«Нас перешахрували, продали, зробили з нас подарунок тим, що більше обіцяли дати. По такім розчаруванні можна було збожеволіти» — так підсумує Перші Визвольні змагання на Галичині письменник, а за часів ЗУНР повітовий комісар у Самборі Андрій Чайковський. Та завершення бойових дій не поставило крапку на людських утратах. Навпаки, Українська галицька армія, перейшовши за Збруч, буде знищена тифом, а ті, що опиняться в таборах військовополонених, тисячами помиратимуть на території Польщі. Хоча не існує статистики загиблих під час боїв, але можемо допустити, що кількість померлих у таборах перевершить бойові втрати. І це буде ще однією ціною поразки та бездержавності.
Військовополонені та інтерновані
Під час Першої світової війни світ відкрив для себе масштабне явище військовополонених. Їхня кількість сягне 8 млн, а в окремих боях сотні тисяч вояків підніматимуть білий прапор. Та слід віддати належне: у Європі добре приготувалися до війни й напередодні двома Гаазькими конференціями затвердили правила ведення воєн на морі та суші, а разом із тим прописали й умови утримання військовополонених. І принаймні в перші роки війни тих шляхетних норм дотримували. Тож коли старшина УСС Осип Навроцький опинився в російському полоні й замість харчування отримував 50 крб на місяць (німецькі офіцери мали ще більше — 75 руб.), то в спогадах зауважив: «З початком війни за ці гроші можна було жити в Росії «по-панськи».
Наприкінці війни з грошима буде сутужніше, але це компенсується відносною свободою, яку дістануть полонені. Так, штаб Туркестанського військового округу в Ташкенті в 1917 році офіційно дозволив полоненим, за рекомендацією місцевих національних організацій, виходити за межі табору, відвідувати театри, концерти та інші громадські місця за винятком парків, кафе чи ресторанів, де заборонялося з’являтися у військовій формі.
«Тяжкі думи». Малюнок Лева Ґеца з альбому Домб’є, 2 листопада 1919 року. Річницю листопадового зриву багато вояків УГА зустрічатиме в таборах полонених, а табір у Домб’є стане одним із перших, куди з квітня 1919-го відправлятимуть вояків УГА
По той бік фронту ситуація буде теж відносно терпимою. Тому коли стрілецький письменник Роман Купчинський у повісті «Заметіль» згадуватиме, як шість стрільців, пішовши в розвідку, привели 30 росіян, то це було результатом не нечуваної хоробрості перших, а торгу. «Що вам з того, що ви нас зловили? Вас тридцять, нас шість — невелика штука. Ми скінчимо війну, а ви навіть медалі не дістанете», — скажуть стрільці, опинившись у московських руках. Відтак після короткої наради росіяни вирішать, що таки краще їм здатися в австрійський полон і на цьому припинити свою війну.
Читайте також: Королі та династії в українській історії
Втім, закінчення світової війни не означало миру, особливо в цій частині світу. Поляки жартували, що їхня країна є найбільшою в Європі, адже не має кордонів ні на сході, ні на заході. І це буде правдою. Їм доведеться боротися на кілька фронтів: проти німців, чехів, литовців, галицьких українців та більшовиків.
Польща, у якої ще не було своїх кордонів, уже мала тисячі військовополонених, із якими треба було щось робити, утримувати та годувати. Все це було регламентовано в травні 1919-го, коли Міністерство військових справ затвердило інструкцію про порядок функціонування таборів для військовополонених. І, судячи з намірів, умови передбачалися доволі терпимі: полонені отримували невеликі кошти, одяг, мали право щотижня надсилати по одному листу та листівці (і, що важливо, дозволено було писати українською).
Упорядкування могил вояків Армії УНР на українському цвинтарі Щипйорно біля Каліша. Незважаючи на те що вояки Армії УНР мали статус не військовополонених, а інтернованих, їх не оминула сумна доля таборів. Склавши зброю взимку 1920 року, багато з них стали жертвами різноманітних інфекційних епідемій
На день на одного в’язня припадало 500 г хліба, 150 г м’яса, 700 г картоплі, 150 г сирих овочів чи борошна, дві порції кави та різні спеції. До того ж кухня передбачала розмаїтість. Так, чотири рази на тиждень пропонувалася яловичина, двічі конина й раз оселедці чи сушена риба. Додаткові пайки отримували в’язні, яких залучали до різноманітних робіт. Із серпня 1919-го робочі загони наказано формувати лише з українських частин.
Читайте також: Україна на Паризькій мирній конференції 1919-го: проти течії
Водночас ще існувала чітка межа між військовополоненими та інтернованими: до перших належали військові, які в бою чи як дезертири опинилися в польських руках, до других — цивільні особи, заарештовані на території воєнних дій військовою владою. Згодом поняття інтернованих поширять і на військові частини.
Втім, наміри молодої польської держави щодо військовополонених та інтернованих відрізнятимуться від дійсності, а галицькі українці стануть першими, кому доведеться на власному досвіді відчути, як функціонує ця система.
Брест-Литовськ: символ тріумфу та поразки.
Гіпсова плакетка авторства Олени Кульчицької «Борцям за Волю. 1914–1924». Для галичан визвольні змагання триватимуть 10 років: від 1914-го, коли було створено добровольчу формацію «Українські січові стрільці», до 1924-го, коли було ліквідовано останній табір
Якби пошукати місце, яке могло стати символом Перших Визвольних змагань, то ним могла б стати фортеця Брест-Литовська. Взимку 1918‑го тут було підписано перший мирний договір світової війни й визнано УНР, а вже за півтора року в цих стінах масово помиратимуть українські військові.
Читайте також: Запорозький сміх
«Як здорові, так і найважчі хворі лежать на голих дошках, повна відсутність будь-якої білизни, ковдр, сінників, так що хворі сплять у своєму одязі, брудному й завошеному, часто тижнями не змінюючи сорочок. У багатьох взагалі немає сорочок. Таке становище заперечує всі поняття про гігієну й людяність. Багато полонених досі жодного разу не купалися», — писатиме в рапорті після відвідин табору в липні 1919-го санітарний інспектор Східного фронту генерал-майор Бернатович.
Там само згадувалося, що харчування не відповідало встановленим нормам, а сніданок і вечеря складалися лише з кави. Хворі на тиф і дизентерію перебували в спільних бараках зі здоровими, всі разом спали на голих нарах, часто по кілька осіб на одних.
На початку жовтня табір відвідали представники Червоного Хреста та Французької воєнної місії і в офіційному звіті назвали його «справжнім некрополем». Це відповідало дійсності. За їхніми даними, з 27 липня по 4 вересня 1919-го ту