульварі Пушкіна організували концерт бандуристок із Донеччини та конкурс «Язиката Хвеська» на знання української лайки. Людей було небагато, тож я посіла призове місце». Але того самого 2011 року в центрі міста пройшов заборонений Донецьким окружним судом мітинг, як тодішні ЗМІ написали, опозиції, у якому взяли участь 350 людей. Учасники акції скандували гасла «Слава Україні!», «Героям слава!» та співали гімн.
У рік проведення Євро-2012 День Незалежності на Донеччині скидався на день агітації за здоровий спосіб життя. На території колишньої фан-зони в Донецьку організували масовий легкоатлетичний пробіг, чемпіонати зі стритболу, вуличного футболу, веломаунтенбайку, флорболу, ролерспорту. В обласному комунальному таборі «Перлина Донеччини» проводилися тематичні зміни, де збирали молодь, об’єднану різними інтересами. Наприклад, учасників дитячих військових клубів з усіх міст Донеччини, яких наставники навчали пішохідного туризму, азів вогневої підготовки, рукопашного бою, а також збирати та розбирати автомати, метати ножі. Хлопці, які в таборі називалися «патріотами», захоплено розповідали, що мріють піти в елітні війська. А вже через кілька років деякі з них, зокрема керівники цих клубів, опинилися серед зовсім інших «патріотів». І це чи не найтиповіший приклад того, як на Донеччині довгий час декларувалися, а при цьому трансформувалися образ Батьківщини, розуміння патріотизму, поваги до власної країни.
У 2014 році День Незалежності святкували вже не всі міста області. У тому самому Донецьку мешканці вже поділилися на два табори: одні тішилися, що можуть нарешті символічно спалити український прапор на головній площі й кинути каміння в українських полонених, а інші з ризиком для життя розвішували патріотичні плакати, прапори на вулицях і передавали допомогу українським військовим на блокпостах. У звільнених містах Донеччини відбувалися майже стихійні заходи, здебільшого ініційовані самими мешканцями або військовими. І чи не вперше на Донеччині це сприймалося не просто як зайвий вихідний день, а як дуже важлива подія, ціну якої довелося відчути на собі.
Читайте також: Незалежність
Але в кожному місті своя історія переродження. Наприклад, у Бахмуті на стадіоні розгорнули великий прапор, який спеціально для цього привезли волонтери. Навіть міські чиновники були здивовані кількістю тих, хто за власним бажанням, попри ризик, прийшов на цей захід. Стадіон «мінували» телефонні терористи, на будівлях поруч розташовувалися снайпери для швидкого реагування у випадку провокації, але розгортання відбулося й лишилося в пам’яті сотень учасників як найщиріше святкування Дня Незалежності. А в сусідній Костянтинівці, на жаль, таких спогадів менше. Навіть через рік відзначали млявим концертом, військових вітали лише волонтери, а міська влада не організувала навіть традиційних нудних заходів. У Торецьку, який досі лишається на лінії фронту, за ініціативу святкування на площі Дня Незалежності на площі на місцевого волонтера написав заяву в прокуратуру міський голова, якого потім взяли під варту за сепаратизм. А ще торік саме на це свято бойовики влаштували провокації, обстрілявши віддалені райони міста й плануючи звинуватити в цьому ЗСУ.
У Краматорську місцеві активісти ще у 2014-му започаткували традицію щорічного великого патріотичного автопробігу, який відбудеться й у 2019-му. У Слов’янську тоді до святкування ледве встигли розмінувати всі приміщення, але просто на площі, де нещодавно стояли барикади бойовиків, уже лунали українські пісні. Тоді до мешканців прифронтових міст на День Незалежності з творчою програмою приїхала легендарна Ада Роговцева. Тисячі людей були вдячні їй за підтримку та сміливість. Приємно, що цю ініціативу підхопили українські митці. Майже щороку на державні свята населення звільнених міст Донеччини вітають уже не російські зірки, як це було до війни, а українські рок-музиканти, поети, військові музичні колективи. Кардинально змінився й формат святкувань, особливо в перші воєнні роки: люди не просто чекали якихось розваг, а ставали ініціаторами патріотичних заходів.
Читайте також: Яка в нас суспільна угода?
Тепер під час урочистостей навіть у шахтарських містах хоча б номінально намагаються відокремлювати державне від професійного святкування, обов’язково згадують тих, хто став на захист незалежності в нинішній війні, майже всі населені пункти мають пам’ятні місця, де вшановують героїв. У Волновасі торік Книгою рекордів України була зафіксована найбільша кількість людей у вишиванках: в акції взяли участь 5095 осіб. Хоча навряд чи в довоєнні часи тут знайшлося б стільки мешканців, які просто мали б вишиванку. І нині у великих містах та маленьких селищах громадськість ініціює проведення патріотичної ходи. Зокрема, відбуваються тематичні збори та виставки, показ військової техніки чи просто частування військових, які стоять поруч. Люди без примусу демонструють бажання збиратися цього дня разом, щоб відчути свою єдність.
Звісно, незалежність, як і її святкування, не може обмежуватися лише патріотичними гаслами чи урочистостями. До населених пунктів Донеччини вже повертаються мирні способи проведення свят: спортивні змагання, концерти, різноманітні шоу та кулінарні акції. А заразом, хоч як прикро, й звичні адмінресурс та офіціоз. Масштабні святкування привертають увагу ЗМІ, стимулюють місцевих долучатися, а владу успішно відзвітувати про зростання підтримки України в проблемному регіоні. Залишається тільки сподіватися, що справжнього та щирого тут уже народилося значно більше.