Це величезна індустрія, яка охоплює майже всі сфери реального життя людини, а останнім часом дедалі більше на нього впливає. Зміну влади у Венесуелі весь світ бачив як перенесення блакитної позначки офіційного акаунта у Twitter від президента Ніколаса Мадуро до лідера опозиції Хуана Ґуайдо. В Україні нового президента обрали не останньою чергою через успішну кампанію в соціальних мережах. Цілком логічно, що і спецслужби, і військові перенесли свої баталії на новий фронт.
Непомітна отрута
Прикладів роботи російських силовиків у соцмережах із 2014 року багато. На початку так званої «русской весны» усі вони мали сторінки «народних республік», однак далеко не всі ці спільноти були популярними. Наприклад, сторінка однієї з «республік» мала доволі солідну кількість підписників, — понад 40 тис. осіб, — але реальних людей серед них було менш як три десятки. Пізніше Служба безпеки України досить активно стала блокувати такі ресурси або затримувати їхніх адміністраторів. Роботу їй ускладнювало те, що більшість їх перебувала за межами території України. У соцмережах не раз виникали, хоч і невдалі, спроби вивести людей на «третій Майдан» під різними приводами — від курсу долара до тарифів. Із нещодавніх атак — активне поширення дезінформації довкола введення воєнного стану. У хід ішли традиційні тези: про нібито виведення певних підрозділів із зони проведення ООС, роззброєння військових, заборону на відкриття вогню тощо.
Утім, були й новинки. Наприклад, чималого розголосу набули фейкові повідомлення про накази міністра оборони та міністра внутрішніх справ щодо конфіскації нерозмитнених європейських автомобілів для потреб зазначених відомств. Як підтвердження у Facebook та «ВКонтакте» гуляли відскановані копії «наказів», що містили як стилістичні, так і фактологічні помилки. До прикладу, очільник оборонного відомства вказувався із військовим званням, хоча на той момент був уже звільнений зі служби. Та уміле поєднання двох резонансних тем (тоді саме тривали демонстрації власників «євроблях») забезпечило певний успіх цій акції. Крім того, поширювалася інформація про буцімто заборону чи прослуховування всіх типів комунікацій громадян спецслужбами, зокрема мобільного зв’язку, інтернет-месенджерів та соцмереж. Але повідомлення містило посилання на державні органи, яких немає в Україні та які є лише в Росії. Адекватна локалізація, тобто переклад та адаптація російських темників до українських реалій, завжди була проблемним місцем тролів з Ольгіно. Уже давно перетворилися на меми фрази про «комбата Насіння» (замість Семена (Семенченка). — Ред.) та «Сподівання Савченко» (замість Надія Савченко. — Ред.). А нещодавно один з українських блогерів навіть зробив свій «підлога-тест» для виявлення російських інтернет-тролів, в основі якого текст, що здається маячнею для людини зі знанням української мови. Та якщо скористатися автоперекладом на російську (яким часто послуговуються «ольгінці»), він перетворюється на логічне повідомлення. Однак попри певні успіхи з виявлення та протидії російським спецслужбам, досить велика частина інформаційно-психологічних операцій лишається невідомою до певного моменту. «Найуспішніші операції ті, яких ми не помітили», — так прокоментував це Тижню керівник Служби з питань інформаційної безпеки апарату РНБО Валентин Петров. На його думку, операції в соцмережах неможливо розглядати окремо, адже всі вони є частиною стратегічних дій Кремля. І ставитися до боротьби з ними треба так само. Тим більше що в соцмережах лишається доволі багато спільнот, які заперечують територіальну цілісність України чи намагаються поширювати сепаратизм. Водночас, за словами Петрова, якщо є речі, пов’язані, наприклад, із загрозою державному устрою або військовим, Facebook реагує досить оперативно та адекватно.
Не обійшли стороною кремлівські тролі й головну політичну подію весни в Україні — президентські вибори. До, під час та після перегонів в українському сегменті соціальних мереж спостерігається поширення повідомлень, які спрямовані на максимальну поляризацію суспільства. При чому в багатьох випадках не йдеться про реальних прихильників того чи іншого табору чи кандидата, часто цю роботу виконують боти. Виявити їх стає абсолютно нескладно, адже тим, хто їх створює, часто бракує фантазії: аватарки або немає, або її взято зі стокових фотографій-портретів, або це якісь українські символи, ім’я сформовано або за назвою населеного пункту, або взагалі є комбінацією цифр. Наративи, які вони поширюють, збігаються з російським баченням ситуації в Україні: акцентується на необхідності федералізації, домовленостей з агресором, відмові від євроатлантичного вектора країни. Неукраїнське громадянство таких користувачів можна простежити знову-таки або за проблемами в перекладі на українську мову деяких слів, що свідчить про автоматичний переклад, або за незнанням певних деталей державного устрою в країні.
Віртуознішим варіантом роботи пропагандистів є створення умовно політично нейтральних спільнот, українськомовних, які поширюють виключно гумористичний контент. Часто вони збирають багато підписників саме через відсутність політичного змісту та легкий невимушений стиль спілкування. Але в коментарях до майже всіх публікацій таких спільнот створюється справжній шторм зі скаргами на «зубожіння», «торгівлю на крові», «зраду» та «погану владу». Ситуація дещо скидається на американський сценарій — там теж російські боти доволі успішно розпалювали ворожнечу між представниками різних політичних таборів або прихильниками того чи іншого боку суспільно чутливих питань, як-от раса, володіння зброєю, аборти чи права меншин. При цьому «ольгінці» одночасно підтримували обидві сторони в суперечках. Така тактика може дати непогані плоди в Україні, яка й без штучного зовнішнього втручання перебуває в постелекторальному розділенні. Що більше суперечок буде спровоковано (наприклад, через новий закон), то вигідніше для Росії, адже для Кремля сильна та єдина Україна є загрозою. «Що більше розбіжностей вдасться створити всередині країни, то поступливішими ми будемо в наступних переговорах», — так прокоментував ситуацію Валентин Петров. За його словами, дискредитуючи Петра Порошенка або Володимира Зеленського, українці несвідомо самі погіршують позиції власної країни. Щось схоже в сучасній українській історії вже було: завдяки активним бойовим діям в Іловайську та Дебальцевому, а також суспільному резонансу й протестам, які супроводжували наступ російських військ, Москва намагалася покращити свою позицію в переговорах у Мінську. При чому розголос, якого набули ці події в інформаційному просторі, явно не збігався з їхнім реальним масштабом, що свідчить про штучне роздмухування панічних настроїв. Тепер замість вогню танків та артилерії в бік нашої країни летять віртуальні снаряди, але мета й, головне, результат таких атак цілком схожі.
Читайте також: Інструменталізація гніву
Новий президент — нові загрози
Питання контролю за інформаційним простором та соцмережами набуває особливого значення, якщо зважати на позицію новообраного президента України. В одному зі своїх небагатьох інтерв’ю він наполягав на необхідності максимальної відкритості чиновників до прямої комунікації з населенням. Сама ідея правильна, за результатами президентських перегонів можна сказати, що брак адекватного діалогу влади з населенням став однією з причин поразки Петра Порошенка. Навіть наявні та беззаперечні успіхи його команди були доволі погано роз’яснені людям, що зрештою знецінило його досягнення. Своєю чергою, чиновники справді мають чути проблеми людей, а не сліпо вірити «потьомкінським» звітам від підлеглих.
Чи має саме це завдання в сьогоднішніх умовах стати першочерговим для нового керівництва країни — питання дискусійне. Втім, проблема такої комунікації в тому, що її можна використати не тільки на благо, а й для певного маніпулювання суспільною думкою. Що відкритішою стає система, то вразливіша вона для зовнішніх атак. Сценарії можуть бути різні — від тисяч питань про наявність проблем (яких не існує в реальності), що формувало б негативний настрій для створення інформаційного шуму, який ховав би реальні корисні запити населення. Це також потребує роботи з адміністрацією соцмереж, щоб забезпечити верифікацію офіційних сторінок та унеможливити створення фейкових клонів. Один твіт із реального акаунта американського президента Дональда Трампа обвалив акції відомого виробника озброєння Lockheed Martin, інший мало не почав ядерну війну проти Північної Кореї. Складно уявити масштаб проблеми в поляризованій Україні, якщо, наприклад, із підробленої сторінки вагомого чиновника поширюватимуться гострі повідомлення. У добу deep fake або створеного за допомогою штучного інтелекту відео, яке імітує задану особу (часто йдеться про політиків першого рангу), недооцінювати таку загрозу вкрай небезпечно. Водночас необхідна й модерація коментарів, яка автоматично зумовить обвинувачення в цензурі. Потрібно розуміти й те, що наразі не всі українці користуються соцмережами, отже, хтось обов’язково скаржитиметься на те, що саме його не почули.
Крім того, у наявних умовах важко назвати логічною заяву Зеленського щодо недоцільності блокування російських соцмереж, адже, за його словами, українці «почали обходити заборону» й далі ними користуються. Безумовно, певна кількість користувачів справді навчилася користуватися додатковими інструментами заради доступу до звичних сайтів. Утім, згідно з даними дослідження Kantar TNS CMeter, російські ресурси втрачають популярність, і мова не про перехід у VPN. Приміром, у серпні 2018-го сайт «ВКонтакте» був на 10 місці в Топ-25, у лютому 2019-го вже на 14-му, а в березні 2019 — на 16-му. Так само втрачає позиції й сайт Mail.ru, який після 17-го місця торік улітку цього року взагалі не потрапив до рейтингу (див. «Траєкторія падіння»). А це менші доходи від реклами на українських користувачів, менше податків до російського бюджету. Причина українських санкцій — агресія Росії, і вона не змінилася, тому рішення щодо можливого зняття блокувань важко назвати логічним. Скасувати санкції відкрито навряд чи хтось наважиться. Однак є й хитріший варіант: щоб взайве не дратувати суспільство, нове керівництво держави може дочекатися закінчення терміну дії рішення щодо санкцій і просто не подовжити його. Завдання громадян — стежити за цим і вимагати подовження блокування російських ресурсів до припинення агресії та окупації українських територій.
Читайте також: Зовнішня політика. Розворот заборонено
Голос країни
Але першочерговим питанням при цьому стає правове впорядкування відносин держави та громадян із соцмережами. Наразі юридично та законодавчо це не врегульовано, для українських законів Facebook та інших соцмереж не існує, як не існує і всіх пов’язаних із ними проблем. Водночас такі закони не треба вигадувати, вони вже є в США та Німеччині, певні регламенти має Європейський Союз. Отже, ідеться радше про адаптацію найкращого іноземного досвіду до українських реалій. Думки щодо авторства цього закону розходяться. У РНБО вважають, що такі нормативні акти має розробляти Міністерство інформаційної політики та пропонувати проекти профільному комітету Верховної Ради на розгляд та подальше голосування. Своєю чергою, заступник керівника МІП Дмитро Золотухін у коментарі Тижню підкреслив, що законотворча діяльність є прерогативою депутатів ВР.
Як приклад Золотухін навів Францію, де завдяки політичній волі вдалося ухвалити резонансний закон, який суттєво посилює боротьбу з поширенням пропаганди, зокрема в соцмережах. Проект цього нормативного акта був поданий представниками президентської партії «Вперед, Республіко!», а його розгляд та ухвалення тривали майже рік. За словами Золотухіна, останнім часом на Facebook у Франції було накладено три штрафи обсягом від €50 млн до €300 млн, зокрема за порушення цього закону. Також мережу обвинувачують і в порушенні французького антимонопольного законодавства та необережному поводженні з персональними даними. Після таких заходів із боку офіційного Парижа, Цукерберґ особисто завітав до Емманюеля Макрона, щоб домовитися про наступні дії.
Звичайно, Україна не Франція, і нам потрібно багато зробити, щоб голос країни був почутий. Золотухін зазначив, що наразі Україна не має схожого ефективного важеля впливу на техногіганта. Тому компанія може дозволити собі будь-яку поведінку щодо нашої країни — від ігнорування заявок до затягування процесу верифікації офіційних сторінок державних органів. Попри досягнуті домовленості, Facebook не розкрив дані щодо фінансування політичної реклами під час президентських виборів, зокрема тієї, яка з’являлася в день тиші. Незважаючи на зусилля державних органів, ситуація для пересічних користувачів в українському сегменті Facebook лишається складною (див. «Бан в одні ворота», Тиждень № 16/2018). Хоча про масові блокування зразка 2018 року не йдеться, однак багатьох українських активістів періодично продовжують банити, а публікації видаляти. Інколи ситуація стає абсурдною: відео зі знущаннями російської вчительки над учнем із Кавказу вільно циркулює у Facebook, але за його перепост український журналіст Ігор Меделян дістав попередження про мову ненависті, а саму публікацію було вилучено.
Читайте також: Вбити гідру
Світла сторона Сили
Водночас соціальні мережі — це не лише головний біль для українських спецслужб та чиновників. Наші силовики також використовують онлайн-ресурси для протидії дезінформації та для ведення власної пропаганди. У ЗСУ швидко вчаться використовувати кращі російські практики з підтримки бойових дій спеціально підготовленими «вкидами» в соцмережі. На жаль, поки що казати про адекватну відповідь не можна, адже ресурси на ведення цієї специфічної війни, які виділяють Україна та РФ, не можна порівнювати. Крім того, соцмережі вміло використовують для ведення розвідки з відкритих джерел (OSINT). Саме завдяки соцмережам волонтерська спільнота InformNapalm змогла знайти величезну кількість доказів російської агресії в Криму та на Донбасі, свідчення щодо катастрофи МН17, ідентифікувати новітні зразки російського озброєння на Сході України, підготувати доказову базу для міжнародних судів. Така ефективність волонтерів змусила російське керівництво вже кілька разів видавати накази про заборону користування онлайн-ресурсами для військових. Однак людський фактор і надалі спрацьовує: попри суворі покарання для порушників, хтось викладає свої бойові нагороди, хтось забуває вимкнути геолокацію та публікує фото з підказками, а хтось хизується черговим прихованим відрядженням до України. Показовою є ситуація довкола торішньої агресії в Керченській протоці. Відео тарана з російського корабля, яке фактично є беззаперечним доказом провини Кремля, з’явилося в мережі протягом кількох годин після подій. У відомому американському фільмі «Адвокат диявола» персонаж, який уособлював Сатану, нагадував, що «марнославство — це його улюблений гріх».