Серед політиків, які прагнуть реалізувати запит виборців на «нові обличчя», потроху зростає конкуренція. «Друзі, приходьте завтра на оглядовий майданчик поблизу Музею історії України, щоб почути разом зі мною новий голос», — таке запрошення розмістили на сторінці Святослава Вакарчука в мережі Facebook в середу, 15 травня. Наступного дня музикант оголосив про створення партії «Голос», на чолі якої він висуватиметься до Верховної Ради.
Організатори невипадково обрали місцем презентації політсили Старокиївську гору, де розташований музей. По-перше, за словами самого Вакарчука: «Саме тут почалася Україна. Колись, дуже давно». Партія музиканта претендує на те, щоб стати новим початком української політики. По-друге, так спробували забезпечити ефектну появу лідера перед прихильниками та журналістами. Він зійшов на гору під звуки власної пісні «Еверест». У ній, як це часто буває в композиціях Вакарчука, ідеться про подолання проблем і досягнення мети завдяки насназі, впертості та працьовитості. Тож символізму не бракувало.
Читайте також: У нових умовах
Інше питання, і це стосується не тільки презентації партії, — чи зрозуміють сигнали фронтмена «Океану Ельзи» його потенційні виборці? Сьогодні, на відміну від тисячоліття тому, Старокиївська гора зовсім не місце концентрації влади. Це одна з улюблених зон відпочинку столичної молоді. Поруч Пейзажна алея, парк і чимало продовольчих магазинів. Це дає змогу гуляти хоч усю ніч, не виїжджаючи з центру, та за помірні гроші. Не дивно, що зранку 15 травня один такий молодик саме повертався з нічних посиденьок. Кеди, футболка з веселим принтом, утомлені очі та пляшка пива в руках видавали в ньому типового представника київського студентства. На майданчику поблизу музею вже зібралася чимала юрба людей, а техніки налаштовували звук та відео на спеціальному екрані. «Хлопці, а що тут за движ відбувається?» — спитав новоприбулий. «Вакарчук іде в політику», — відповіли йому. «А з якої підстави?» — здивовано спитав хлопець. «З підстави виборів», — знову пояснили. Після цієї відповіді обличчя молодика набуло виразу, ніби він остаточно перестав розуміти життя. Тож він лише спрямував відсторонений погляд кудись убік, тихо промовив «Так вибори ж уже минули…» і важким кроком повільно пішов геть.
Хлопчина, який іще не знає про майбутні вибори в Раду, входить до потенційного електорату партії Вакарчука. За словами голови Фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, «Голос» може позмагатися з партією нинішнього президента «Слуга народу» саме за прихильність молодих виборців. Вона зазначає, що ніша «нових облич» не закрита повністю Зеленським і перспективи для зростання тут є. «Попередні опитування демонстрували, що Зеленський і Вакарчук ділили між собою молодь. Тоді вони ще не мали іншого електорату. Вакарчуку віддавала перевагу молодь Заходу й Центру, а Зеленському — Півдня і Сходу. Коли Вакарчук не взяв участі у президентських виборах, то частина його аудиторії відійшла Зеленському», — розповідає Бекешкіна.
Читайте також: Труднощі становлення
Ще у вересні 2018-го, за півроку до цих виборів, соціологи зафіксували запит українців на нових політичних лідерів — на рівні 66%. Не мали такої потреби — 25%. Ці дані майже збігаються з результатами другого туру президентських перегонів. Однак варто пам’ятати, що 73% голосів, відданих Зеленському, не можна ототожнювати з його електоратом. Він становить лише 30% від кількості тих, хто прийшов на дільниці в першому турі. Решта — поле для конкуренції нових проектів. Особливо це стосується парламентських виборів, де переможців більше, ніж один.
Одна з проблем Вакарчука в тому, що він занадто довго тягнув із походом у політику. Те саме вересневе опитування Фонду «Демократичні ініціативи» показувало, що музикант навіть випереджав Володимира Зеленського в переліку бажаних нових лідерів. Вакарчук не ризикнув висунутися в кандидати й відтоді ситуація змінилася кардинально. Зеленський — президент і найрейтинговіший політик країни, а стартові показники Вакарчука не сягають прохідного бар’єру. Іншими словами, виборці інтерпретували вагання лідера «Океану Ельзи» щодо участі у виборах як «ні» і перестали сприймати його як потенційного кандидата. Перше й ключове завдання Вакарчука зараз — якомога швидше донести до найширшої аудиторії виборців інформацію про своє висунення. Друге — провести швидку й зрозумілу для широких верств передвиборчу кампанію.
Вирішення першого, а значною мірою й другого завдання залежить від медіа-ресурсу, який опиниться в розпорядженні Вакарчука. І йдеться передусім про телебачення. «Проблема всіх нових облич у тому, щоб їх побачили. За наших умов ідеться про вхід на телебачення. Це стосується й Вакарчука. Наскільки часто його показуватимуть на телебаченні, наскільки він зможе донести, що взагалі йде на ці вибори? Адже широка публіка — це не лише Facebook. Зеленський мав регулярний доступ до телебачення», — зауважує Бекешкіна.
Читайте також: Зовнішня політика: розворот заборонено
У вирішенні цієї проблеми Вакарчуку можуть допомогти нібито приязні стосунки з олігархом Віктором Пінчуком, про які ходить чимало чуток. Пінчук є власником медіа-групи, до якої входять три телеканали — ICTV, СТБ та «Новий». Їхній сукупний рейтинг не поступається лідерам, зокрема, 1+1 та «Україні». Тут важливо й те, що медіа-група Пінчука орієнтується на молодшу аудиторію, ніж конкуренти. Повноцінний дебют на телебаченні після оголошення про створення нової партії Вакарчук здійснив саме на ICTV, узявши участь у політичному шоу «Свобода слова» (до цього він з’явився в програмі «ТСН Тиждень» на «плюсах», йому виділили п’ять хвилин ефірного часу). Також на ICTV торік запустили проект «Нові лідери». Його продовжили на другий сезон, який стартує незабаром. Метою проекту нерідко називають саме розкрутку облич для наповнення потенційної партії Вакарчука. Однак фактичних підтверджень цій гіпотезі поки що немає.
Проведення якісної та стрімкої кампанії залежить не тільки від самого Вакарчука. Тут на допомогу й має прийти команда. На сьогодні достеменно не зрозуміло, що таке «Голос» саме як політсила. Понад те, на момент презентації 16 травня юридично партії ще не існувало. Однією з невирішених проблем українського законодавства є те, що з моменту окупації Криму та Севастополя зареєструвати нову партію досить складно (хоча 22 травня Мін’юст таки зареєстрував абсолютно нову політсилу «Демократична сокира». — Ред.). Тож у Вакарчука обрали інший шлях: змінили назву вже наявної. У випадку з «Голосом» основою стала невідома партія «Платформа змін». За даними реєстру Мінюсту, її зареєстрували 2015-го, а незмінним керівником був такий собі Олександр Павлюк. Останні роки партія перебувала у фактично замороженому стані та (за даними звітів до НАЗК) жодної діяльності не проводила. Процедуру перейменування цієї політсили на «Голос» завершили тільки 21 травня.
За словами соратника Вакарчука Ярослава Юрчишина, «Платформу ініціатив» обрали через те, що її засновники нині в команді фронтмена «Океану Ельзи». Сам Юрчишин — один із небагатьох публічних членів команди Вакарчука. Він колишній виконавчий директор Transparency International Україна. Посаду залишив саме через приєднання до нової політсили. Нині Юрчишин називає себе заступником голови «Голосу» з політичних питань.
Він один із п’яти членів команди, яких Вакарчук назвав під час презентації партії 16 травня. Разом із Юрчишиним тоді представили ще Юлію Клименко. За даними Мінюсту, саме вона з 21 травня юридично стала керівником «Голосу». А найбільше відома тим, що працювала на посаді заступника міністра економіки у 2015 та 2016 роках. Троє інших оголошених членів команди — Андрій Шараскін (колишній актор і режисер, боєць ДУК «Правий сектор»), Юрій Соколов (кардіолог) та Соломія Бобровська (екс-заступник голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі). Річ у тому, що остаточне місце цих людей поруч із Вакарчуком поки що незрозуміле. Перед початком презентації партії прес-секретар Вакарчука Вікторія Хоменко наголосила, що членство у команді не означає обов’язкове висунення цих людей до парламенту. Юрчишин говорить так: «Формат участі у виборах, список та перелік кандидатів на мажоритарні округи, якщо вони будуть, — питання, які вирішить з'їзд партії після оголошення старту кампанії. Я повноцінний член команди Слави Вакарчука, як і кілька десятків моїх колег».
Що ж до самого лідера, то він обіцяє зміни. «Наш список, це буде наша перша справжня зміна», — зазначив музикант 16 травня. Писати про більше поки що не доводиться. Перші кроки партії та її керівника схиляють до думки, що обрано стратегію на здобуття електорату передусім на Заході країни. Наприклад, першою подією, яку відвідав Вакарчук як лідер нової політсили, стала Благодійна ватра Пласту. Слоганом партії обрали «Голос, а не галас» — каламбур, який більше припаде до смаку теж мешканцям західних регіонів. І це не дивно, ураховуючи походження самого Вакарчука. Однак конкуренція на цьому полі куди більша, ніж на Сході, де він цілком міг би спробувати зачепитися. На західного ж виборця претендуватимуть і Зеленський, і Гриценко зі своєю «Громадянською позицією», і партія вже екс-президента Петра Порошенка.