Світ

  ▪   Ганнелоре Кроллі
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Брюссельський монстр

Ілюстрація Ігор Лук'янченко
Бюрократичне чудовисько, дороге адміністрування, притулок для відпрацьованих політиків: ЄС має погану славу. А ще ж закиди, що національним парламентам і сказати нічого. Це справді так? Перевірка фактів
Матеріал друкованого видання
№ 22 (602)
від 30 травня

Страшні історії про маячню «made in Brussels» розповідають скільки існує Євросоюз. Деякі міфи — чисті вигадки, але в них і досі вперто вірять, наприклад як у «положення про карамель». «В «Отче наш» 56 слів, у Десятьох заповідях — 297, у Декларації незалежності США — 300, а в брюссельських приписах щодо імпорту карамелі — 26 911», — нарікав 1974 року якийсь підприємець.


Франц Йозеф Штраус та інші в’їдливо цитували це речення, але такого розпорядження ніколи не існувало. Отже, що ж такого у всіх цих міфах про Брюссель? Перевіримо факти в чотирьох популярних звинуваченнях.

 

Звинувачення 1: Брюссель — бюрократичний монстр


ЄС справді регулює все, навіть вигин банана? Аж ніяк! Вигин «євробанана» Брюссель не встановлює, лише до скасування у 2009-му визначав вигин салатного огірка. Утім, щодо майже всього іншого в банані приписи є. Для придатності до продажу на ринку ЄС банан повинен бути принаймні 27 мм завтовшки та 14 см завдовжки. На додачу зеленим, міцним, без жодних плям, практично без слідів натиску, без грибків та шкідників, чистим, здоровим, а також «без анормальної зовнішньої вологи». І це тільки невелика частина приписів.

 

Читайте також: Європа в очікування сюрпризів


Ніде правди діти: у численних регулюваннях Брюссель і справді перегнув палицю. Хоча для торгівлі та споживачів норми можуть бути й перевагою, особливо щодо продуктів харчування, а обмеження потужності пилососів написане з думкою про паризькі кліматичні цілі. Але який сенс регулювати ланцюжки для сосок приписами завтовшки з добрий роман? Із цим можна перегнути.


Зрештою Єврокомісія сама це зрозуміла й ще у 2007 році доручила колишньому прем’єр-міністру Баварії Едмунду Штойберу провести дебюрократизацію. Жан-Клод Юнкер, нинішній президент Єврокомісії, регулярно хвалиться, що подає в середньому лише 23 законопроекти на рік, а не 130, як його попередник. У комісії Юнкера кожна пропозиція повин­на спершу пройти перевірку на бюрократизм, тому, ймовірно, до громадян багато ідей не доходить. Через це не регулюються, серед іншого, головки для душу або бачки до унітазів. Правдою є й те, що зменшення бюрократії зустрічається в Брюсселі зі значним опором, адже за приписами стоять конкретні інтереси. То профспілки побоюються утисків найманих працівників, то захист споживачів застерігає перед зниженням стандартів. Для економіки приписи можуть стати зброєю проти конкурентів. Адже банани можуть бути коротшими за 14 см, якщо вони з Криту, Мадейри, Кіпру чи Алгарве. Натомість дрібні фрукти з Коста-Рики у європейські мережі не потрапляють. Хто думає при цьому про протекціонізм — покидьок.

 

Звинувачення 2: Європейські структури надто дорогі та неефективні


Європа дозволяє собі дорогий, роздутий управлінський штат — цю критику Єврокомісія відкидає, заявляючи, що дає роботу тільки 32 тис. осіб, натомість населення Гамбурга — 60 тис. Хоча порівняння з управлінням міста кульгає, та насправді кошти персоналу й пенсії в загальному балансі не такі суттєві. Управління поглинає лише 8% бюджету ЄС. Однак причиною невдоволення є не так кількість «єврократів», як їхня вимогливість. У 2009 році, на піку фінансової кризи, Брюссель погодив надбавку 3,7% до вже й так високих зарплат службовців. А мільйони європейців втрачали роботу, і Єврокомісія змушувала до економії всі країни-члени.

Визначити точний вплив Євросоюзу на національне законодавство справді складно. Хоч Брюссель і втручається всюди, але різною мірою. Наприклад, у питаннях торгівлі вирішальним є слово ЄС, натомість у зовнішній політиці його слово майже не має ваги


Екс-прем’єр Великої Британії Девід Камерон тоді лютував і вимагав зменшення зарплат також для службовців ЄС. У 2013-му відбулася боязлива реформочка з незначними скороченнями. А 2016 року британці проголосували за Brexit. Взаємозв’язку Брюссель, звичайно ж, не бачить. Чимало службовців ЄС заробляють як дипломати. А сотні керівників інституцій Євросоюзу отримують навіть значно більше, ніж федеральна канцлерка. Щодо цього можна обурюватися, але водночас слід зауважити, що ЄС веде жорстку боротьбу за таланти. Службовці ЄС повинні досконало володіти двома мовами й мати дуже добру академічну освіту. Серед них чимало юристів та економістів, які й у своїх країнах чи інших міжнародних інституціях мають добрі шанси на роботу. Якщо Єврокомісія хоче переконати цих людей реалізовувати їхні таланти в безрадісному, умитому дощами Брюсселі, а не в Нью-Йорку чи Парижі, ЄС змушений пропонувати високі оплати.

 

Звинувачення 3: ЄС — притулок для відпрацьованих політиків


«Маєш діда — відправляй його до Європи». Попри всі запевняння у зворотному, це висловлювання не таке вже й хибне. Хоча Європарламент три-чотири десятиліття тому ще більше скидався на старечий будинок для політиків-пенсіонерів, але середній вік його членів і тепер становить майже 56 років. Багатьом понад 65, а найстаршому депутатові, ветерану Жану-Марі Ле Пену, майже 90.

 

Читайте також: Туск повідомив, коли в ЄС визначать кандидатів на топ-посади


Новий парламент хоч і буде молодшим, що видно вже з виборчих списків, але це зумовить протилежну проблему. Брюссель, очевидно, починають вважати освітнім табором для недосвідчених молодих партійців. Подивимося, як це позначиться на якості майбутнього парламенту. Сатирик Мартін Зоннеборн із жартівливої партії «Партія» заспокоює: «Так легко безтямні парламентарі Європи «кінця не доїдуть». Він сам став таким випробуванням для системи, п’ять років голосуючи почергово «Так» і «Ні» абсолютно не залежно від того, про що ухвалювали рішення. ЄС, як відомо, через це не завалився. Актуальна передвиборча обіцянка Зоннеборна чудово підійшла б і багатьом іншим претендентам: «Для Європи досить».

 

Звинувачення 4: Країни ЄС втратили вплив на власні закони


«Повернімо собі контроль», — із цим бойовим кличем прихильники Brexit виграли референдум у Великій Британії, кінцем якого має бути її вихід із ЄС. Отже, здається, переважна частина британців переконана: національним парламентам у Європі більше сказати нічого.

 

Читайте також: Ознаки безпорадності


Визначити точний вплив Євросоюзу на національне законодавство справді складно. Хоч Брюссель і втручається всюди, але різною мірою. Наприклад, у питаннях торгівлі вирішальним є слово ЄС, натомість у зовнішній політиці його слово майже не має ваги. У цій сфері принцип одноголосності передбачає можливість блокування спільного рішення єдиним «Ні». Картельні процеси та рішення європейських судів також впливають на національну політику, а ще угоди ЄС та стабілізаційний пакт. Аннетте Елізабет Толлер, професорка заочного Університету Гаґен, у 2008-му вперше порахувала, скільки законів і положень з’являється завдяки імпульсу з Брюсселя: 39,1% в проміжку між 1983 і 2005 роками та 32% між 2005-м і 2013-м. Відтоді, ймовірно, їхня частка ще впала, бо Єврокомісія дає поштовх куди меншій кількості законів. Інші студії також підтверджують: майже кожен третій закон у Німеччині ініційований Брюсселем. Отже, насправді ЄС має не такий суттєвий вплив, як здається. Попри це, вплив Брюсселя на окремі галузі надзвичайно великий. Сільське господарство, харчування, економіка, екологія, транспорт, а також політика стосовно іноземців та іммігрантів під значним впливом Європи. Натомість у питаннях внутрішної безпеки та соціальних гарантій національні держави можуть самі або зазнавати фіаско, або мати блискучий успіх.