Ми попросили їх відповісти на такі запитання:
1. Чи доцільно залучати військових або ветеранів до роботи в державних органах і бізнес-структурах? Якщо так, то чому?
2. У яких держструктурах чи секторах це буде корисніше та доцільніше?
3. Що це може дати країні та самим військовим?
4. Як запобігти зловживанню, щоб усе не перетворилося на обов’язкові квоти чи суто декоративне залучення «ще однієї людини в камуфляжі»?
Ірина Фріз, міністр України у справах ветеранів
1. Державні органи потребують людей із загостреним почуттям справедливості, тих, хто справді звик служити Батьківщині. Ці якості характерні для більшості ветеранів, тому вони на державній службі можуть бути дуже корисними для суспільства. Що стосується бізнес-структур, то чимало ветеранів має успішний бізнес і провадить власні соціальні проекти з метою допомогти товаришам. Така громадянська позиція заслуговує на повагу. Вважаю, що держава має створити стимули для відповідного бізнесу та допомогти ветеранам.
2. Це залежить від фахових здібностей ветерана. Професіонал із високими моральними якостями буде корисним державі на всіх щаблях. Що стосується Мінвету, то ми намагаємося максимально залучати ветеранів у роботу. Усі три мої заступники — ветерани. Такий принцип діє по всьому міністерству.
3. Для ветеранів це передусім розуміння того, що вони впливають на державну політику й творять її. Це відповідальність і служіння. Це, повірте, дуже багато. Держава, своєю чергою, може отримати перезавантаження системи, нову пасіонарну якість, що сприятиме її розвитку. Адже такі люди не підуть на компроміси з корупціонерами й стоятимуть на державницьких позиціях.
4. Декоративне залучення неможливе. Це не ті люди, які дозволять перетворити себе на своєрідну ширму. У цьому їхня сила та міць духу. Нині багато говориться про нові обличчя, і є чимало питань до декого з них. Ветерани — це нові обличчя, за якими не стоять старі ляльководи. Це люди, здатні змінити країну на краще.
Читайте також: Приховані працівники
Ольга Швець, військовий психолог, керівниця HR-напряму Veteran Hub
1. Я не можу ідеалізувати ветеранів, тому що вони бувають різними. Ми говоримо про тих із них, хто усвідомив свою громадянську позицію і справді власний військовий досвід хоче застосувати в цивільному житті. Тут у мене стовідсоткова позиція: це справді достойні люди зі знаннями. Вони мають досвід в екстремальних умовах, тому залучення їх не просто можливе, а в деяких випадках необхідне.
2. Ветеранів треба запрошувати до державотворчого та безпекового секторів. До бізнесу так само: той, хто керував підрозділом, батальйоном або матеріальною частиною, є дуже якісним та ефективним менеджером, тому що він в екстремальних умовах зумів зберегти техніку, озброєння та людські життя.
3. Це підвищення їхньої значущості та самооцінки. Йдеться про використання їхнього досвіду на благо держави чи на розвиток якогось проекту або бізнесу. Чимало ветеранів зневірилося, дивлячись на те, що відбувається сьогодні. Багато втратило друзів, побратимів, частину свого життя, хтось отримав інвалідність, а в когось сім’я зруйнувалася. Коли ми даємо можливість ветерану власний досвід вкласти в щось більше, цінніше для суспільства, для країни, для покращення економічної ситуації, тоді піднімаємо їхню самооцінку.
4. Треба дивитися на кожну людину окремо. Маніпуляції можливі, і є такі приклади, але загалом усе залежить від самого ветерана. Якщо він стоїть на позиції, із якою прийшов або до влади, або до бізнесу, якщо серед його принципів є чесність, справедливість та професійність, то навряд чи ним удасться якимось чином маніпулювати чи використовувати його. Військового з цінностями можна просто звільнити або замінити на іншого, але маніпулювати — ні.
Олександр Матяш, учасник АТО, засновник і керівник фірми Regata Club
1. Я не розводив би таких дискусій, залучати чи не залучати військових. Треба, щоб працювали передусім професіонали, при цьому неважливо, чи є в них військове минуле. Професійні військові мають займатися своєю основною справою — служити в армії.
2. Вертаємося до питання компетенції. Якщо це військовий, то нехай служить, якщо ветеран, то може бути багато варіантів: хоч в ІТ, хоч у соціальну сферу. Наприклад, краще самого ветерана проблеми побратима ніхто не зрозуміє, тому така ідея непогана.
4. Ніяк, це залежить від керівника. Якщо він нормальна людина, то все буде добре, якщо навпаки, то буде як завжди. Квоти в цій ситуації не працюють. Якщо казати про ймовірні зловживання, то є потреба в механізмах контролю і впливу на те, що відбувається. Як це зробити, я не знаю, якби знав, то подав би свою кандидатуру на посаду президента.
Читайте також: Життя поза камуфляжем
Роман Машовець, засновник благодійної громадської організації «Національні цінності Україна»
1. Безумовно, потрібно залучати військових до держструктур та бізнесу. По-перше, це і є фактором соціальної адаптації. По-друге, люди, які пройшли війну та бачили смерть, мають інший ступінь відповідальності за ухвалення рішень.
2. Це, безперечно, залежить від фаху людини. Але військові мають схильність до конструктивної роботи й управління. До речі, не просто управління або менеджменту, а кризового менеджменту. Це велика різниця — від умов процесу до швидкості ухвалення складних рішень, відповідальності та контролю поставлених завдань.
3. В Україні немає культури правильного управління/менеджменту. Тут є низка критеріїв: правильна оцінка ситуації, аналіз, відпрацювання рішення, визначення пріоритетів, балансування ресурсів (час, бюджет, люди), грамотне делегування своїх повноважень, правильна постановка завдань, визначення маркерів проходження процесу та кінцевий контроль виконання завдань. Усі ці моменти відпрацьовуються військовими під час їхньої служби та мають досить вагоме значення для формування й імплементації реформ/програм.
4. Головна умова, щоб ті, хто залучає військових до виконання програм, спочатку самі розуміли кінцеву мету. А військова людина повинна отримати повноваження щодо виконання. У будь-якому разі під час грамотного планування проекту або програми визначаються головні завдання та підзавдання. Тобто топ-менеджмент може контролювати основні етапи процесу.
Ярослав Чорногор, учасник АТО, експерт у галузі безпеки та міжнародних відносин
1. Доцільно, але важливо підходити до цього диференційовано, зважаючи на індивідуальні якості колишнього військовослужбовця та особливості самої роботи.
2. Ветеран може бути корисним і доцільним на будь-якому рівні в будь-якій сфері державного управління чи сектору економіки.
3. За позитивної характеристики ветерана він здатний привнести в роботу дещо інше бачення процесів, які відбуваються навколо нас. Також може змінити ставлення людей до нібито звичних речей, на які він дивиться крізь призму війни. Країна таким чином отримає мотивованого на успіх активного громадянина. А він, своєю чергою, долучиться до динамічних змін у політиці чи економіці на поточному рівні та стане корисним суспільству, власною роботою формуватиме майбутнє.
4. Не потрібно нікого змушувати брати ветеранів на роботу, щоб це не перетворилося на якусь формальну вимогу. Потрібно, щоб вони були цікаві роботодавцю. Для цього важливими є програми з професійної орієнтації та додаткового навчання, які дадуть можливість ветерану поєднати мотивацію та життєвий досвід зі здобутими знаннями. Таким чином українське суспільство отримає мотивованого професіонала, який готовий був віддати життя за країну під час бойових дій, а в цивільному житті зробить максимум можливого для розбудови держави.
Читайте також: Армія: Проблема дорослішання
Юрій Руденко, учасник АТО, автор книжок «Психи двух морей» та «Свет и кирпич»
1. Військових можна залучати до роботи в держорганах та бізнес-структурах. Армія — це певною мірою корпорація, яка також потребує менеджменту й діловодства. І відповідно в ній цілком можуть бути ефективними менеджери, здатні працювати на результат в умовах нестачі часу й дефіциту ресурсів. Звісно, має бути певний конкурс на посаду, щоб роботодавець зрозумів, чи розбирається претендент у специфіці роботи бізнесу (або установи), чи має він бажання розібратися в цьому (що важливіше).
2. Щодо секторів та окремих структур, то тут не може бути якогось поділу (сюди військовий годиться, а сюди ні). Організація несення служби на опорному пункті й організація роботи підприємства мають багато спільного. Військовий, як представник силової структури, напевно, простіше «зайде» в споріднену галузь (охорона, налагодження безпеки, певні контролюючі органи).
3. «Передача мізків» з армії в цивільне життя може стати таким собі соціальним захистом військових. Людина, що вже не годиться для війська, може бути цілком корисною для цивільної роботи й таким чином продовжити свій активний вік. Також шанс мати цивільну кар’єру після військової може вплинути на бажання військових опанувати певні професії. Це в довгостроковій перспективі вплине на загальну ефективність самої нації.
4. Запобігти зловживанню можна, впровадивши конкурс на заміщення посад із публічним висвітленням його результатів. Тобто роботодавець зацікавлений в отриманні хорошого працівника, а працівник — у гарній роботі. Звісно, тут є широке поле для спекуляцій, але коли на кону буде не розподіл дотацій із бюджету, а право на реальну працю, то ледарі (теоретично) мають відсіятися.
Мартін Брест, учасник АТО, автор книжок «Пехота» та «Збройники»
1. Я бачу доцільність залучення ветеранів саме до державної роботи. Але зауважу: маю на увазі саме тих, хто був у бою. Змінюється парадигма сприйняття світу, так би мовити, підхід до вирішення завдань.
2. Насамперед це силовий блок і структури, дотичні до нього. Також ветерани показали високу ефективність за своїм основним освітнім профілем, наприклад, у МОЗ вояки-ветерани працюють із дуже високим ККД (коефіцієнт корисної дії. — Ред.).
3. Ветеран, що воював, має інші підходи до вирішення державних викликів. Війна навчила вирішувати проблеми за недостатньої кількості засобів і сил, мислити нешаблонно, швидко ухвалювати рішення та втілювати їх.
4. Ніяк. Такої проблеми не існує й за сучасної української тенденції ніколи не буде.