Міністр-президент федеральної землі Саксонія Міхаель Кречмер (ХДС) звик до проблем. Його партія слабне, АдН святкує перемогу за перемогою, а через два місяці вибори до ландтагу (парламенту федеральної землі. — Ред.). Але стільки опору, як у минулі дні, християнський демократ зазнавав рідко.
«На щастя, земельні міністр-президенти не визначають зовнішню політику», — дорікав Кречмеру колишній європейський політик із ХДС Ельмар Брок. Державний міністр МЗС у справах Європи Міхаель Рот (СДПН) узагалі звинуватив саксонця в намаганні зовнішньополітично розколоти ЄС і Німеччину. Голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфґанґ Ішинґер атакував главу уряду в Twitter: «Пане міністр-президенте, у вас є радник із зовнішньої політики? Якщо так, негайно звільніть його».
Таку велику хвилю спротиву Кречмер спровокував тим, що перед своїм візитом на Міжнародний економічний форум у Санкт-Петербурзі висловився за скасування санкцій ЄС проти Росії. Він запропонував «поступовий відхід від обмежень», запроваджених проти Москви внаслідок російської окупації Криму та конфлікту на Сході України. Через ці обмеження страждає східнонімецька економіка, сказав він. Окрім того, у нових федеральних землях начебто «інша чутливість» стосовно РФ.
Читайте також: Європейська капітуляція
Висловлювання Кречмера спровокували нервову реакцію не лише в Міністерстві закордонних справ. Заклик до порядку негайно надійшов із федерального центру ХДС. Санкції проти РФ — «це реакція на нехтування російським урядом міжнародним правом», — заявила голова ХДС Аннеґрет КрампКарренбауер. Доки Кремль не змінить своєї поведінки, немає і «простору для змін в економічній співпраці». Крапка. Кінець дискусії.
Кінець дискусії? Аж ніяк. Вона тільки почалася, бо Кречмер свій заклик не відкликав. У Петербурзі він зустрічався з російським президентом, навіть запросив Путіна до Саксонії, сфотографувався з ним під час довірчої розмови віч-на-віч. І продовжив після свого повернення на батьківщину.
Кречмер парирував закиди не зовнішньополітичним, а ідентично-політичним нагадуванням: «Ми в нових федеральних землях маємо особливу думку щодо Східної Європи». Своїх політичних критиків міністр-президент звинуватив у тому, що вони «вказують пальцем із позиції моральної зверхності», й коротко зауважив, що «це не пройде, я не братиму в тому участі».
Кречмер не один
Чи вирвався саксонський керівник уряду через 30 років після падіння муру з ряду німецьких посадовців? Найочевидніша різниця між східно- й західнонімецькими політиками виявилася за кілька місяців до земельних виборів до ландтагів у Тюрингії, Саксонії та Бранденбурзі саме в темі Росії. Позиція Кречмера далеко не унікальна. Те, що саксонського міністр-президента підтримує лівий Бодо Рамелов (Тюрингія), не дивує. Партія Рамелова «Ліві» ніколи не поділяла жорсткого антипутінського курсу федерального уряду. Однак тон, яким це заявляють, новий. Кречмер діє «в інтересах нових федеральних земель», сказав очільник «Лівих».
Решта східнонімецьких міністр-президентів підтримує колегу із Саксонії. Хоча виступ Кречмера не був узгоджений ані з відомством федерального канцлера, ані з Міністерством закордонних справ. І коли на Заході за саксонцем критично стежили й дали зрозуміти, щоб він не втручався в міжнародні справи, на Сході одні за одними з’являлися повідомлення про солідаризацію з ним із гаслом «Нарешті хтось це каже».
Міністр-президент Мекленбургу-Передньої Померанії Мануела Швезіґ (СДПН) у дебатах щодо Росії застерегла від «чорно-білої дискусії». Соціал-демократка, як і Кречмер, їздила до Петербурга, її заява майже не відрізнялася від заяви саксонського колеги. Вона хоче «будувати мости, залишатися в діалозі й у важкі часи». І закликає до «пожвавлення російсько-німецьких економічних зв’язків та морської торгівлі». За її словами, «чорно-біла дискусія» нічому не сприяє.
Від міністр-президента Саксонії-Ангальт Райнера Газельоффа (ХДС) також не слід було очікувати різкого заперечення. У минулому він він повсякчас вказував на «особливий тягар для східнонімецької економіки» й критикував санкції як політично недієві. Газельофф роками агітує своїх східних колег триматися спільно в питані санкційної політики й закликає до поступового скасування обмежень.
Читайте також: Страсбурзька аномалія. Як Росія поверталася в Парламентську асамблею Ради Європи
На захист Кречмера став і голова уряду Бранденбургу Дітмар Войдке (СДПН). Переговори в Петербурзі він назвав «безсумнівно, корисними». За його словами, «скасування санкцій» буде можливим, якщо реалізовуватимуться мінські домовленості. Індивідуальні зусилля Німеччини «нічого не дають», сказав Войдке. «Усе це можливо лише в європейському масштабі». «Відчинити двері» у такому «складному діалозі» міг би німецький Схід.
Такий спільний виступ східнонімецьких голів земельних урядів у російському питанні має цілу низку причин. Лідирує економічний аргумент. Кажуть, що санкції ситуацію в Україні не покращили, а от становище східнонімецьких підприємств однозначно погіршили.
Сказав це Бодо Рамелов із партії «Ліві», але під цими словами підписалася б і решта східних міністр-президентів. Адже санкції боляче б’ють по східнонімецьких підприємствах. Деяким довелось оголосити себе банкрутами, інші тримаються на плаву лише завдяки субвенціям. Вигідні контакти з Росією ще з часів НДР були рідкісною перевагою перед західними компаніями, а після запровадження санкцій раптом втратили значення.
«Ближче до волі народу»
Але йдеться не лише про обсяги збуту та доходи. В оприлюдненому п’ять років тому звіті Інституту дослідження громадської думки зазначено: «У сприйнятті Росії між східними й західними німцями є помітні відмінності». У східних землях санкції від початку сприймали значно критичніше, ніж на Заході.
Кречмерову аферу коментувала й газета Thüringer Allgemeine: «Східнонімецька політика несподівано дуже близька до волі народу». Схоже, цей результат стосується й Берліна. Через 30 років після падіння муру можна констатувати, що в нових землях «інший погляд на Росію», ніж на Заході, заявив міністр внутрішніх справ Горст Зеєгофер (ХДС).
Читайте також: За двома завісами
Але яким, власне, є цей «інший погляд»? По-перше, східні німці знають про Росію значно більше, ніж західні. Вони часто подорожували величезною країною, між містами досі зберігаються партнерство, особисті контакти, дружба. В НДР російська культура була присутня в кіно, книгарнях, театрі. У школах викладали російську мову. Наприклад, канцлерка Анґела Меркель у Москві перекладача не вимагає. У пізній НДР Росію сприймали не як окупанта, а через ґорбачовську політику гласності та перебудову як зразок. Не забули й того, що росіяни швидко погодилися на об’єднання Німеччини.
Але минуло 30 років. Нинішнє розуміння Росії, як припустив якось у програмі Tagesspiegel урядовий уповноважений у справах Сходу Крістіан Гірте (ХДС), може бути пов’язане зі «спільним досвідом економічного занепаду та великих соціальних зламів». Імовірно, йдеться про солідарність тих, хто програв, проти Заходу.
Схожі думки висловлює й керівник Федерального центру політичної освіти Томас Крюґер. Більшість східних німців хотіли об’єднання Німеччини, а тоді протягом років відчули себе «німцями другого класу». «Звичайно, вони розуміли, що колишня світова потуга Радянського Союзу в особі держави-наступниці Росії після конструктивного супроводу процесу об’єднання також опинилася в другому дивізіоні, почувається приниженою й стає агресивною». В НДР Крюґер був в опозиції, у жовтні 1989-го став співзасновником східнонімецької СДПН.
«Східні німці точно не хочуть нової версії старої, спущеної згори дружби народів із Радянським Союзом. Водночас вони не хочуть мати росіян за противників, цього їх навчив досвід НДР», — заявив Крюґер у розмові з Die Welt. На Сході санкції вважають переважно «орієнтованим на конфлікт інструментом Заходу-гегемона. А східні німці не хочуть жодних конфліктів, а надто з Росією».
Натомість східнонімецька письменниця Інес Ґайпель не поділяє поглядів Кречмера. Це схоже «на нову версію зовнішньої політики НДР», а радше це «розповідь для внутрішнього користування, цілковито хибна політика ідентичності. Тут заднім числом створюють «внутрішній простір НДР».
Те, що Кречмер відвертається від Заходу й звертається до Путіна, Ґайпель вважає «абсурдним і небезпечним». Це означає, що на Сході багато конфліктів «тліють і не вирішуються протягом 30 років». Із самосвідомістю це не має нічого спільного, «радше з небезпечною ілюзією сили. Я вважаю, що у цій вимозі діє також старий, оснований на страху зв’язок громадян НДР із Москвою. Схід спіткнувся».