Клаус Ґайґер пише про кінець народних партій в Європі. Ці європейські вибори – історичні. Консерватори та соціал-демократи провалилися в усіх великих країнах ЄС. Виникають нові структури. Як було сказано вище, ці вибори змінили континент політично. Тенденція насправді не дуже позитивна – це голосування ознаменувало кінець популярних партій. Вони втратили абсолютну більшість в Європейському парламенті. При цьому, їх частка скоротилася до розмірів невеликих партій. В Німеччині великі блоки почувають себе трохи краще, але тренд зрозумілий. Результати виборів в цій країні практично співпадають з іншими країнами. Кризи останніх десятиліть підірвали довіру до народних партій. Лідери цих політичних утворень не пропонували збуреним суспільствам адекватних рішень, а лише говорили стандартний набір фраз. Так, наприклад, Ангела Меркель навіть не пробувала оживити свою партію після провальної реакції відносно напливу біженців. Те ж саме трапилося з її одвічним суперником – соціал-демократами. Вони так само застрягли в іншому часовому вимірі. І от саме тоді «ліві» та «ультра-праві» почали збирати свої відсотки. Зовсім недавно свою діяльність активізували «зелені», які почали грати на ліберальному крилі. А лідери народних партій так нічого й не зрозуміли. Обставини змінилися, відповідно потрібно було оновлювати й свою політику, але цього не сталося і інші гравці перехопили ініціативу.
Читайте також: Die Welt: Брюссельський монстр
Відомий німецький журналіст Ріхард Герцингер стверджує, що Іран не треба сприймати так само як Північну Корею. Позиція Вашингтону проти іранського режиму виправдана – але без концепції. А європейці тим часом чіпляються за ядерну угоду з Тегераном. І створюють враження, що вони солідарні з режимом терору. Звичайно, що прийшов час посилити тиск на Іран, щоб останній позбавився своїх гегемоністських устремлінь і стратегії оточення Ізраїлю. Варто сказати, що роки зусиль, здійснені Заходом, не принесли бажаного результату – зупинити агресивність Тегерану, а навпаки підвищили її. Нинішнє керівництво США це розуміє, але при цьому їх політику в цьому контексті навряд-чи можна вважати серйозною, обдуманою. Дональд Трамп використовує Twitter щоб погрожувати Тегерану. Але спосіб, в який він це робить, говорить про те, що він не збирається втілювати їх в життя. Це все ми бачили на прикладі з Північною Кореєю. Він наївно думав, що Іран злякається та попросить зустрічі. Цього не сталося. Залякування не отримало потрібного ефекту. І цікаво, що в Вашингтону не так багато опцій як діяти далі. Вони вибрали таку риторику, де кожен їх крок звужує простір для маневру. І рано чи пізно, США доведеться або доводити свої погрозливі слова на ділі, або їх авторитет серйозно постраждає. Адже, за ними спостерігає весь світ. Хоча, зрозуміло й так, що Вашингтон не хоче війни, але попередні обставини можуть змусити її почати. Державний секретар Майк Помпео недавно звернувся до союзника Ірану Путіна, щоб розробити «спільний підхід» між США та Росії відносно Сирії. І це в той час, коли російські літаки розносять Ідліб. Раніше, реакція США була жорсткішою. Захід не знає, що робити ані з Іраном, ані з Сирією.
Читайте також: Європа в очікування сюрпризів
Німецький колумніст також розповідає й про книгу Енн Епплбаум, в якій авторка розповідає про Голодомор в Україні. Варто нагадати, що в 1932-33 році загинули мільйони українців. Тепер Україна закликає Бундестаг визнати Голодомор геноцидом. Це був один з найгірших масових злочинів ХХ століття. І так сталося, що про це мало хто знав. Іосіф Сталін спеціально знищив просто неймовірну кількість українців. Але навіть з плином часу та розвалом СРСР, теперішній Кремль та його апологети по всьому світу заперечують, що це був голод і спланована акція. Архівні документи знищувалися, підроблялися. Все це робилося з єдиною метою – приховати свою причетність до цього жахливого масового вбивства. Росія знову ідеологізувала цю тему. І намагається створити фальшивий наратив, що нібито голод був по всьому СРСР. А якщо хтось осмілюється піти всупереч єдиній правильній політиці, то його відразу переводять в клас «українських націоналістів» чи «фашистів». Таке враження, що весь світ тільки живе тим, щоб очорнити Росію. Цікаво що Росію ніхто не звинувачує в здійсненні Голодомору, вона чомусь сама захищає радянську точку зору. Книга Епплбаум, в принципі, дає повне розуміння тих жахливих подій. Вона також попереджує й про спроби Росії змінити контекст розмови. Саме в цьому й полягає найбільша небезпека бо Кремль всіма правдами та неправдами намагається перекрутити історію закидуючи в інформаційний простір власні інтерпретації, нашвидкуруч створенні маніпуляції. Говорячи про Голодомор потрібно пам’ятати й про жертв політичних репресій.
Читайте також: Вибори до Європарламенту: фрагментованість, більшість єврооптимістів і помітна присутність правих
Ребекка Гармс закликає звільнити українських моряків. Замість того, щоб здійснювати тиск на Путіна, стара Європа, а особливо Німеччина та Франція хочуть повернути президента Росії в Парламентську Асамблею Ради Європи – це повне нерозуміння. Це помилка. Міжнародний трибунал по морському праву в Гамбурзі повідомив, що Росія повинна негайно випустити українських бранців, які були захоплені в результаті нападу. Україна успішно попрацювала в суді. Але Росія не збирається виконувати рішення трибуналу. Атака на кораблі та агресивна політика Москви яскраво демонструють її істинні наміри. І вони аж ніяк не направлені на досягнення миру. Росія продовжує ігнорувати міжнародне право та договори. Очевидно, Путіна підбадьорює підтримка Німеччини газопроводу Північний потік -2. Про яку спільну політику можна говорити, якщо Європа розділена у своєму ставленні до цього факту? Це саме те чого так довго домагався російський президент. І правильно каже український очільник МЗС, що Мінські угоди будуть непотрібними, якщо Росія повернеться в Раду Європи. І це на фоні роздачі російських паспортів на Донбасі. Потрібно говорити чітко, що окупація Криму незаконна і санкції, яких Росія так хоче позбутися, повинні залишатися в силі, поки вона продовжується. Мінські угоди повинні отримати більше імпульсу виконання від Берліну та Парижу. Росія повинна виконувати їх.