Мова, з одного боку, є інструментом творення унікальної спільності. Тоді як наявність різних мов — фактор розмежування. Різними мовами ми мислимо про одне й те саме по-різному. Чи є такий стан речей, на ваш погляд, проблематичним?
— Йдеться про протиставлення універсального та унікального. А це дає різноманітність, яку філософською мовою можна висловити по-різному. Гайдеґґер казав, що мова є домом буття. Не забуваймо, що для цього мислителя існує ієрархія мов. У такій класифікації особливе місце посідають грецька та німецька. Остання має чи не найвищий статус у запропонованій схемі. У Німецькій енциклопедії згадується про інші культури, але зовсім трошки. Дрібка про Італію, дещиця про Францію. Гайдеґґер запитував: «Ви справді вважаєте, що можна філософувати французькою?». Власне, це один із варіантів відповіді, коли йдеться про те, що універсальне привласнює решту. Універсальне завжди чиєсь, хтось його імплементує.
На противагу цьому існує позиція Гумбольта. Гайдеґґер каже: «Є буття», повторюючи фразу Парменіда. Гумбольдт каже інше: «Є різні мови». Він говорить, що йому ніколи не траплялася одна-єдина мова, а завжди ціла низка. Це протилежна гайдеґґерівській позиція, для якої важлива різноманітність. Я дивлюся на мову радше під цим кутом, тези Гумбольта мені ближчі. Тому мене цікавить переклад. Не для того, щоб перекладати літературу з мови на мову, а щоб висловлювати різноманітність. На мою думку, переклад — це вміння оперувати різноманітністю, відмінностями.
Питання полягає в тому, як можна говорити більш ніж однією мовою й кому належить мова. Гайдеґґер говорить про вкоріненість мови. Натомість Дерріда стверджує, що мова нікому не належить. А це означає, що її можна вивчити. У таких координатах наш світ є різноманітним і плюралістичним, йому притаманна нестійка багатозначність, якщо послуговуватися визначенням, запропонованим Ханною Арендт.
Читайте також: Обабіч
Кожен переклад має свої ліміти. В одній мові ціле гроно категорій і понять ховається під одним словом. В іншій значення доводиться передавати цілою фразою. Але завжди лишаються неперекладності. Чим вони є для вас?
— Почнімо з того, що таке рідна мова. Це мова матері. Вона може бути також мовою батька, і це не завжди та сама мова. Трапляється, що ці двоє людей розмовляли двома різними мовами. А це, по суті, різні світи. Вони не є несумісними, радикально відмінними, вони резонують між собою, але ніколи не збігаються повністю. І тут постає питання: у який спосіб відбувається перехід від однієї мови до іншої?
Парадокс у тому, що все водночас перекладне і неперекладне. Є речі, які значно неперекладніші за інші. Я говорю не про ті речі, для яких немає назв і про які є сенс лише мовчати, а про ті, які весь час перекладають, але сенс частково лишається спотвореним. Є речі, які складно пережити, а є такі, які складно повністю передати, з усією широтою значення. Власне, те саме відбувається з перекладом. Неперекладне — це ознака відмінності мов, культур та світоглядів Ми дуже мало речей перекладаємо точно.
Коли йдеться про поняття, на які вказує певне слово, можемо говорити про багатозначність. В одній мові може воно бути багатозначним, а в іншій ні. Наприклад, слово «сенс». У французькій воно вказує значення, напрямок і почуття. Це прямий переклад давньогрецького νοῦς, яке латинською переклали як sensus, коли працювали над біблійними текстами. Також «сенс» означає божественну інтуїцію і впізнавання за запахом. В «Одіссеї» є епізод, коли пес головного героя впізнає його за запахом. Отам вжите наведене вище грецьке слово. Третє значення — те, до чого ми йдемо, напрямок, інтенціональність. Отак постає слово «сенс», що має різні значення. В англійській мові немає зв’язку між поняттями «значення» та «відчуття». Інший показовий приклад — слово «правда». В українській та російській є розрізнення між такими поняттями, як «істина» і «правда». В англійській їх позначають тим самим словом. У французькій є verite та justice, друге говорить про правду як справедливість. Таким чином, крізь призму інших мов ми бачимо розбіжність значень у своїй рідній. Французький філософ Жак Лакан казав, що мова серед інших мов є не більш як інтегралом різних значень, що збереглися впродовж її історії. Як на мене, це чудове визначення мови, її унікальності.
Читайте також: Діаспора. Зміна парадигми
Ми недооцінюємо значеннєві розбіжності, наявні як у нашій рідній, так і в інших мовах. Чому так відбувається?
— Існує певна драматургія смислів, і вона не є сталою. Власне, простежити її — окреме завдання. Знаємо, що біблійні тексти важливі для європейської культури. Багато з них були перекладені грецькою, а не написані нею. Насправді треба йти далі, вивчати арамейську Переклад Біблії важливий ще й тому, що завдяки йому постали національні мови. Таким «винаходом» є старослов’янська, а також мова Мартіна Лютера, тобто створена ним літературна німецька.
Гайдеґґер казав, що грецька — це мова філософії, думки, вона досконала. Така собі мова-оригінал, якщо хочете. Її автентичність криється в корінні. За словами мислителя, немає жодної подібної, окрім німецької, «більш грецької, ніж сама грецька». Греки говорили мовою, яка робить людиною, яка творить культуру, раціональність. Грецька, якщо йти за його логікою, є філософічною, тому що найближча до буття. Коли Гайдеґґер казав, що «мова — це дім буття», він мав на увазі грецьку та німецьку. Грецька для нього мова-джерело. Він читає філософів-досократиків (зокрема, Парменіда) особливим чином.
Треба зауважити, що грецька є унікальною порівняно з французькою. Наприклад, грецьке «логос» перекладається як «розум», «мова» і «промова». Маємо чудову гру сенсів, бо в одному слові думка та висловлювання. Є ще одне значення цього слова — математична дія.
Кажуть, що найвищого рівня розвитку мова сягає тоді, коли здатна створювати свої філософські категорії, а не запозичувати їх. Власне, чи є такі запозичення чимось поганим для конкретно взятої мови?
— Наприклад, поняття «філософія» арабською мовою було запозичене, а не створене нею, а отже, цей термін не має аналогів. Власне, можливими є багато варіантів. Можна щось запозичити, а щось створити. Так постають нові поняття й слова. І так весь час відбувається з усіма мовами. Конкретно взята мова є унікальною, вона не має ідентичних з іншими мовами категорій.
Можна запозичувати слова з інших мов, а можна наділяти вже наявні, старі й звичні новими значеннями. Наприклад, нині перекладається «Словник неперекладностей» турецькою мовою. У турецькій мові немає низки категорій, про які йдеться в цій праці, тому їх доводиться винаходити або запозичувати з арабської чи перської. Навіть саме дієслово «перекладати» має в арабській кілька значень. Перше дуже добре візуалізується, бо йдеться про те, що хтось переливає рідину з однієї посудини в іншу. У китайській мові інша метафора: коли шовкову тканину з вишивкою перевертають із лицьового боку навиворіт. І тоді зображення з обох боків ніби ті самі, проте мають і певну відмінність. Метафора, коли хтось щось переносить, долаючи на своєму шляху міст, для цієї мови не характерна. Коли зібрати отакі метафори докупи, розумієш, що переклад — це не щось статичне, він може бути різним, як досвід.
Читайте також: Закордонні голоси. Співати українською на Заході
Перекладач — це людина, яка зшиває світ докупи. У чому полягає його роль як рушія культури та її зберігача?
— Перекладачі нині дуже важливі, бо важливо зберегти різноманітність, щоб усе не зводилося до глобальної англійської мови, якою послуговується майже кожен. Правда в тому, що перекладач — це ще один автор твору. Як казав колись Борхес, «оригінал твору намагається бути схожим на переклад».
Біонота
Барбара Кассен народилася 1947 року у французькому місті Булонь-Біянкур. Французька філософ і філолог. У 2018-му обрана до Французької академії. Випускниця Сорбонни. Дослідниця мови філософії, передусім давньогрецької. Перекладачка творів Парменіда, Арістотеля, Ханни Аренд, Петера Сонді. Співробітник Національного центру наукових досліджень (CNRS). Серед найфундаментальніших робіт створений за її редакцією Європейський словник філософії